11 вересня 2019 року№ 857/7245/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,
при секретарі судового засідання - Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі №1.380.2019.002187 (суддя Грень Н.М., ухвалу постановлено о 15/51 год, м.Львів) за його позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови про накладення штрафу, -
У травні 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУПФ) звернулося до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області(далі - ГТУЮ) в якому просив визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ та скасувати постанову про накладення штрафу від 27.02.2019 ВП №57564362 (далі - Постанова).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку на оскарження Постанови відмовлено. Позовну заяву залишено без розгляду.
Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати таку ухвалу, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В доводах апеляційної скарги наводячи окремі обставини справи апелянт вказує, що судом першої інстанції безпідставно не визнано поважність строку звернення до адміністративного суду при розгляді клопотання про поновлення строку від 25.04.2019. Крім того посилання суду в оскаржуваній ухвалі на те, що фінансування для сплати судового збору не можна віднести до поважних причин пропуску встановленого законом строку звернення до суду є неправдивим та неправомірним, так як у розглядуваній справі ГУПФ сплачено судовий збір, а підстави для повернення первинно поданого позову були іншими.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, просив провести розгляд справи за відсутності його представника.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, в силу чого, у суду немає підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
З матеріалів справи видно, що 02.05.2019 судом першої інстанції зареєстровано позовну заяву ГУПФ за вх.№14918, яка ухвалою цього ж суду від 7 травня 2019 року залишена без руху та надано десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для сплати подання позивачем документа про сплату судового збору. Вказана ухвала отримана апелянтом 13.05.2019 (а.с.33-37).
21.05.2019 від ГУПФ до суду надійшло клопотання про продовження процесуального строку для усунення недоліку апеляційної скарги, яке ухвалою судді від 22 травня 2019 року задоволено та надано десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали на усунення недоліків позовної заяви встановлених ухвалою від 7 травня 2019 року. Ухвала про продовження процесуального строку отримана позивачем 28.05.2019 (а.с.38-46).
07.06.2019 ГУПФ усунено недоліки позовної заяви, яка ухвалою від 7 травня 2019 року залишена без руху, а саме подано платіжне доручення від 06.06.2019 №1801 про сплату судового збору за подання позову у розмірі 1921 грн (а.с.47-48).
12 червня 2019 року Львівським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі. За змістом цієї ухвали суд вирішив: призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду розглядати в судовому засіданні; судовий розгляд справи призначено на 18.06.2019 о 14/30 год (а.с.1-2).
При цьому, необхідно зазначити, що питання поновлення строку звернення до суду з позовом постало у зв'язку з тим, що 14.03.2019 позивач уже звертався до цього ж суду із вказаним позовом, який ухвалою від 11 квітня 2019 року повернений через те, що скаржником на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 18 березня 2019 року не додано належним чином завірених письмових доказів, долучених до позовної заяви (а.с.12-13).
У зв'язку із усуненням вказаних недоліків позивач просив поновити строк на оскарження Постанови.
Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 170 КАС суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно частин першої, другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Нормами частини першої, пункту 1 частини другої статті 287 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
За змістом частини третьої статті 123 КАС якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Зі змісту оскаржуваної ухвали видно, що суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність фінансування для сплати судового збору не можна віднести до поважних причин пропуску встановленого законом строку звернення до суду. Виходячи з наведеного констатував, що позивачем не надано доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду в силу чого немає підстав для визнання пропуску строку звернення до суду поважними. Відтак суд, застосував наслідки передбачені частиною третьою статті 123 КАС.
Разом з тим, як слушно зауважує апелянт такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, оскільки позивачем виконано ухвали суду щодо подання документа про сплату судового збору за подання позову.
Крім того, як вказувалось вище підставами для повернення первинно поданої позовної заяви було невиконання вимог ухвали суду від 14 березня 2019 року щодо надання належним чином засвідчених письмових доказів, що долучались до позовної заяви.
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що 04.03.2019 ГУПФ отримано Постанову, яку останнім в межах десятиденного строку для подання позову у розглядуваній категорії справ, встановленого пунктом 1 частини другої статті 287 КАС, оскаржено до суду першої інстанції. У зв'язку із невиконанням вимог ухвали цього суду від 14 березня 2019 року така позовна заява 11.04.2019 повернута апелянту, який після одержання ухвали про повернення позовної заяви (23.04.2019) повторно, без зайвого зволікання, з дотриманням десятиденного строку, звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, що складають єдине ціле (рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (рішення ЄСПЛ «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria»), заява № 36760/06, § 230).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує норми, які регламентують участь особи у судовому розгляді, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Враховуючи вище зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції під час вирішення питання щодо поновлення строку звернення ГУПФ до суду з позовом, невірно встановив обставини, які були причинами пропуску строку звернення скаржника до суду з позовом, не дав належної оцінки тим доводам, що наводились ГУПФ у клопотанні про поновлення строку звернення до суду з позовом, а також не врахував обставин, щодо первинного дотримання апелянтом строку встановлено пунктом 1 частини другої статті 287 КАС для подання позову у розглядуваній категорії справ.
У зв'язку із наведеним, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви ГУПФ без розгляду, чим порушив його право на розгляд справи в адміністративному суді, гарантоване статтею 5 КАС.
Відповідно до статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (пункти 3, 4 частини першої цієї статті).
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до цього ж суду для продовження її розгляду по суті.
Керуючись статтями 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328, КАС, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В. Я. Качмар
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 16 вересня 2019 року.