Справа № 320/2876/19 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О.
17 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Лічевецького І.О., Собківа Я.М.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року
у справі № 320/2876/19 (розглянутої у порядку спрощеного позовного провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича
про визнання протиправними дії та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до суду до Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича щодо винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 17 травня 2019 р. у виконавчому провадженні №59128991;
- скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича про стягнення з боржника основної винагороди від 17 травня 2019 р. у виконавчому провадженні № 59128991.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова є протиправна, оскільки в оскаржуваній постанові відповідач не посилається на дійсну вартість майна та не зазначає докази щодо оцінки майна, а на власний розсуд визначає основну суму заборгованості; у застосованій формулі розрахунку винагороди відсутнє зазначення суми; в оскаржуваній постанові не зазначено про солідарність відповідальності боржників (власників предмету іпотеки), що в подальшому може призвести до багаторазового стягнення основної винагороди за одним й тим самим виконавчим документом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича щодо винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 17 травня 2019 р. у виконавчому провадженні №59128991. Скасовано постанову Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича про стягнення з боржника основної винагороди від 17 травня 2019 року у виконавчому провадженні № 59128991.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Позивачем відзив на апеляційну скаргу подано не було.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області розглянуто цивільну справу № 357/426/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання договору іпотеки недійсним.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2016 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № 001-2900/756-0054, укладеним між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 в розмірі 42374 швейцарських франків 53 сантими та заборгованості за кредитним договором від 16 серпня 2007року № 001-2902/756-0055, укладеним між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 в розмірі 14957 швейцарських франків 60 сантимів звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 16 серпня 2007 року, а саме на:
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1997 року, виданого за наказом ВАТ «Росава» № 1019 від 19 листопада 1997 року;
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1997 року, виданого за наказом ВАТ «Росава» № 1019 від 19 листопада 1997 року;
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1997 року, виданого за наказом ВАТ «Росава» № 1019 від 19 листопада 1997 року;
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1997 року, виданого за наказом ВАТ «Росава» №1019 від 19 листопада 1997 року.
Цим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надано право ПАТ «Універсал Банк» провести публічні торги за початковою ціною предмета іпотеки, яка визначена на підставі ринкової вартості об'єкта оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» по 490 грн. 70 коп. судових витрат з кожного.
В подальшому, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 вересня 2016 року у цій справі визнано неподаною та повернуто апелянту.
5 березня 2018 року на виконання рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 вересня 2016 року видано виконавчий лист, в якому зазначено, що рішення набрало законної сили 27 грудня 2017 року, виконавчий лист може бути пред'явлений до виконання протягом трьох років з дня вступу рішення в законну силу.
На підставі виконавчого листа відкрито виконавче провадження № 591289991. Стягувач звернувся із заявою про примусове виконання рішення.
17 травня 2019 року відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 591289991. Відповідно до цієї постанови відповідачем зазначено про стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 148 922 грн. 73 коп.
Незгода позивача з вказаною постановою про стягнення з боржника основної винагороди зумовила його звернутися до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення, про задоволення позовних вимог виходив з того, що відповідачем при винесенні постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 27 травня 2019 року порушено вимоги порушено положень статті 31 Закону № 1403 та пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Закон № 1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону № 1404-VIII закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Приписами пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 19 Закону №1404 передбачено право вибору стягувача щодо пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною третьою статті 45 Закону №1404 передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
В свою чергу, основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1-4 статті 31 Закону № 1403 визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 7 ст. 31 Закону № 1403).
Згідно з вимогами частини дев'ятої статті 31 Закону № 1403 солідарні боржники несуть солідарний обов'язок із сплати основної винагороди.
На виконання статті 31 Закону №1403 постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до вимог пункту 19 Порядку, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. (ч. 6 ст. 48 Закону № 1404-VIII).
Виходячи з аналізу наведених норм у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Однак, стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, є неможливим в силу положень статті 31 Закону №1403 та пункту 19 Порядку, оскільки приватний виконавець зобов'язаний вирахувати розмір основної винагороди пропорційно від фактично стягнутої суми.
Як вбачається з матеріалів справи в оскаржуваній постанові відповідач зазначив таку формулу розрахунку основної винагороди: основна сума заборгованості х 10 % = 148 922 грн. 73 коп.
Разом з тим, у цій постанові відповідачем не зазначено вартість реалізації майна, з якої можна б було вирахувати основну винагороду виконавця, з урахуванням солідарної відповідальності всіх боржників, та не вказано розмір основної суми заборгованості у числовому значенні. За таких обставин застосована формула не містить обов'язкового елементу - числового значення розміру основної суми заборгованості, отже є неконкретною і тому не може бути використана. Не наведено такого числового значення із належним мотивуванням відповідачем і у відзиві на позов.
При цьому, як правомірно зазначив суд першої інстанції, сума заборгованості по кредитному договору у виконавчому листі визначена в іноземні валюті (а саме у 42 374 швейцарських франків 53 сантими + 14 957 швейцарських франків 60 сантимів = 57 332 швейцарських франка 13 сантима). Разом з тим, відповідачем не зазначено у спірній постанові яким чином він визначив цей її розмір у національній валюті України, за яким курсом Національного банку України та не зроблено відповідного розрахунку з зазначенням правових підстав для визначення цієї суми заборгованості по кредитному договору, а не за вартістю переданого до реалізації майна.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що виконавчий лист Білоцерківського міськрайонного суду Київської області стосується чотирьох боржників, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Проте, відповідачем під час розрахунку суми основної винагороди у спірній постанові не вказано чи стосується вона щодо кожної із зазначених осіб, що лише визначена щодо позивача.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
Положеннями частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Як встановлено судом, у справі № 357/426/16-ц Білоцерківським міськрайонним судом Київської області прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом проведення публічних торгів за початковою ціною предмета іпотеки, яка визначена на підставі ринкової вартості об'єкта оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності.
Отже, виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до вимог статей 19, 57 № 1404-VIII сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо така вартість майна змінилася.
Колегія суддів зазначає, що у рішенні суду вартість переданого на реалізацію майна не визначено.
Відповідно до ч.1 розділу ІХ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 р. № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431, не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється організатором на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закону № 1404-VIII.
У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється Організатором на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закон № 1404-VIII.
У той же час, частиною 5 ст. 31 Закону України № 1403-VIII встановлено, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Тобто, законодавець передбачив можливість часткового стягнення суми заборгованості, від чого і поставив у залежність остаточну винагороду приватного виконавця.
Отже, фактичне виконання стягнення в рахунок погашення заборгованості шляхом продажу майна (земельних ділянок) з публічних торгів може відбутися на суму, відмінну від тої, що визначена як початкова ціна, а відтак і розмір основної винагороди приватного виконавця може змінитися.
Оскільки відповідачем при винесенні постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 27 травня 2019 року порушено вимоги порушено положень статті 31 Закону № 1403 та пункту 19 Порядку, то суд погоджується із твердженнями позивача щодо протиправності цієї постанови із наведених вище підстав, оскільки вона є необґрунтованою і не відповідає встановленим вимогам законодавства.
Доводи відповідача про те, що сума основної винагороди не може стягуватися з боржників солідарно, колегія суддів не приймає до уваги, так як в оскаржуваній постанові під час розрахунку суми основної винагороди не вказано чи стосується вона кожного власника предмета іпотеки, чи лише позивача.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що відповідач, приймаючи постанову про стягнення основної винагороди, діяв всупереч вимогам чинного законодавства України. Таким чином, позовні вимоги про визнати протиправними дій Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича щодо винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 17 травня 2019 р. у виконавчому провадженні № 59128991 та про скасування постанови Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича про стягнення з боржника основної винагороди від 17 травня 2019 року у виконавчому провадженні № 59128991, є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.
Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам статті 86 КАС України.
При цьому, апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 195, 242, 243, 246, 272, 287, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: І.О. Лічевецький
Я.М. Собків