справа №358/258/18 Головуючий у І інстанції - Тітов М.Б.
апеляційне провадження №22-ц/824/9614/2019 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
17 вересня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Журби С.О., Писаної Т.О..
за участю секретаря Немудрої Ю.П..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про відшкодування збитків та моральної шкоди,
встановив:
В лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Богуславського районного суду Київської області із позовом до АТ «Укртрансгаз» про відшкодування збитків та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що Богуславський районний суд Київської області своїм рішенням від 10 листопада 2015 року по справі №358/1223/15-ц задовольнив його позов до ПАТ «Укртрансгаз» та поновив на роботі з 06 травня 2015 року на посаді інженера групи метрології дільниці автоматизації виробництва та телемеханіки Богуславського промислового майданчика Золотоніського виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Черкаситрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз».
Крім того, Богуславський районний суд Київської області своїм рішенням від 31 серпня 2017 року задовольнив його позов до ПАТ «Укртрансгаз» та постановив стягнути з відповідача на його користь 217 416 гривень 26 коп. середнього заробітку, 35 581 гривню 55 коп. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та 10 000 грн. моральної шкоди.
19 січня 2018 року Апеляційний суд Київської області своєю постановою змінив рішення Богуславського районного суду по справі №358/630/17 від 31 серпня 2017 року і постановив стягнути з ПАТ «Укртрансгаз» на його користь 291 929,35 гривень середньої заробітної плати. В решті, рішення Богуславського районного суду від 31 серпня 2017 року залишено без змін.
Позивач вважає, що відповідач своїми неправомірними діями (незаконне звільнення) та злочинною бездіяльністю (невиплата заробітної плати) завдав йому збитків, які він оцінює в 390216,07 гривень.
Так, на переконання позивача у разі, коли б ПАТ «Укртрансгаз» незаконно не звільнив його із займаної посади, то відповідно до колективного договору він, як член профспілки та учасник АТО і його сім'я мали б змогу відпочити у оздоровчих закладах, а саме в ДОЗ «Чайка» та санаторії «Прикарпатська ватра» на пільгових умовах.
Згідно його розрахунків із врахуванням вартості відпочинку невикористані можливості становлять липень 2015 року - 5880 грн. = 0,9 х 280 грн. х 21 день (ДОЗ «Чайка»); липень 2016 року = 15435 = 2 х 367,5 грн. х 21 день (ДОЗ «Чайка»); липень 2017 року = 18396 грн. = 2 х 438 грн. х 21 день (ДОЗ «Чайка»);
грудень 2016 року = 53263,35 грн. = 685,50 х 0,9 х 3 х 21 + 685,50 х 21 (Прикарпатська Ватра); серпень 2017 року = 112665 грн. = 1450 х 0,9 х 3 х 21 + 1450 х 21 (Прикарпатська Ватра).
Упущені можливості - недоотримані ним кошти згідно колективного договору на 2016-2018 р.р. внаслідок незаконного звільнення з роботи, а саме: вересень 2015 року та вересень 2016 року = 6413 грн. і 9001 грн. (премії в розмірі окладу на День газовика); березень 2017 року = 13217,17 грн. (премія за виконання показників фінансово - господарської діяльності за 2016 рік у розмірі середньомісячної зарплати); квітень 2016 року, липень 2016 року, жовтень 2016 року, січень 2017 року, квітень 2017 року, липень 2017 року = 3345,93 грн., 3405,88 грн., 3199,12 грн., 3037,55 грн., 3375,11 грн., 3575,48 грн. (квартальні премії, які мінімально становлять 30% зарплати).
Позивач також зазначає, що в разі своєчасної виплати заробітної плати, він мав би реальну можливість отримати доходи у вигляді процентів, поклавши дані кошти в фінансову установу на депозитний рахунок по діючій на той час ставці. За його розрахунком недоотримані проценти по депозиту становлять 129 437,11 гривень.
Позивач також стверджує, що незаконні дії відповідача призвели до погіршення фінансово-матеріального стану його сім'ї та неможливості скористатися своїми правами та пільгами, передбаченими чинним законодавством і іншими нормативними актами. Протиправна поведінка відповідача впливає на його соціально-психологічний стан, завдає йому великих душевних страждань та мук, а також змушує витрачати свій особистий час та кошти на судовий розгляд по вирішенню створених відповідачем проблем. Все це призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало додаткових зусиль для організації його життя та завдало йому моральної шкоди, яку він оцінює в 100 000 гривень.
Просив суд, стягнути із АТ «Укртрансгаз» на його користь збитки в розмірі 390216,07 грн. та 100000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовував тим, що суд першої інстанції проігнорував його вимоги щодо стягнення з відповідача збільшеного середнього заробітку за вислугу відповідно до колективного договору та постанови КМУ №100 від 08 лютого 1995 року.
Також, суд спираючись на його пільги як військовослужбовця, відмовив у компенсації упущеної можливості відпочинку на пільгових умовах як учасника АТО та членів його сім'ї, якими він міг би скористатися якби його не звільнили незаконно.
Аналогічно, суд відмовив у виплаті всіх премій, хоча і відмітив, що відповідно до п. 4.8 Колективного договору премія нараховується на середньомісячну винагороду». Судом не враховано той факт, що попередніми рішеннями судів йому присуджено середньомісячну зарплату відповідно до ст.119 КЗпП України.
