17 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8669/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів: Обрізка І.М., Попка Я.С.
з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року про відмову у відкритті провадження, ухвалену суддею Рейті С.І. у м. Ужгороді в адміністративній справі № 260/1011/19 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Закарпатської області про поновлення на роботі,
Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати наказ Апеляційного суду Закарпатської області № 6.3.1-23 від 13 червня 2019 року про звільнення з посади додаткового помічника судді передчасним та незаконним;
- скасувати наказ Апеляційного суду Закарпатської області № 6.3.1-23 від 13 червня 2019 року про звільнення з посади додаткового помічника судді;
- зобов'язати голову ліквідаційної комісії Апеляційного суду Закарпатської області поновити на роботі та виконати зобов'язання по працевлаштуванню;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням зобов'язання по працевлаштуванню.
У обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що наказом Апеляційного суду Закарпатської області № 6.3.1-23 від 13 червня 2019 року її звільнено з посади додаткового помічника судді з 13 червня 2019 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку ліквідацією установи. Позивачка вважає цей наказ незаконним мотивуючи це тим, що вона відноситься до категорії працівників, звільнення яких допускається з обов'язковим дотриманням визначених статтею 184 Кодексу законів про працю України гарантій, зокрема, щодо заборони звільнення одиноких матерів, які виховують дитину-інваліда. Обов'язок працевлаштування цієї категорії осіб, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, на думку позивачки, лежить на роботодавцеві. Позивачка додатково зазначає, що фактично відбулась реорганізація Апеляційного суду Закарпатської області, оскільки держава не відмовилась від функцій цього органу, а поклала їх виконання на новостворений Закарпатський апеляційний суд, що включає, а не виключає обов'язок роботодавця з працевлаштування працівників.
Позивачка вважає, що відповідач порушив її право на працю. Захист порушеного права, на думку позивачки, можливий шляхом скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 з мотивів непідсудності спору адміністративним судам.
Не погодившись з цією ухвалою суду першої інстанції, позивачка оскаржила її до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року, а справу направити на продовження розгляду у суд першої інстанції.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та суть позовної заяви. Позивачка наголошує на тому, що до юрисдикції адміністративних судів, згідно з статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України належать справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. При цьому, позивачка звертає увагу, що до публічної служби відповідно до пункту 17 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, належить патронатна служба в державних органах.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, які належним чином повідомлені про судове засідання, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку передбаченому частиною 4 статті 229 КАС України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив, що 12.04.2019 року Апеляційний суд Закарпатської області видав наказ № 6.3.1-13 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким поновив позивачку на посаді додаткового помічника судді. Наказ прийнято на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.12.2017 року, залишеним без змін Апеляційним судом Львівської області від 05.06.2018 року та Великою Палатою Верховного Суду від 13.03.2019 року.
11.06.2019 року Апеляційний суд Закарпатської області видав наказ № 6.3.1-23 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнив позивачку з посади додаткового помічника судді з 13.06.2019 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією установи.
Вважаючи ці дії та рішення Апеляційного суду Закарпатської області незаконними позивачка звернулася із цим позовом до суду.
Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі має приватноправовий характер.
Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
В пункті 17 частини 1 статті 19 КАС України дано визначення поняття «публічна служба», згідно з яким це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори з приводу прийняття, проходження і звільнення працівників патронатної служби в державних органах.
Відповідно до частини першої статті 157 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) кожний суддя має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.
Згідно з частиною першою статті 92 Закону № 889-VIII до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем'єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 92 Закону № 889-VIII працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений.
Трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби. Працівник патронатної служби може бути достроково звільнений з посади за ініціативою особи, працівником патронатної служби якої він призначений, або керівника патронатної служби.
На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41-43-1, 49-2 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, працівники патронатної служби не є державними службовцями, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби та є патронатною службою.
Оскільки, посада помічника судді відноситься до патронатної служби в державному органі, то спір з приводу прийняття, проходження та звільнення помічника судді відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
При цьому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції помилково при прийнятті оскарженого рішення взяв до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 308/4431/17, виходячи з того, що спірні правовідносини у цій справі виникли до прийняття нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - Закон № 2147-VIII), правові норми якого прямо не відносили до публічної служби діяльність працівників патронатної служби. Одночасно і Закон № 889-VIII не відносив працівників патронатної служби до державних службовців.
Натомість, редакція Кодексу адміністративного судочинства України від 15 грудня 2017 року, згідно з Законом № 2147-VIII, визначає, що патронатна служба в державних органах відноситься до публічної служби.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що спір у цій справі належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції при прийнятті оскарженої ухвали дійшов до помилкового висновку про те, що спір у цій справі є приватноправовим та підлягає розгляду судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального, які визначають правила предметної підсудності, ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції з вищевикладених мотивів.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 308, 310, 315, 320, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою справу № 260/1011/19 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді І. М. Обрізко
Я. С. Попко
Повний текст постанови складений 18.09.2019 року