17 вересня 2019 року
м. Рівне
Справа № 558/71/19
Провадження № 22-ц/4815/1062/19
Головуючий у Демидівському районному
суді: Олексюк А.О.
Рішення суду першої інстанції проголошено
у смт. Демидівка Рівненської області
04.06.2019 о 17 год. 51 хв.
Повний текст рішення складено: 07.06.2019.
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Бондаренко Н.В., Боймиструк С.В.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 ;
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Боремельська сільська рада Демидівського району Рівненської області та Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області;
представники учасників справи:
позивача - адвокат Панчина Петро Євгенович;
відповідача - адвокат Троцюк Олександр Степанович;
за участі (в апеляційному суді): представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Троцюка Олександра Степановича на рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 04 червня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Боремельська сільська рада Демидівського району Рівненської області та Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області; про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку,
В лютому 2019 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Боремельська сільська рада Демидівського району Рівненської області та Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області; про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку. Мотивуючи свої вимоги, вказувалося про те, що сторони перебували у зареєстрованих шлюбних відносинах протягом часу з 29 квітня 1990 року по 30 грудня 2015 року. З 1991 року по 1997 рік позивач працювала в колгоспі "Першотравневий", який перейменовано в Колективне сільськогосподарське підприємство "Застир'я". Як член підприємства вона набула право на земельну частку (пай) і 14 березня 2000 року їй видано сертифікат серії РВ №0196654 на земельну ділянку площею 1, 995 га.
Після припинення шлюбу ОСОБА_1 дізналася, що відповідач набув у власність земельну ділянку, право на яку набула саме вона на підставі зазначеного сертифікату. Даний сертифікат ОСОБА_2 одержав відповідно до договору дарування. Згодом він виготовив державний акт на право приватної власності на землю серії РВ №001638 , виданий 21 лютого 2001 року Боремельською сільською радою Демидівського району Рівненської області на підставі відповідного рішення №28 від 02 травня 2000 року.
Рішенням Демидівського районного суду від 29 грудня 2017 року встановлено нікчемність договору дарування сертифікату на земельну частку (пай), внаслідок чого позивач звернулася до Демидівської районної державної адміністрації про надання дозволу на виготовлення технічної документації з землеустрою на цю ділянку. Розпорядженням голови адміністрації №183 від 18 червня 2018 року їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та укладення договору із землевпорядною проектною організацією на виготовлення технічної документації з наступним поданням на розгляд і затвердження до адміністрації.
Вважала, що порушення її права полягає у неможливості зареєструвати право власності на земельну ділянку, адже правовстановлюючий документ на неї зареєстрований за відповідачем і він є титульним власником.
У поданому відзиві представник відповідача, вважаючи позов недоведеним і необґрунтованим, просив відмовити в його задоволенні. При цьому покликався на те, що позивач на день видачі державного акту колективному сільськогосподарському підприємству "Застир'я" не була членом колективного сільськогосподарського підприємства, а тому в силу правил ст.ст. 22, 23 ЗК України та Указу Президента України від 08.08.1995 №720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємством і організаціям". Тобто суб'єктивного права на землю у ОСОБА_1 не виникло і відтак його неможливо захистити в судовому порядку.
У відповіді на відзив представник позивача посилався на безпідставність тверджень, викладених у відзиві. Так, той факт, що вона має право на земельну частку (пай), встановлено рішенням Демидівського районного суду від 29 грудня 2017 року і підтверджено відповідним сертифікатом. Також відповідач приховав повну інформацію, що вказана у списку осіб, які мають право на землю, оскільки там зазначено було в т.ч. і прізвище, ім'я та по батькові позивача.
Рішенням Демидівського районного суду Рівненської області від 04 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано частково недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії РВ 3001638 , виданий 21 лютого 2001 року Боремельською сільською радою Демидівського району Рівненської області на ім'я ОСОБА_2 , та припинено право власності на земельну ділянку площею 1, 995 га, яка розташована на території Боремельської сільської ради Демидівського району Рівненської області і знаходиться в масиві № 9 , ділянка № 18 , площею 1, 85 га та кормові угіддя в масиві № 24 , ділянка № 37 площею 0, 145 га.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 768, 40 гривень судового збору та 1 000 гривень витрат на правничу допомогу.
