1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 10 вересня 2019 року,апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року, відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові, громадянина України, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_5 ,
підозрюваного ОСОБА_6 ,
Вказаною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Київській області капітана поліції ОСОБА_8 , погоджене прокурором прокуратури Київської області ОСОБА_9 та застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 14 вересня 2019 року, з одночасним визначенням застави в розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 200 700 грн., та покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись з таким рішенням, захисник в інтересах підозрюваного подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, просить поновити строк на оскарження ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року, скасувати вказану ухвалу та постановити нову .
Свої доводи обґрунтовує тим, що слідчий суддя не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки та неправильно застосовано матеріальний закон.
Захисник вважає, ОСОБА_6 безпідставно інкриміновано ст. 149 КК України здійснена неправомірно, оскільки її диспозиція передбачає торгівлю людьми, тобто купівлю-продаж людини, як товар, що полягає у безповоротній або на певний строк передачі її продавцем покупцю за грошову винагороду. Другою формою саме цього злочину є здійснення іншої незаконної угоди об'єктом якої є людина, тобто це дії, спрямовані на укладення інших, не пов'язаних із купівлею-продажем, таких як передача людини для погашення боргу, в обмін на матеріальні цінності, дарування, оскільки в діях підозрюваного відсутні вказані ознаки, то він не може звинувачуватися у вербуванні людини, її переміщенні, переховуванні та передачі, вчинених шляхом обману та шантажу з метою подальшої продажі.
Зазначає про відсутність доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також доказів щодо застосування підозрюваним насилля небезпечного для життя або здоров'я потерпілих чи їхніх близьких, або з загрозою застосування такого насилля, не врахування характеризуючих даних про особу підозрюваного, який має сина 2011 року народження.
На переконання апелянта, застосований до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначений розмір застави не відповідають вимогам ст.ст. 176-178, 182, 183 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та підозрюваного, які підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити в силі ухвалу слідчого судді, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 10 вересня 2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12018110000000522, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України.
17 липня 2019 року ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 208 КПК України та того ж дня повідомлено про підозру у вербуванні людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням обману, уразливого стану людини, вчинене щодо кількох осіб, організованою групою.
18 липня 2019 року старший слідчий слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Київській області капітана поліції ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором прокуратури Київської області ОСОБА_9 , звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_6 .
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року вказане клопотання задоволено.
Під час апеляційного розгляду, встановлено, що рішення слідчим суддею прийнято з дотриманням вищезазначених вимог національного та міжнародного законодавства.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Так, з ухвали суду та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні слідчого підстави для застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірялись при розгляді клопотання. При цьому допитано підозрюваного, вислухано думку прокурора та захисника, з'ясовано інші обставини, які мають значення при вирішенні питання застосування запобіжного заходу.
Під час судового розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого підстав для застосування запобіжного заходу, передбачених статтею 177 КПК України.
Відповідно до ст. 178 КПК України, судом також враховано вагомість наявних доказів про причетність підозрюваного до вчинення зазначеного кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, у разі визнання його винуватим, а також інші дані про особу ОСОБА_6 , в їх сукупності.
Слідчий суддя в ухвалі зазначив, що підозра у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого кримінального правопорушення є обґрунтованою та підтверджується вагомими доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
На переконання колегії суддів апеляційного суду сукупність всіх даних зазначених в ухвалі слідчого судді дає достатні підстави вважати ймовірною підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, що є підставою для застосування до підозрюваного відповідних заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою здійснення подальшого розслідування кримінального правопорушення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Крім того, слід зазначити й про те, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, необхідно взяти до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
За таких умов, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши, матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв'язку прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у провадженні доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК України, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки об'єктивно зв'язує його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити дане правопорушення. А тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Колегією суддів встановлено, що як у клопотанні, так і в судовому засіданні прокурором доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, які дають підстави для застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризику можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.
Матеріали судового провадження містять докази про існування інших ризиків неналежної процесуальної поведінки, зокрема можливості ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також незаконно впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, які поряд із ризиком можливості переховуватися від органів досудового розслідування та суду теж залишаються існувати та вірогідність їх настання є досить високою.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що ухвала суду відповідає вище вказаним вимогам, і що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Дані, на які посилається в своїй апеляційній скарзі захисник, які б унеможливлювали перебування підозрюваного ОСОБА_6 під вартою, матеріали судової справи не містять.
Що стосується доводів захисника з приводу відсутності ризиків вчинення його довірителем дій, передбачених ст. 177 КПК України, то вони є необґрунтованими, оскільки, наявність існування вказаних ризиків підтверджується матеріалами провадження, з огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_6 , його тяжкість та покарання що загрожує останньому.
Інші доводи на які посилається апелянт підлягають перевірці під час розгляду судом першої інстанції кримінального провадження по суті.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких захисник підозрюваного просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
При цьому судом також враховано положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Ухвала слідчого судді відповідає вказаним вимогам.
Слідчий суддя також правильно, з урахуванням виключного випадку, визначив розмір застави, оскільки розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, оцінивши також тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 та дані про його особу, визначив заставу у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що належним чином забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків у випадку внесення застави. З таким твердженням слідчого судді погоджується і колегія суддів.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не виявлено.
Суд обґрунтовано, у відповідності з вимогами ст.ст. 177, 178, 182, 183, 194 КПК України, з урахуванням тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , даних про його особу, обрав запобіжний захід у вигляді тримання його під вартою, а тому підстав для скасування ухвали слідчого судді, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Київській області капітана поліції ОСОБА_8 , погоджене прокурором прокуратури Київської області ОСОБА_9 та застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 14 вересня 2019 року, з одночасним визначенням застави в розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 200 700 грн., та покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_11
Справа № 11сс/824/4511/2019 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_12
Категорія ст.170 КПК Доповідач ОСОБА_1