11 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/6285/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Затолочного В.С., Шавеля Р.М.,
при секретарі судового засідання: Гнатик А.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі №807/2395/15 (головуючий суддя Калинич Я.М., проголошене о 10.36 год. у м. Ужгород, повний текст складений 06.05.2019р.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Іршавського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, третя особа Закарпатська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області в якому, із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Управління МВС України в Закарпатській області №248 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення його з органів внутрішніх справ; поновити його на посаді дільничного інспектора міліції підрозділу громадської безпеки Іршавського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 3005,42 грн.; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області вирішити питання щодо прийняття позивача на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію»; стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській області 20000 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він - ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ України з 25 червня 2012 року. За період служби працював на посадах дільничного інспектора міліції Катеринопільського РВ УМВС України в Черкаській області, дільничного інспектора міліції Виноградівського РВ УМВС України в Закарпатській області та дільничного інспектора міліції Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області. За час перебування на службі в органах внутрішніх справ отримав звання старшого лейтенанта міліції. Загальний стаж роботи позивача в правоохоронних органах складає більше ніж 6 років. Наказом начальника УМВС України в Закарпатській області № 248 о/с від 06 листопада 2015 року його звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п.64 пп. «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Про своє звільнення позивач дізнався тільки 07 листопада 2015 року. До цього часу його, як і всіх працівників Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області, повідомляли, що в системі МВC у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» буде проведено скорочення штатів з 7 листопада 2015 року. При цьому йому, як і всім іншим, працівникам райвідділу, ніхто не повідомляв про умови прийняття на службу в поліцію. Навпаки, їх запевняли, що всі працюючі працівники міліції будуть тимчасово переведені на службу в поліцію, після чого в обов'язковому порядку проходитимуть переатестацію, за результатами якої буде прийнято остаточне рішення про перебування кожного працівника на службі в Національній поліції. Однак, проходження такої переатестації до цього часу не організовано і не проведено. Дізнавшись про звільнення, позивач звернувся за роз'ясненням щодо причин такого до в.о. начальника Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області Огняник Ю.В. , який порекомендував йому звернутися в кадрову службу УМВС. 09 листопада 2015 року позивач звернувся до в.о. начальника ГУ Національної поліції в Закарпатській області полковника Князева С .М. , який пообіцяв особисто розібратися з його звільненням, а також з тим, чому не було враховано ряд обставин, які дають позивачеві переважне право на залишення на посаді. Однак, після прийому в в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, звернувся в кадрову службу, де йому 09 листопада 2015 року, видали копію наказу про звільнення та трудову книжку. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки його звернення до в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з приводу звільнення свідчить про бажання проходити службу в поліції. Про таке бажання свідчить і письмове звернення на ім'я Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. , яке зареєстроване за № В-66нп від 18.11.2015 року. З огляду на наведене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю з тих підстав, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено обґрунтованість його доводів щодо незаконності звільнення. На противагу тому відповідачами надано докази правомірності прийняття оскаржуваного наказу.
Постановою Верховного Суду від 18.01.2019 року у справі №807/2395/15 (адміністративне провадження №К/9901/29668/18) постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 року у справі №807/2395/15 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 року у справі №807/2395/15 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
У своїй Постанові, Верховний Суд зазначив, що вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій не встановили факту здійснення або нездійснення скаржнику пропозиції щодо призначення на посаду в органах Національної поліції та не досліджувалося питання дотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених пунктом 13 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки позивач, як ветеран війни - учасник бойових дій, має право на пільги.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області №248 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ. Поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Іршавського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Закарпатській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію". Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 112675,08 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем - Головним управлінням Національної поліції у Закарпатській області подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Доводи апелянта зводяться до того, що звільнення позивача відбулось правомірно на підставі Закону України «Про Національну поліцію». Зокрема, апелянт зазначає, що 02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року, в Прикінцевих та перехідних положеннях якого зазначено, що з дня опублікування цього Закону працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Крім того, зазначає, що відповідно до протоколу оперативної наради при т.в.о. начальника Іршавського районного відділу УМВС України в Закарпатській області від 06.11.2015 року №47, довідки - обґрунтування цього ж районного відділу від 06.11.2015 року, протоколу засідання кадрової комісії УМВС №12 від 06.11.2015 року, було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за скороченням штатів з причини систематичного порушення ним службової та виконавської дисципліни. Також, апелянт стверджує, що протягом 2015 року відносно ОСОБА_1 двічі проводились службові перевірки, за результатами яких з ним проведені виховні бесіди на предмет дотримання стандартів етичної поведінки. Вказує апелянт і на те, що судом першої інстанції не враховано вимоги п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29.07.1991 року №114, згідно якого у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Скаржник також зазначає, що не підлягає стягненню середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 112675,08 грн., оскільки вимогою п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що у разі незаконного звільнення підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за вимушений прогул, але не більше як за один рік. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Позивачем на апеляційну скаргу поданий відзив, у якому зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, оскільки наведені в ній доводи співпадають з доводами у відзиві на позовну заяву, які були повністю досліджені судом першої інстанції та визнані такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, причин для його скасування не має. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що у відповідності до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.4 ст.229, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управлінням Національної поліції у Закарпатській області не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 25 червня 2012 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів внутрішніх справ» було ліквідовано, як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі УМВС України в Закарпатській області.
Згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання» було визначено такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС (а.с.108-109, том І).
Також судом встановлено, що 07.09.2015 року позивача було повідомлено про те, що його посада підлягає скороченню з 07.11.2016 року (а.с.106, том І).
Управлінням кадрового забезпечення УМВС України в Закарпатській області 05.11.2015 року за вих. №2/2700 на ім'я голови Закарпатської обласної організації профспілки атестованих працівників ОВС Менджулу В.І. був направлений лист, яким було скеровано для погодження список працівників, які підлягають звільненню через скорочення штатів (реформування системи МВС) (а.с.161, том І).
За результатами розгляду вищевказаного листа президія Закарпатської обласної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України постановила - надати згоду УМВС України в Закарпатській області на звільнення з ОВС за п.64 п.п. «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) працівників УМВС України в Закарпатській області, згідно списку в тому числі позивача (а.с.163, том І).
Протоколом оперативної наради при в.о. начальника Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області підполковника Огняник Ю . В. від 06.11.2015 року №47 «Про перехід на службу в національну поліцію України працівників Іршавського РВ УМВС України у зв'язку з набранням чинності 07.11.2015 року Закону України «Про національну поліцію» ухвалено - у зв'язку із перебуванням у групі ризику СПЗ УКС УМВС України в Закарпатській області, систематичним порушенням службової дисципліни та виконавської дисципліни, ігнорування вказівок безпосередніх керівників та керівництва райвідділу, слабкі ділові та моральні якості дільничного інспектора міліції СДІМ Іршавського РВУ МВС лейтенанта міліції ОСОБА_1 - не рекомендувати даного працівника для зарахування до штатів національної поліції України (а.с.112, том І).
Згідно протоколу засідання кадрової комісії Управління МВС України в Закарпатській області №12 від 06.11.2015 року «про звільнення зі служби (роботи) з органів внутрішніх справ працівників УМВС України в Закарпатській області через скорочення штатів відповідно до пунктів 9, 10, 11 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, згідно з пунктом 8 розділу IX Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 1 статті 40 КЗпП України» вирішили за погодженням із Закарпатською обласною організацією профспілки атестованих працівників ОВС України, звільнити зі служби старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (а.с.110-111, том І).
Наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 06.11.2015 р. № 248 о/с старшого лейтенанта ОСОБА_1 (М-142177) звільнено з посади дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Іршавського районного відділу УМВС України в Закарпатській області за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України (за скороченням штатів) (а.с.113, том І).
Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що відповідач, приймаючи наказ від 06.11.2015 року №248 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади з 06.11.2015 року, не пропонував позивачу жодної посади в новостворених органах Національної поліції, чим порушив його трудові гарантії. У зв'язку із визнанням незаконним вказаного наказу, суд першої інстанції поновив позивача на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Іршавського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області із виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції вірними і такими, що відповідають повно з'ясованим обставинам справи, що мають значення для справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, враховуючи таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулювався Законом України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію» (далі-Закон №565-XII), в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин.
Починаючи з 07.11.2015 набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (надалі - Закон №580-VIII), який опублікований в газеті Голос України 06.08.2015 за № 141-142, згідно з пунктом 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VІІ передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.
Порядок проходження служби працівниками органів внутрішніх справ України регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114).
Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом пункту 64 «г» Положення №114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Таким чином, зазначені норми Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» та Положення № 114 містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Тому при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Львівській області, та утворити територіальні органи Національної поліції, в тому числі Головне управління Національної поліції в Львівській області.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС. Згідно витягу з Переліку змін у штатах МВС в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області скасовані всі штати й скорочені усі посади.