Стягнуто з позивача на користь ОСОБА_2 126, 10 гривень витрат на правничу допомогу.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Троцюк О.С., вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, покликався на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
На її обґрунтування зазначалося про помилковість висновків суду щодо законності сертифіката на земельну частку (пай) серії РВ №0196624 , оскільки позивач не перебувала у списках осіб Колективного сільськогосподарського підприємства "Застир'я", які мали право на земельну частку (пай), а тому відповідно до ст.ст. 22, 23 ЗК України, Указу Президента України від 08.08.1995 №720 "Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" не набула права на земельну частку (пай) і сертифікат їй видано протиправно. При цьому вважав, що насправді саме йому було виділено майновий пай разом із передачею в натурі земельної ділянки (паю) із зазначеним сертифікатом.
На його думку, позивач обрала хибний спосіб захисту порушеного права. Так, цей спосіб суперечить вимогам ст. 216 ЦК України, яка передбачає застосування реституції, тобто повернення другій стороні в натурі всього, що інша сторона одержала на виконання нікчемного (недійсного) правочину.
Судом не додержано правил ст.ст. 12, 13, 89, 213, 229, 265 ЦПК України і взято до уваги лише похідні від підстав виникнення в особи права на земельну частку (пай) обставини та докази позивача, не перевірено їх законність і достовірність, правомірність створення, про що вказував відповідач у суді попередньої інстанції. Також не враховано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2010 року у справі "Богатова проти України", а також у справах "Проніна проти України" та "Петриченко проти України".
Вважав, що в порушення вимог ст.ст. 77-80, 81 ЦПК України доказів про існування права на земельну частку (пай) та обставин, які його порушують, позивач суду не надала.
Пославшись на рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 29 грудня 2017 року у справі №558/312/17, яким встановлено нікчемність договору дарування земельного сертифікату, суд залишив поза увагою те, що предметом спору був договір дарування, а не обставини членства ОСОБА_1 у підприємстві, набуття нею права на земельну частку (пай) і правомірність його посвідчення сертифікатом. При цьому з'ясовані судом у зазначеному рішенні обставини не впливають на виявлені факти відсутності права ОСОБА_1 на земельну частку (пай) і неправомірність видачі їй сертифікату.
Не будучи суб'єктом права на земельну частку (пай) у Колективному сільськогосподарському підприємстві "Застир'я", відповідач є неналежним позивачем щодо захисту права на неї та як особа, у якої відсутнє право на ділянку, не може оспорювати державний акт на право приватної власності на землю серії РВ 001638 від 21.02.2001 і вимагати визнання права власності на неї за собою.
З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача, ухваливши нове - про відмову ОСОБА_1 в позові про визнання частково недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії РВ 001638 від 21 лютого 2001 року, що виданий Боремельською сільською радою Демидівського району, та припинення права власності на земельну ділянку площею 1, 995 га.
У поданому відзиві представник позивача - адвокат Панчина П.Є., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому покликався на чинність рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 29 грудня 2017 року, яким встановлено договір дарування сертифікату на земельну частку (пай) нікчемним. Цим рішенням з'ясовано законність підстав набуття ОСОБА_1 права на земельну частку (пай). Вважає, що представник відповідача навмисно не надав суду список громадян - членів Колективного сільськогосподарського підприємства "Застир'я", які мають право на одержання земельної частки (паю), адже там зазначено і прізвище, ім'я та по батькові позивача. Тобто відносини з приводу законності виникнення у ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) не були предметом спору.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив із його доведеності і обґрунтованості, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено нікчемним договір купівлі-продажу сертифікату на земельну частку (пай), який укладений 14 березня 2000 року між сторонами і посвідчений нотаріально. Тобто за правилами цивільного законодавства при вирішенні правовідносин, що виникли між ними, застосовується реституція і їх наслідком є визнання оспорюваного державного акту на право приватної власності на землю недійсним і з огляду на це припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку.
Обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимоги про визнання права власності на землю, адже порядок приватизації земельних часток (паїв) громадянами чітко визначено законом і судова юрисдикція на це не поширюється.
Як з'ясовано судом, відповідно до книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 14 березня 2000 року ОСОБА_1 видано сертифікат серії РВ №0196654 на земельну ділянку площею 3, 11 умовних кадастрових гектарах на території Боремельської сільської ради Демидівського району Рівненської області, про що Відділом у Демидівському районі ГУ Держгеокадастру у Рівненській області надано письмову інформацію М-4/0-4/6-16 від 26 грудня 2016 року.
Того ж числа даний сертифікат позивачем було подаровано на користь ОСОБА_2 на підставі відповідного договору, що нотаріально посвідчений і зареєстрований в реєстрі за №228.