Такі суперечливі висновки суду першої інстанції позбавляють його можливості отримати належні кошти на відміну від його колег по роботі, які не зазнали незаконного звільнення.
Просив, скасувати рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному розмірі.
На апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» через представника подало відзив, який обґрунтовувало тим, що зазначені ОСОБА_1 доводи про незаконне звільнення його з роботи є безпідставними та спростовуються тим, що Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ 23 січня 2017 року винесено ухвалу про відкриття касаційного провадження та зупинено виконання рішення Богуславського районного суду Київської області від 10 листопада 2015 року до закінчення касаційного перегляду справи.
На даний час справа перебуває на касаційному перегляді касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Крім цього, ОСОБА_1 не надав відповідачу необхідних для здійснення нарахувань оригіналів документів, що підтверджують його призов на військову службу під час мобілізації та перебування у Збройних Силах України з 11 травня 2015 року, починаючи з 05 травня 2015 року по даний час на робоче місце не з'являвся, не працював, не виходив на особистий зв'язок, його місцезнаходження не було встановлене та документально не підтверджене.
Фактично позивач не звертався та не подавав відповідачу документальні підтвердження про перебування на службі в Збройних Силах України за контрактами за спірний період, без якого у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення нарахувань та виплат.
Таким чином, фактично відсутнє порушення з боку відповідача прав позивача.
Суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача є безпідставними.
Просило, залишити рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді інженера групи метрології дільниці автоматизації та телемеханіки Богуславського промислового майданчика Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Черкаситрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» та був звільнений з роботи наказом начальника Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів №40-к від 06 травня 2015 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, відповідно до пункту 3 ст.40 КЗпП України.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 10 листопада 2015 року по справі №358/1223/15-ц позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укртрансгаз» було задоволено, скасовано наказ начальника Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів №40-к від 06 травня 2015 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді інженера групи метрології дільниці автоматизації виробництва та телемеханіки Богуславського промислового майданчика Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів з 06 травня 2015 року.
08 грудня 2016 року Апеляційний суд Київської області розглянув апеляційну скаргу ПАТ «Укртрансгаз» та своєю ухвалою залишив рішення Богуславського районного суду від 10 листопада 2015 року без змін.
Крім цього, рішенням Богуславського районного суду Київської області від 31 серпня 2017 року по справі №358/630/17 задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укртрансгаз» та постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 217 416,26 грн. середнього заробітку за період з 01 травня 2015 року по 31 серпня 2017 року, 35 581,55 грн. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та 10 000 грн. моральної шкоди.
19 січня 2018 року Апеляційний суд Київської області своєю постановою змінив рішення Богуславського районного суду від 31 серпня 2017 року і постановив стягнути з ПАТ «Укртрансгаз» на користь позивача 291929,35 грн. середнього заробітку за період з 06 травня 2015 року по 31 серпня 2017 року.
В решті рішення Богуславського районного суду від 31 серпня 2017 року залишено без змін.
Вищезазначеним рішенням Богуславського районного суду Київської області від 31 серпня 2017 року встановлено, що позивач ОСОБА_1 11 травня 2015 року був мобілізований до лав Збройних Сил України для проведення антитерористичної операції на сході країни і до цього часу він перебуває на службі в ЗСУ за контрактом.
При цьому було прийнято до уваги наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11 травня 2015 року №22, довідку т.в.о військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27 лютого 2017 року №35, якими підтверджено, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію» 11 травня 2015 року був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 і проходив військову службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 по 04 серпня 2016 року.
На даний час позивач перебуває на військовій службі за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді начальника відділення забезпечення.
Позивачем звернуті вимоги до відповідача про стягнення збитків у вигляді невикористаних можливостей, упущених можливостей, недоотриманих процентів по депозиту за період 2015-2017р.р., всього в розмірі 390 216,07 грн. та 100000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено фактів протиправної поведінки відповідача щодо позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення недоотриманих процентів по депозиту та моральної шкоди.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.119 КЗпП України, працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про збройні сили України», соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до положень ч.1 ст.40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Згідно ч.ч.1,2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ч.3 ст.11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей мають право не більше одного разу на рік на санаторно-курортне лікування та відпочинок у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах і на туристських базах Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів з пільговою оплатою вартості путівок у розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Тобто, положення ч.3 ст.119 КЗпП України передбачають право позивача на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, але дана норма закону не передбачає право на отримання інших виплат, в тому числі премій в тих розмірах, які отримують працівники на підприємстві, а також не передбачає право на санаторно-курортне лікування.
Крім того, відповідно до додатку №18 до Колективного договору АТ «Укртрансгаз» на 2016-2018 роки: п.1.2 премія виплачується за умови виконання показників фінансово господарської діяльності за звітний квартал, що затверджуються та доводяться Товариством; п.4.8 - премія нараховується на середньомісячну винагороду за посадовими окладами за фактично відпрацьований час у звітному кварталі.
Також, за змістом ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають; наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Переглядаючи справу, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення із відповідача упущеної вигоди, оскільки позивачем не доведено факту порушення його цивільного права, що є обов'язковим для застосування положень ст.22 ЦК України.
Позивачем також не доведено наявність збитків, протиправність діяння відповідача та наявність причинного зв'язку між збитками і протиправним діянням заподіювача.
Крім цього, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки під час розгляду справи не встановлено фактів протиправної поведінки відповідача щодо позивача.
Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року слід залишити без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 19 вересня 2019 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана