Справа № 165/439/18 Головуючий у 1 інстанції: Василюк А. В.
Провадження № 22-ц/802/900/19 Категорія: 33 Доповідач: Бовчалюк З. А.
10 вересня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Галицької І.П.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_4 , яка подана в її інтересах представником ОСОБА_5 , та відповідача ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 02 липня 2019 року,
У лютому 2018 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Позов обґрунтовано тим, що 19 грудня 2015 року відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «CHERY», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Кобзаря у м. Нововолинську Волинської області, виїхавши на перехрестя вул. Миру та вул. Кобзаря в м. Нововолинську Волинської області, не дотримався вимог дорожнього знаку 2.1 «дати дорогу» та не надав перевагу в русі автобусу марки «І-VAN», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу на праві приватної власності, та який рухався по головній дорозі, внаслідок чого здійснив зіткнення з вищевказаним транспортним засобом.
Позивач вказувала, що порушення відповідачем Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку із ДТП і її наслідками. Слідчим відділенням прокуратури Волинської області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015030050001060 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України. Крім того, протокол за ознаками вчинення відповідачем ОСОБА_2 правопорушення передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП направлявся до Нововолинського міського суду Волинської області на розгляд.
Зазначала, що автобус марки «І-VAN» в результаті ДТП зазнав механічних пошкоджень, і вона, як власник транспортного засобу, понесла витрати по здійсненню відновлювального ремонту, який проводився ФОП ОСОБА_7 , а тому внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 їй було завдано майнову шкоду, яка становить 65 360 грн.
У зв'язку з наведеним позивач ОСОБА_6 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь майнову шкоду в розмірі 65 360 грн, 5760 грн витрат на правничу допомогу адвоката та 704,80 грн судового збору.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 02 липня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 700 грн витрат, понесених за надання правничої допомоги адвоката.
В поданій в інтересах позивача ОСОБА_4 її представником ОСОБА_1 . апеляційній скарзі апелянт просив суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задовольнити з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_4 , оскільки не з'ясував усі обставини у даній справі, а надані нею у справі належні докази підтверджують розмір завданої майнової шкоди, що є фактично вартістю проведеного відновлювального ремонту належного їй на праві приватної власності транспортного засобу.
Відповідач ОСОБА_2 у поданій апеляційній скарзі покликаючись невідповідність висновків суду обставинам справи просив змінити мотивувальну частину рішення суду в оскарженій ним частині, залишивши резолютивну частину рішення без змін.
Свою апеляційну скаргу відповідач мотивував тим, що суд першої інстанції не повно і не всебічно у достатньому обсязі з'ясував дійсні обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, не перевірив та не спростував указаних ним доводів, а тому дійшов неправильного та передчасного висновку про те, що його поведінка перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із заподіяною позивачу шкодою. Суд не встановив, чи мав водій транспортного засобу, належного позивачу, за умови дотримання ним ПДР України, можливість уникнути ДТП, тобто чи не перебувають його дії в безпосередньому причинному зв'язку з наслідками ДТП, безпідставно підтвердивши його одноособову вину у ДТП, яка мала місце 19 грудня 2015 року. Крім того, суд зазначивши у рішенні про те, що потерпіла особа має право на свій розсуд звернутись з вимогою про відшкодування заподіяної їй шкоди як до винної особи, так і до страхової компанії, якою застраховано цивільно-правову відповідальність останнього, не врахував, що в такий спосіб стягнення майнової шкоди, правовий інститут обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у повній мірі не реалізує мету свого існування. Інакше законодавчо закріплена обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності втрачає свій сенс, оскільки настання страхового випадку тягне реалізацію договору, обов'язковість якого встановлена законом.
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 , яка подана в її інтересах представником ОСОБА_5 , та апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 з інших підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в даній справі, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заподіяної її майну шкоди, а саме вартість відновлювального ремонту автобуса марки «І-VAN» внаслідок ДТП, що становить 65 360 грн, у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, оскільки вони не відповідають встановленим у справі обставинам та не узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють дані правовідносини.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 грудня 2015 року на перехресті вул. Миру та вул. Кобзаря в м. Нововолинську Волинської області за участю автомобіля марки «CHERY», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 та автобуса марки «І-VAN», належному на праві приватної власності позивачу ОСОБА_4 , сталася ДТП, що підтверджується протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди (а.с.7-9).
У ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015030050001060 від 19 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, СВ прокуратури Волинської області було встановлено, що в діях водія автомобіля марки «CHERY», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 вбачалися ознаки адміністративного правопорушення, а тому матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу ОСОБА_2 були скеровані для вирішення начальнику Нововолинського ВП ГУНП у Волинській області, а кримінальне провадження 25 березня 2016 року було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України (а.с.10).
Відносно відповідача ОСОБА_2 було складено адміністративний протокол за статтею 130 КУпАП, який перебував на розгляді Нововолинського міського суду Волинської області, і за постановою суду від 23 березня 2016 року провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення (а.с.67-68).
Протокол про порушення ОСОБА_2 ПДР України компетентними органами не складався, а відповідно судом не вирішувалось питання про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності.
Як вбачається з поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/4128805, цивільно-правову відповідальність осіб, які на законних підставах експлуатують забезпечений транспортний засіб - автомобіль марки «CHERY», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застраховано в ПрАТ «СК «Уніка». Страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, згідно полісу обов'язкового страхування складає 50 000 грн (а.с.29 кримінального провадження № 12015030050001060).
07 листопада 2018 року ОСОБА_4 звернулась із заявою до ПрАТ «СК «Уніка» про виплату страхового відшкодування.
Із відповіді ПрАТ «СК «Уніка» № 179 від 08 січня 2019 року вбачається, що страхова компанія відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що подія ДТП, яка відбулась із забезпеченим транспортним засобом, не є страховою, а тому у ПрАТ «СК «Уніка» немає правових підстав для виплати такого відшкодування (а.с.79).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За приписами статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ухвалюючи оскаржуване рішення у даній справі суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач ОСОБА_4 згідно приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», звернулась до страхової компанії «Уніка», якою застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача ОСОБА_2 , із відповідною заявою про відшкодування заподіяної їй шкоди. На її звернення від 07 листопада 2018 року надано відповідь про відмову у виплаті страхового відшкодування із підстав недоведеності цивільно-правової відповідальності відповідача, згідно пункту 32.1. статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», із зазначенням можливості перегляду прийнятого страховою компанією рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування (а.с.79).
У відповідності до пункту 36.7. статті 36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
Отже, відмова страховика про здійснення регламентної виплати, є самостійною підставою для звернення до суду із відповідним позовом до страхової компанії.
Місцевий суд зазначаючи у своїх висновках, що позивач як потерпіла особа має право на свій розсуд звернутись з вимогою про відшкодування заподіяної їй шкоди як до винної особи, так і до страхової компанії, якою застраховано цивільно-правову відповідальність останнього, не врахував, що в такий спосіб стягнення майнової шкоди, правовий інститут обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у повній мірі не реалізує мету свого існування і таким чином законодавчо закріплена обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності втрачає сенс, оскільки настання страхового випадку не тягне реалізацію договору, обов'язковість якого встановлена законом.
З огляду на наведене колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин статті 636 ЦК України та відповідно покладення обов'язку із відшкодування шкоди на учасника ДТП, оскільки саме на страховика відповідача, в особі страхової компанії, покладений обов'язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування до якого у розглядуваному випадку мала звертатись позивачка щодо стягнення страхового відшкодування. До завдавача шкоди, у даному випадку відповідача по справі ОСОБА_2 , позивач має право звернутися із позовом про відшкодування завданої шкоди у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої майнової шкоди. На відповідача у такому разі покладається обов'язок сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), як це передбачено статтею 1194 ЦК України.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване в даній справі рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.
При частковому задоволенні апеляційних скарг як позивача так і відповідача, суд апеляційної інстанції не вирішує питання розподілу судових витрат, залишаючи їх за кожною із сторін, оскільки мотиви скасування рішення суду є відмінними від мотивів апеляційних скарг учасників справи.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Волинський апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 , яка подана в її інтересах представником ОСОБА_5 , та апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 02 липня 2019 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: