Справа № 166/70/19 Головуючий у 1 інстанції: Фазан О. З.
Провадження № 22-ц/802/440/19 Категорія: 50 Доповідач: Матвійчук Л. В.
16 вересня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л.В.,
суддів - Федонюк С.Ю., Бовчалюк З А.
з участю секретаря - Губарик К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 18 лютого 2019 року
У січні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідно до рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 12.04.2010 року по справі №2-112/2010 з відповідача стягуються аліменти на її користь на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з 09 березня 2010 року і до досягнення ними повноліття.
Діти часто хворіють, а також відвідують начальний заклад, а тому потребують значно більшого догляду та матеріальних коштів.
Враховуючи зазначене та те, що змінився мінімальний розмір аліментів на одну дитину, просить ухвалити рішення про зміну розміру аліментів, стягнути із відповідача на її користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення повноліття.
Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 18 лютого 2019 року ухвалено відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 , покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати це рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Сторони по справі будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явились. Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи відповідно до вимог статті 372 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання у відповідності до вимог статті 247 ЦПК України не здійснюється.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі є батьками неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 виданих виконкомом Турської сільської ради Ратнівського району Волинської області(а.с. 4-5).
Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 12.04.2010 року, яке набрало законної сили 23.04.2010 року, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки зі всіх видів заробітку(доходу),але не менше ніж 30 відсотків від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, тобто з 09 березня 2010 року і до досягнення ними повноліття ( а.с.9).
Згідно довідки Жиричівської сільської ради Ратнівського району Волинської області № 2093 від 11.12.2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебувають на утриманні позивачки.
З довідок Турської амбулаторії загальної практики сімейнолї медицини від 03.12.2018 року встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_6 хворіють распіраторними захворюваннями, анемію.
У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Згідно зі статтею 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17.
Таким чином, законодавець визначив, що підставою для зміни розміру аліментів може бути лише зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника або одержувача аліментів, а не встановлення іншого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на що позивач також посилається у позовній заяві та в апеляційній скарзі.
Отже, зміна законодавства в частині визначення прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку не є підставою для зміни розміру аліментів у судовому порядку, оскільки порядок стягнення аліментів у мінімально гарантованому розмірі врегульовано статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції ухвалюючи рішення у даній справі про відмову у задоволенні позову прийшов до правильного висновку, що зміна норми закону про розмір аліментів не є підставою про зміну розміру аліментів в судовому порядку.
Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Будь-яких доказів про те, що у відповідача наявний дохід у більшому розмірі, ніж при визначенні розміру аліментів позивач не надала ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що у розглядуваному випадку позивач не довела, що її матеріальний стан нижчий, порівняно із матеріальним станом відповідача, а також не довела погіршення її здоров'я, як одержувача аліментів або поліпшення здоров'я відповідача, як платника аліментів, які дають підстави для збільшення розміру аліментів.
Доводи апеляційної скарги, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
При вирішенні даної справи місцевий суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює.
Зміст оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст.268, 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 18 лютого 2019 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді