17 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 761/30075/19
провадження № 22-ц/824/12856/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Тімуш Д.І.
розглянув апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на ухвалу Шевченківського районного суду міста Київ від 05 серпня 2019 року у складі судді Рибак М.А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Михайлівський», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування пені, 3% річних, інфляційних збитків за невиплату депозитного вкладу, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Банк Михайлівський», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування пені, 3 % річних, інфляційних збитків за невиплату депозитного вкладу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що станом на 24 липня 2019 року, ним не отримано кошти на відшкодування за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» у сумі 200 000 грн, а також компенсації збитків, заподіяних рішенням Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» щодо визнання договору переказу коштів нікчемним правочином.
Вказує, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб своїми діями щодо несвоєчасного повернення йому коштів на відшкодування за вкладом у сумі 200 000 грн, порушує як умови договору, так і застереження визначенні ЦК України щодо належного та добросовісного виконання зобов'язання, що є результатом неотримання коштів.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2019 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що предметом спору є відшкодування пені, 3% річних, інфляційних збитків за невиплату депозитного вкладу згідно з вимогами ЦК України, а отже встановлено спеціальну майнову відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання. Тому спір, що виник між сторонами, має приватноправовий характер та не є публічно-правовим, а отже, не належить до юрисдикції адміністративних судів.
05 вересня 2019 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зупинення провадження у справі, в якому останній просить зупинити розгляд у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №194/1149/17.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Із наданої до клопотання ухвали вбачається, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 7 серпня 2019 року передав справу за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування банківського вкладу за деліктними зобов'язаннями на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на те, що фізична особа оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції (частина шоста статті 403 ЦПК України).
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 194/1149/17 прийнято та призначено до розгляду справу за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування банківського вкладу за деліктним зобов'язанням за касаційною скаргою цієї особи на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року.
Як вбачається із змісту вказаної ухвали Великої Палати Верховного Суду прийнято до розгляду справу, предметом позову якої є стягнення з відповідачів на користь вкладника банку гарантованої суми відшкодування; завданих збитків у виді відшкодування упущеної вигоди; відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції; відсотків з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми; пені за прострочення зобов'язання та відшкодування моральної шкоди.
У позовних вимогах, з якими звернувся позивач до суду першої інстанції, позивач просить відшкодувати йому пеню, 3% річних, інфляційні збитки за невиплату депозитного вкладу станом на 24 липня 2019 року. У наданих у судовому засіданні поясненнях представник позивача повідомив, що 200000,00грн суми відшкодування за вкладом вже ним отримано. Тому позивач просить стягнути заявлені ним у позові суми на підставі вимог статті 625 ЦК України та пеню за невиконання грошових зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Крім того, відповідачем у позові окрім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вказано також ПАТ "Банк Михайлівський".
Таким чином, предмет спору між фізичною особою і Фондом гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування банківського вкладу за деліктним зобов'язанням, до яких на думку особи входить гарантована сума, яка ще не відшкодована та упущена вигода, та предмет спору зазначений у позовній заяві, не є подібний.
З огляду на зазначене, колегією суддів ухвалено відмовити у задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 вересня 2019 року про зупинення апеляційного провадження у зв'язку з його необґрунтованістю.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги стосовно оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2019 року, якою відмовлено у відкритті провадження, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач звернулися до суду із позовною заявою про стягнення пені, 3 % річних, інфляційних збитків за невиплату депозитного вкладу.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що даний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відтак наявні підстави для застосування положень п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже за вказаних вище обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.
У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин, одним із суб'єктів яких є фізична особа.
При цьому, суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до приписів статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах - спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" №452-VI (далі Закон) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (ст. 1 Закону).
За приписами статті Закону Фонд є юридичною особою публічного права, економічно самостійною установою, яка не лише виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, але і функції у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Як вбачається із змісту позовної заяви позивач є вкладником, який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі укладеної між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" договору №980-058-00022162 від 14 квітня 2016 року "Суперкапітал ОСОБА_1 " у гривні.
Із доданого до позову розрахунку збитків на суму 175519,45грн вбачається, що ця сума складається із 70904,11грн пені, 14975,34грн суми 3% річних та 89640,00грн інфляційних збитків. Підставою для нарахування цих сум позивачем вказані норми права, які регулюють відповідальність за грошовими зобов'язаннями, зокрема несвоєчасне повернення грошових коштів за вкладом.
Враховуючи зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки він звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із умов договору, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція Українимає найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Враховуючи наведене, доводи, викладені в апеляційній скарзі, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження є безпідставною та перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а саме для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Керуючись ст. 268, 374, 379, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Київ від 05 серпня 2019 року - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2019 року - скасувати та направити справу для продовження вирішення питання про відкриття провадження до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 19 вересня 2019 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба