Справа № 640/21195/18 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
17 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Державної фіскальної служби України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року
у справі № 640/21195/18
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»
до відповідача Державної фіскальної служби України
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач), в якому просило суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача (ненадання інформації, яку позивач просив надати у листі від 22.10.2018р. №09-02-05/515-03);
- зобов'язати відповідача надати інформацію, запитувану позивачем у листі від 22.10.2018р. №09-02-05/515-03, а саме: чи було ввезено на митну територію України транспортний засіб Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача (ненадання інформації, яку позивач просив надати у листі від 22.10.2018р. №09-02-05/515-04);
- зобов'язати відповідача надати інформацію, запитувану позивачем у листі від 22.10.2018р. №09-02-05/515-04, а саме: чи було ввезено на митну територію України транспортний засіб Mitsubishi Space Star, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем зроблено помилкові висновки, що запитувана страховою компанією інформація щодо переміщення через митний кордон України транспортних засобів без дозволу осіб, стосовно яких буде надана така інформація, законодавством з питань державної митної справи не допускається. Зауважив, що запитувана позивачем інформація стосується розслідування події, що містить ознаки страхового випадку, а тому відповідач зобов'язаний був надати відповідну інформацію на запит.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо ненадання інформації на запити Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" від 22.10.2018р. №09-02-05/515-03 та №09-02-05/515-04, та зобов'язано відповідача надати інформацію на запити Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" від 22.10.2018р. №09-02-05/515-03 та №09-02-05/515-04.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.
Позивачем подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» є страховиком, що має право здійснювати страхову діяльність на території України у розумінні частини 1 статті 2 Закону України "Про страхування" від 07 березня 1996 року №85/96-ВР (далі по тексту - Закон України від 07 березня 1996 року №85/96-ВР).
Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» 22 жовтня 2018 року подано до Державної фіскальної служби України наступні письмові запитами про надання інформації, а саме:
1) №09-02-05/515-03, в якому зазначено, що 29 вересня 2018 року сталася ДТП за участю Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та Tayota Auris , реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 . НАСК "Оранта" здійснює розслідування страхового випадку (страхова справа №18-10-11077) в тому числі і щодо того чи правомірно учасники дорожньо-транспортної пригоди використовували транспортні засоби (що впливає на встановлення юридичного факту забезпеченості транспортних засобів на час дорожньо-транспортної пригоди та на кваліфікацію події як страхового випадку), у зв'язку з тим, що транспортний засіб Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстровано в іншій країні.
З огляду на викладені обставини, НАСК "Оранта" просило ДФС України повідомити чи було ввезено цей транспортний засіб на митну територію України ОСОБА_1 ;
2) № 09-02-05 /515-04, в якому зазначив, що 26 червня 2018 року сталася ДТП за участю Mitsubishi Space Star, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_4 НАСК "Оранта" здійснює розслідування страхового випадку (страхова справа №18-32-8115) в тому числі і щодо того чи правомірно учасники дорожньо-транспортної пригоди використовували транспортні засоби (що впливає на встановлення юридичного факту забезпеченості транспортних засобів на час дорожньо-транспортної пригоди та на кваліфікацію події як страхового випадку), у зв'язку з тим, що транспортний засіб Mitsubishi Space Star, реєстраційний номер НОМЕР_2 зареєстровано в іншій країні.
З огляду на викладені обставини, НАСК "Оранта" просило ДФС України повідомити чи було ввезено цей транспортний засіб на митну територію України ОСОБА_2 .
Листом Державної фіскальної служби України від 06 листопада 2018 року за №36115/6/99-99-18-01-03-15 позивача повідомлено, що надання інформації щодо переміщення через митний кордон України транспортних засобів без дозволу осіб, стосовно яких буде надана така інформація, законодавством з питань державної митної справи не допускається, посилаючись при цьому на статтю 11 Митного кодексу України.
Не погоджуючись з наданою відповіддю, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до Державної фіскальної служби України, позивач у своїх запитах просила надати інформацію саме щодо правомірності використання транспортних засобів учасниками дорожньо-транспортної пригоди, а не щодо правомірності володіння такими транспортними засобами одним з учасників дорожньо-транспортної пригоди, а відтак запитувана інформаціє має пряме відношення до страхового випадку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01 липня 2004 року № 1961-IV, в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ЗУ № 1961-IV) та Митним кодексом України (далі - МК України).
Визначення поняття страховий випадок визначено ст. 6 ЗУ № 1961-IV, у якій зазначено, що це дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до приписів ст. 1 вказаного Закону забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункт 1.7).
Разом з цим, відповідно до приписів пункту 1.4 зазначеної норми особами, відповідальність яких застрахована є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
З налізу наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою визначення страхового випадку є подія дорожньо-транспортної пригоди за участю саме забезпеченого транспортного засобу.
При цьому, транспортний засіб є забезпеченим лише у тому випадку, коли його експлуатує особа, яка правомірно ним володіє.
З огляду на зазначене, під час розслідування страхового випадку страховик в обов'язковому порядку повинен вирішити питання чи правомірно особа, під керуванням якої сталася ДТП, володіє транспортним засобом.
Згідно з положеннями пункту 10.4 статті 10 ЗУ № 1961-IV, під час в'їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов'язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування "Зелена картка" або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до приписів статті 380 МК України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Такі транспортні засоби не можуть бути передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.
Положеннями ч. 2 ст. 11 МК України імперативно передбачено, що інформація щодо підприємств, громадян, а також товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються ними через митний кордон України, що збирається, використовується та формується органами доходів і зборів, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для інформації з обмеженим доступом.
Приписами пункту 56.1 статті 56 ЗУ № 1961-IV встановлено, що підрозділи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни зобов'язані безоплатно надавати на запит страховиків та МТСБУ інформацію, якою вони володіють, у тому числі конфіденційну, з обмеженим доступом та таку, що містить персональні дані, що пов'язана з страховими випадками з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності або з подіями, що були підставою для подання потерпілими вимог про відшкодування шкоди МТСБУ. Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України також надають безоплатно страховикам та МТСБУ на їх запити відомості про реєстрацію транспортних засобів, з власниками яких ці страховики укладають договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а органи Національної поліції - відомості про дорожньо-транспортні пригоди, що мали місце.
Таким чином, факт правомірності володіння таким транспортним засобом особою, яка зазначена у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності може бути встановлено, у тому числі, шляхом отримання інформації з митної справи щодо ввезення на митну територію України транспортного засобу, який зареєстровано в іншій країні.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, у письмових запитах від 22 жовтня 2018 року просив надати інформацію, чи було ввезено транспортний засіб на митну територію України особою, яка його експлуатувала на момент виникнення ДТП, саме з метою вирішення питання чи правомірно вказана особа володіла цим транспортним засобом та чи є відповідальність даної особи застрахованою.
Необхідність надання такої інформації обумовлено позивачем у вказаних письмових запитах необхідністю проведення розслідування страхових випадків, що мали місце за участю вказаних у запитах транспортних засобах, в тому числі щодо правомірності використання учасниками дорожньо-транспортної пригоди зазначеними транспортирними засобами.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач звертаючись із вказаними запитами просив надати інформацію саме щодо правомірності використання транспортних засобів учасниками дорожньо-транспортної пригоди, а не щодо правомірності володіння такими транспортними засобами одним з учасників дорожньо-транспортної пригоди.
У свою чергу, колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про те, що запитувана страховою компанією інформація не має відношення до страхового випадку є безпідставними та необґрунтованими та повністю спростовується висновками колегії суддів, викладених у даному рішенні.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України» - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: А.Б. Парінов
І.О. Лічевецький