Справа №461/103/19
Провадження № 2/461/412/19
18 вересня 2019 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого - судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря Рибак Н.І.,
представника позивача Остафійчук М.В. ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни до ОСОБА_3 , третя особа - Приватне підприємство «Компанія Петраков» про стягнення заборгованості,
встановив:
Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни звернулось до суду з позовом, у якому після уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 відсотки за кредитним договором за період 01.03.2009 року по 11.09.2010 року у розмірі 117 466 гривень 67 копійок.
Обґрунтовуючи позов покликається на те, що між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та Приватним підприємством «Компанія Петраков» 01.12.2006 року укладено кредитний договір №44/06, за умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 20 000,00 доларів США зі строком користування, згідно графіку погашення заборгованості з кінцевим терміном повернення кредиту 28.11.2008 року та сплатою процентів за користування кредитними коштами - 13,5 % річних. На забезпечення виконання зобов'язання позивачем з ОСОБА_3 укладено договір поруки від 26.06.2007 року. У зв'язку з невиконанням позичальником умов договору утворилася заборгованість в розмірі 222 159,86 гривень. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12.02.2009 року у справі №2-779/09 стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №44/06 від 04.12.2006 року в розмірі 222 159,86 гривень. Рішення суду на час звернення до суду з позовом не виконано, заборгованість не погашено. Позивач вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для подальшого нарахування процентів та штрафних санкцій за кредитним договором. У зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача відсотки за кредитним договором за період 01.03.2009 року по 11.09.2010 року у розмірі 117 466 гривень 67 копійок.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, з мотивів наведених у ньому. Вказала, що наявність судового рішення про стягнення з відповідача суми боргу, яке не виконано боржником не звільняє її від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив, з мотивів наведених у письмовому відзиві. Також, просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Про дату судового засідання був повідомлений належним чином. Також, не подав до суду письмових пояснень на предмет позовних вимог. Суд постановив проводити за відсутності представника третьої особи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників процесу, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК).
За ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено наступне.
01.12.2006 року між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та Приватним підприємством «Компанія Петраков» було укладено кредитний договір №44/06, за умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 20 000,00 доларів США зі строком користування згідно графіку погашення заборгованості з кінцевим терміном повернення кредиту 28.11.2008 року та сплатою процентів за користування кредитними коштами - 13,5 % річних.
На забезпечення виконання зобов'язання між між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк») та ОСОБА_3 укладено договір поруки від 26.06.2007 року.
Згідно п.3 даного договору, у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) божником зобов'язань, забезпеченого цим Договором, поручитель і боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, тобто кредитор має право на власний розсуд зажадати виконання зобов'язання за кредитним договором які від боржника та і від поручителя як в повному обсязі так і в частині боргу.
У зв'язку з невиконанням позичальником умов договору утворилася заборгованість в розмірі 222 159,86 гривень.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12.02.2009 року у справі №2-779/09 стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №44/06 від 04.12.2006 року в розмірі 222 159,86 гривень.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як зазначає позивач, відповідачем рішення суду, на день звернення з позовною заявою, не виконано та заборгованості не погашено.
Вказаним судовим рішенням встановлено факт наявності у ОСОБА_3 заборгованості за договором кредиту від 01.12.2006 року в розмірі 222 159,86 гривень, тож суд відхиляє доводи представника відповідача щодо відсутності у відповідача обов'язку солідарно з третьою особою нести відповідальність за зобов'язаннями по кредитному договору та відсутності договору поруки від 26.06.2007 року, оскільки наведене спростовується матеріалами справи.
Відповідно до постанови правління Національного банку України від 19.03.2015 року №188 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 року №63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» строк якої у подальшому продовжено до 19.03.2020 року включно.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, укладений між сторонами договір є обов'язковим для виконання. Згідно з п.1 ч.2 ст.11 та ч.2 ст.509 ЦК України зазначений договір є підставою виникнення зобов'язань.
Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржника, порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
Правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності визначені ч.4 ст. 559 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення правовідносин), яка передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч.4 ст. 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч.4 ст. 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення ч.4 ст. 559 ЦК України).
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч.4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються, про що вказано у постанові Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі №554/1566/17.
Зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
Вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому, навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.
Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права шляхом пред'явлення позову, кредитор вчиняти не може.
Такі правові позиції висловлені в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14, від 15 вересня 2016 року у справі №6-223цс16, від 20 квітня 2016 року № 6- 2662цс15.
Умовами договору поруки сторони погодили, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором (п.11). Тобто, відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань у повному обсязі.
Таким чином, договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, а наявна в договорі стаття, якою встановлено, що порука втрачає чинність після повного виконання боргових зобов'язань, не може вважатися строком його дії, оскільки не відповідає змісту стст.251, 252 ЦК, де визначено, що з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відтак, банк звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_3 , як поручителя, про стягнення заборгованості за кредитним договором, використав право вимагати повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та неустойки, належних їй на підставі ст.1048 ЦК України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.
На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Водночас, з позовом до суду Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» звернулось лише 04.01.2019 року, строк дії договору був визначений до 28.11.2008 року, тобто, із цим позовом до поручителя звернувся зі спливом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, визначеного ч.4 ст.559 ЦК, що означає, що порука припинилася.
Тож, як вбачається з кредитного договору строк дії такого визначений до 28.11.2008 року.
Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, у даній справі, вимога банку про стягнення процентів після 29.11.2008 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
У той час, ст.1050 ЦК України, передбачено: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, кредитор у даному випадку Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог банк не заявляв, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими.
Крім цього, відповідачем заявлено вимогу про застосування позовної давності.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом стст.256, 267 ЦК України, суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог. Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, посилання сторін на мотиви заявлених позовних вимог та їх заперечення, доводи сторін щодо наведеної практики суду касаційної інстанції, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та їх зміст, суд, виходячи з мотивів та доводів, наведених у даному рішенні, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.
Повний текст рішення складено 19 вересня 2019 року.