Справа № 554/3492/19 Номер провадження 11-кп/814/978/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія
16 вересня 2019 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві кримінальне провадження №12019170040000087 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтави, громадянина України, освіта середня, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 05.03.2008 року Октябрським районним судом м. Полтави за ч.2 ст.186, ст.104, ст.76 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строком 1 рік;
-28.05.2009 року Київським районним судом м. Полтави за ч.2 ст.185, ч.2 ст.289, ч.2 ст.186, 69, ч.1 ст.70 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі;
- 05.11.2012 року Октябрським районним судом м. Полтави за ч.4 ст.187, ч.5 ст.186, ч.1 ст.70, 71 КК України до 8 років 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнений 01.08.2018 року по відбуттю строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 186 КК України
за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні Полтавської місцевої прокуратури ОСОБА_9 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2019 року, -
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Визначено рахувати початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 з 20 червня 2019 року.
Зараховано в строк відбування покарання обвинуваченого, час його перебування під вартою із 22 лютого 2019 року по 20 червня 2019 року у цьому кримінальному провадженні.
До набрання вироком законної сили, обрано стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Судом вирішено питання щодо речових доказів.
Як зазначено у вироку, ОСОБА_7 в період з 9 січня 2019 року по 12 лютого 2019 року вчинив 4 епізоди умисного, повторного, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, шляхом ривків відкритого заволодіння жіночими сумками, які належать потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Не оспорюючи фактичних обставин справи, до апеляційного суду з апеляційною скаргою звернувся обвинувачений, який, просить вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2019 року змінити в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, призначивши йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді 2 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог апелянт вказує на те, що призначене покарання за ч. 2 ст. 186 КК України не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.
Обвинувачений вважає, що призначаючи покарання суд належним чином не врахував в повному обсязі всі обставини, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та визнання вини, як таких, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та дають можливість застосувати до нього положення ст.69 КК України.
Також зазначає, що поза увагою місцевого суду залишились такі обставини, як предмет злочинного посягання, відсутність матеріальних претензій з боку потерпілих та інші обставини кримінального провадження, напряму впливають на визначення виду і розміру кримінального покарання.
Прокурор у своїй апеляційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини справи, та юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого, просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Вважає, що судом призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м'якість.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано та незаконно призначив м'яке покарання обвинуваченому, не врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, конкретні обставини справи, характер посягання та матеріали, що характеризують обвинуваченого.
Зокрема, місцевий суд не врахував те, що останній не відшкодував потерпілим завдані ним матеріальні збитки, не працює і не має постійного заробітку, раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих та корисливо-насильницьких злочинів, що вказує на категоричне небажання обвинуваченого стати на шлях виправлення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який не підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, та вважає вирок суду першої інстанції законним за обґрунтованим, заперечував проти апеляційної скарги обвинуваченого, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримали подану обвинуваченим апеляційну скаргу, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах поданих апеляційних скарг.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з ч.2 ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Як передбачено ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Місцевий суд, роз'яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч.3 ст.349 КПК України, та визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, оскільки учасники судового провадження правильно розуміли зміст цих обставин, і у суду не було сумнівів у добровільності та істинності їх позицій. В зв'язку із цим, суд правомірно розглянув кримінальне провадження в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, фактичні обставини провадження та юридична кваліфікація дій обвинуваченого ніким не оспорюються і згідно ч. 1 ст. 404 КПК України судом апеляційної інстанції вирок суду в цій частині не переглядається.
Згідно з вимогами ст.50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Згідно положень ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів.
Згідно ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого не встановлено.
Судом першої інстанції встановлено, що обвинуваченим ОСОБА_7 вчинено тяжкі злочини, останній неодноразово раніше судимий за вчинення злочинів проти власності осіб, на шлях виправлення не став, спричинену матеріальну шкоду потерпілим не відшкодував, офіційно не працевлаштований, за місцем проживання характеризується посередньо, має нестабільний розлад особистості в стані нестійкої компенсації, хворіє на туберкульоз.
Відповідно до висновку судової психіатричної експертизи №141 від 27.03.2019 року, ОСОБА_7 на час проведення експертного обстеження будь - яким хронічним психічним захворюванням не страждав, як і не виявляє ознак тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства, а виявляє ознаки іншого хворобливого стану психіки у вигляді емоційно - нестабільного розладу особистості (психопатія).
В період часу, до якого відносяться інкриміновані йому протиправні діяння, він будь - яким хронічним психічним захворюванням не страждав, як і не знаходився в стані тимчасового розладу психічної діяльності.
Наявний у ОСОБА_7 емоційно - нестабільний розлад особистості не позбавляв його можливості в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому протиправне діяння і не позбавляє можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними на даний час.
Під дію ч.ч.2,3 ст. 19 , ст.20 КК України не підпадає. Може постати перед слідством та судом, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Таким чином, враховуючи тяжкість вчинених обвинуваченим злочинів, обставини, характер їх вчинення, характеристику його особи, молодий вік, стан здоров'я, а також його поведінку як під час скоєння злочинів, так і після, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд належним чином обґрунтувавши своє рішення, дійшов правильного висновку про призначення обвинуваченому покарання, яке пов'язане із позбавлення волі на мінімальний строк, визначений санкцією статті, за якою ОСОБА_7 обвинувачується, вважаючи, що воно буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
З огляду на викладене вище апеляційна скарга прокурора є безпідставна та спростовується матеріалами справи.
Щодо доводів обвинуваченого про застосування щодо нього положень ст.69 КК України колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно ч.1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
При цьому, відповідно до п.8 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного обов'язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Тобто обов'язковою умовою для правомірного застосування ст. 69 КК України законодавець передбачив наявність обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості злочину. До них можуть належати як обставини, що зазначені в ч.1 ст. 66 КК України, так і визнані судом такими, що пом'якшують покарання, однак ці обставини повинні знижувати (зменшувати) ступінь тяжкості злочину істотно, і такі обставини мають перебувати одна з одною у такому співвідношенні і взаємодії та у своїй сукупності настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б несправедливим. Тобто, застосування судом ст. 69 КК України можливе у виняткових випадках, вмотивованим прийнятим рішенням.
Суд першої інстанції призначаючи покарання враховав наявність кількох двох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, який щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті злочину, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, матеріали, що характеризують його особу, та у відповідності до вимог закону, правильно призначив йому покарання без урахування положень ст. 69 КК України. Тому доводи апеляційної скарги обвинуваченого цій частині є безпідставними.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_7 задоволенню не підлягають.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування норм кримінального закону, що могли б бути підставами для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції не встановлено, вирок суду першої інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні Полтавської місцевої прокуратури ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2019 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, в той же строк, з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4