В подальшому, 29 грудня 2017 року рішенням Демидівського районного суду Рівненської області, яке залишено Апеляційним судом Рівненської області 26 квітня 2018 року без змін, встановлено нікчемність зазначеного договору дарування.
Судом правильно враховано, що відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) серії РВ №0196654 , виданого 14 березня 2000 року, та з урахуванням рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 29 грудня 2017 року за ОСОБА_1 у виконавчому комітеті Боремельської сільської ради Демидівського району Рівненської області обліковується земельна частка (пай) загальною площею 1, 995 га, в т.ч. згідно з проектом організації ріллі в масиві № 9 , ділянка № 18 , площею 1, 85 га та кормові угіддя в масиві № 24 , ділянка № 37 , площею 0, 145 га. Дані обставини стверджуються довідкою виконавчого комітету зазначеного органу сільського самоврядування №02-21\768 від 13 червня 2018 року.
Згодом, 18 червня 2018 року відповідним розпорядженням голови Демидівської районної державної адміністрації №183 позивачу надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі рішення Демидівського районного суду про визнання права на земельну частку (пай) КСП "Застир'я" в масиві № 9 , ділянка № 18 , площею 1, 85 га (рілля) та в масиві № 24 , ділянка 37 , площею 0, 145 га (кормові угіддя) за межами населених пунктів на території Боремельської сільської ради для ведення особистого селянського господарства. Цим розпорядженням рекомендовано ОСОБА_1 укласти договір із землевпорядною організацією на виготовлення технічної документації та після її виготовлення подати на розгляд і затвердження районної державної адміністрації.
На виконання вказаного розпорядження голови районної державної адміністрації позивач розпочала виготовляти технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується перевіреними судом відповідною технічною документацією та доданими до неї копіями документів.
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу реєстрації права на земельну ділянку площею 1, 995 га за ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії РВ 3001638, що виданий 21 лютого 2001 року Боремельською сільською радою Демидівського району, який формально продовжує свою юридичну чинність.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та встановивши, що при вирішенні спірних прав і обов'язків до застосування належать норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у частині визнання недійсним оспорюваного державного акту на право приватної власності на землю.
Згідно зі ст.ст. 215, 216 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих цим збитків.
Норми частини другої ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вказують, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Правильно суд покликався і на правову позицію Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 22 травня 2013 року у справі №6-33цс13, де зазначено, що державні акти на право власності на земельні ділянки на є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому засіданні.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у позивача права матеріально-правової вимоги, то вони спростовуються обставинами, з'ясованими рішенням Демидівського районного суду Рівненської області від 29 грудня 2017 року.
Так, згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Не заслуговують на увагу аргументи заявника про хибність обраного способу захисту порушеного права, оскільки за обставинами справи та положеннями закону саме визнання недійсним оспорюваного державного акту на право приватної власності на землю якраз є належною і правильною позовною вимогою. Тобто саме таким чином і ц такий спосіб підлягають до судового захисту порушені права ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Не можна погодитися і з твердженнями апеляційної скарги про помилковість судової тези щодо законності сертифіката на земельну частку (пай) серії РВ №0196624 , адже ОСОБА_1 не перебувала у списках осіб Колективного сільськогосподарського підприємства "Застир'я", які мали право на земельну частку (пай). Так, зазначені доводи повністю заперечуються правильністю висновків суду, не ґрунтуються на матеріалах справи та є голослівними
Колегія суддів не згодна з посиланнями заявника про недодержання норм процесуального права, виходячи з такого.
Згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Крім того, чіткий і вичерпний перелік випадків, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, наведено у ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Між тим, будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів, що спонукали би до хибного розв'язання спірних правовідносин, чи інших обставин, що є обов'язковим мотивом для унеможливлення законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, ОСОБА_2 зазначено не було, матеріали справи не містять, а апеляційним судом їх здобуто не було.
Решта доводів апеляційної скарги є необґрунтованими і з ними також погодитися неможливо.
В силу правил ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Тому в іншій частині - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалося.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Тобто доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду.
Заперечення відповідачем очевидних обставин не спростовує правильності висновків апеляційного суду.
Щодо судових витрат, то з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України їх правильно присуджено пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Троцюка Олександра Степановича залишити без задоволення, а рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 04 червня 2019 року- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено: о 14 год. 55 хв. 17.09.2019
Головуючий: Хилевич С.В.
Судді: Н.В. Бондаренко
С.В.Боймиструк