З огляду на наведені норми законодавства, однією з необхідних умов для прийняття працівників міліції на службу в поліцію слугувало висловлення ними відповідного бажання і лише в разі відмови від походження служби в поліції такі працівники міліції підлягали звільненню зі служби в органах внутрішніх справ на підставі підпункту «г» пункту 63 Положення, через скорочення штатів.
Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно із частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частиною 3 статті 105 ЦК України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Згідно положень статті 104 ЦК України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов'язків юридичної особи без визначення правонаступника.
Проаналізувавши зміст Законів України «Про міліцію», «;Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», колегія суддів дійшла висновку, що в них не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, тобто у спірному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.
Таким чином, оскільки ліквідовано Головне управління МВС у Закарпатській області з одночасним створенням іншого органу - Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, який виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідовується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 821/3686/15-а.
З системного аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку про те, що працівник міліції, посада якого скорочена, може бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, одним із двох способів: шляхом видання наказу про призначення за його згодою або шляхом проходження конкурсу.
У першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.
Така ініціатива є обов'язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення №114.
У другому випадку необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).
З наведеного випливає, що лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь у конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення особи за скороченням штатів.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не міг скористатися правами, передбаченими вище, зокрема, подати заяву (рапорт) про своє волевиявлення щодо проходження служби в органах поліції, оскільки на день набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», а також створення Національної поліції України як юридичної особи, наказом Управління МВС України в Закарпатській області №248 о/с від 06.11.2015 позивач був звільнений.
Судом встановлено, що всупереч вимог пункту 9 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з моменту опублікування Закону та до моменту прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача за підпунктом "г" пункту 64 Положення №114 позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, взагалі не було перевірено можливості його подальшого використання на службі. Відповідачі таких доказів суду не надали.
Необхідно зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Вимоги до кандидатів на службу в поліції передбачені статтею 49 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якої, на службу в поліцію можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.
Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліцію не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених частиною другою статті 61 цього Закону, а також особи які відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України «Про очищення влади».
Відповідно до статті 50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.
Обмеження, пов'язані зі службою в поліції, визначені статтею 61 Закону України «Про Національну поліцію».
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 2012 року проходить службу в органах внутрішніх справ, має звання старшого лейтенанта міліції. Обмеження, пов'язані зі службою у поліції згідно до статті 61 Закону України «Про Національну поліцію» відсутні.
Також судом враховується, що відповідно до посвідчення від 28 жовтня 2015 року серії 146098 від 28.10.2015 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно пункту 13 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.
Як уже встановлено судом, позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції та Управлінням МВСУ в Закарпатській області з урахуванням наведених вище положень законодавства не перевірено можливості його подальшого використання на службі.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачами не виконано зобов'язання по працевлаштуванню позивача як працівника ліквідованої установи з урахуванням, встановленого то трудові гарантії ОСОБА_1 були порушені.
Відповідно до п. 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 з позовною заявою про визнання незаконним наказу про його звільнення та поновлення на службі звернувся в грудні 2015 року, то поновлення його на службі необхідно здійснити з часу звільнення.
Відповідно до положень частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Зважаючи на висновок суду про протиправність наказу від 06.11.2015 року №248 о/с та його скасування, позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого його було звільнено, а саме на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Іршавського районного відділу УМВС України в Закарпатській області.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд не може підміняти орган поліції та втручатися у його дискреційні повноваження щодо здійснення активних дій стосовно працевлаштування ОСОБА_1 , а виключно з метою повного захисту прав та інтересів позивача на можливість бути призначеним на посади поліцейських, в порядку п. 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові у справі №823/5357/15 від 20 травня 2019 року.
З тих підстав суд першої інстанції вірно зобов'язав Головне управління Національної поліції в Закарпатській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».
Щодо доводу скаржника, що не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 112675,08 грн., оскільки вимогою пунктом 24 Положення №114 передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік, то з цього приводу колегія суддів зазначає, що коли заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, а тому правового значення не мають та правильності висновку суду не спростовують.
Колегія суддів звертає увагу на те, п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322 ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Закарпатській області - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі №807/2395/15 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. С. Затолочний
Р. М. Шавель
Повний текст постанови складено 18.09.2019р.