про закриття провадження у справі
10 вересня 2019 рокум. Ужгород№ 260/593/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої - судді Калинич Я.М.,
при секретарі судового засідання - Попович М.М.,
за участі сторін:
представник позивача - Юрик Б.І.,
представник відповідача - Балко В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Управління поліції охорони в Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення витрат,-
Управління поліції охорони в Закарпатській області звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління поліції охорони в Закарпатській області 35822,20 грн. в тому числі: 24735,00 грн. витрати у зв'язку з проведенням навчання та 11087,20 грн. грошове утримання за час навчання.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23 січня 2017 року між Управлінням поліції охорони в Закарпатській області, Рівненським вищим професійним училищем Департаменту поліції охорони та відповідачем був укладений договір №7/39 про навчання поліцейського за кошти поліції охорони. Відповідно до умов п.1.1 договору позивач доручив Рівненському вищому професійному училищу Департаменту поліції охорони здійснити проходження відповідачем первинної професійної підготовки за професією 5169 «Охоронник» з кваліфікацією 3-го розряду у період з 29.01.2017 року по 27.05.2017 року. Наказом Управління поліції охорони в Закарпатській області від 11.03.2019 року №38 о/с відповідач з 11.03.2019 року був звільнений зі служби в поліції за п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію України». Відповідно до п.4.5 договору у разі звільнення зі служби в поліції протягом 3 (трьох) років після закінчення навчального закладу (проходження первинної професійної підготовки), відповідач зобов'язаний відшкодувати всі витрати понесені позивачем у зв'язку з проведенням навчання та виплатою відповідачу грошового утримання за час навчання. Відповідачем не погашена заборгованість пов'язана із утриманням у навчальному закладі. Тому позивач просить позов задовольнити, стягнути з відповідача витрати на навчання.
27 червня 2019 року представником відповідача було подано письмове клопотання про закриття провадження у справі з підстав не належності розгляду такої в порядку адміністративного судочинства України.
В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача. Зауважив, що в постанові від 12.12.2018 року у справі №804/285/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вказані спори підлягають вирішенню за правилами адміністративного судочинства, як такі, що пов'язані з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних із утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби. Просив суд відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив суд таке задовольнити.
Розглянувши подане клопотання представника відповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вирішуючи питання про юрисдикцію цього спору, суд керується такими нормами права:
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративною справою відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно правовий спір згідно з п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, в спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Судом встановлено, що між Управлінням поліції охорони в Закарпатській області, Рівненським професійним училищем Департаменту поліції охорони та ОСОБА_1 укладено договір про навчання поліцейського за кошти поліції охорони №7/39 від 23.01.2017 року.
Відповідно до п.4.5 договору, у разі неприбуття за призначенням або відмову стати до роботи у підрозділі, відрахування з навчання або звільнення зі служби в поліції протягом 3 (трьох) років після закінчення Навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський відшкодовує підрозділу витрати, пов'язані з його навчанням та витрати, які здійснив підрозділ у зв'язку із виплатою йому грошового утримання за час навчання.
Наказом Управління поліції охорони в Закарпатській області від 11.03.2019 року №38 о/с відповідач з 11.03.2019 року був звільнений зі служби в поліції за п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
Судом встановлено, що підставою звернення до суду стало не відшкодування ОСОБА_1 , у зв'язку із звільненням зі служби в поліції, за відповідним наказом відповідача, витрат у зв'язку із проведенням навчання та грошового утримання за час навчання.
Відповідно до частини 1 та 4 статті 73 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські, які вперше прийняті на службу в поліції, з метою набуття спеціальних навичок, необхідних для виконання повноважень поліції, зобов'язані пройти первинну професійну підготовку за відповідними навчальними програмами (планами), затвердженими Міністерством внутрішніх справ України.
Поліцейські після успішного закінчення курсу первинної професійної підготовки повертаються до органів (закладів, установ) поліції, з яких вони були направлені для проходження первинної підготовки, для подальшого проходження служби в поліції відповідно до цього Закону.
Частиною 3 статті 73 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Порядок і умови проходження первинної професійної підготовки визначає Міністерство внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.02.2016 року № 105 затверджено Положення про організацію первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції (далі - Положення № 105).
Відповідно до пунктів 11 та 14 розділу ІІ поліцейські, які прибули для проходження професійної підготовки у визначені рознарядкою строки, наказом керівника закладу, що здійснює професійну підготовку зараховуються слухачами. Звіт про зарахування поліцейських на первинну професійну підготовку (додаток 3) протягом трьох календарних днів надсилається до кадрового підрозділу апарату Національної поліції.
Навчальна справа поліцейського після закінчення ним професійної підготовки або після його відрахування із закладу, що здійснює професійну підготовку протягом трьох робочих днів надсилається до кадрового підрозділу органу (закладу, установи) поліції, з якого він прибув, і долучається до матеріалів особової справи поліцейського.
Суд аналізуючи, наведені норми статті 73 Закону України «Про Національну поліцію» та Положення № 105, які регламентують порядок проходження первинної професійної підготовки звертає увагу на те, що цими нормами не передбачено право органів МВС звертатись з позовом про відшкодування витрат пов'язаних з проходженням поліцейським первинної професійної підготовки. Цими нормами не передбачено обов'язок поліцейського після проходження первинної професійної підготовки відпрацювати на службі в поліції 3 роки, в тому числі обов'язок відшкодувати витрати на навчання у разі його звільнення зі служби раніше цього строку.
Вказані обов'язки та права закріплені виключно в договорі про навчання поліцейського за кошти поліції охорони № 7/39 від 23 січня 2017 року.
Суд звертає увагу, що згідно з наказом Управління поліції охорони в Закарпатській області від 11.03.2019 року №38 о/с (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, тобто між сторонами припинені публічні правовідносини.
Таким чином, оскільки права і обов'язки сторін ґрунтуються виключно на договорі, а в силу норм пункту 5 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень не має права звернутись за захистом порушеного права в порядку адміністративного судочинства, оскільки чинним законодавством за ним не закріплено такого права, то спір у цій справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини у даній справі виникли з приводу відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням особи у навчальному закладі, підпорядкованому Департаменту поліції охорони, яке у даних правовідносинах не є суб'єктом владних повноважень, а спірні правовідносини склалися виключно з підстав невиконання умов договору про навчання поліцейського за кошти поліції охорони № 7/39 від 23 січня 2017 року, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. За таких підстав зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року по справі 206/5454/15-ц, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.02.2016 р. (справа №К/800/51802/15), постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду, термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Тобто, суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції.
Щодо посилання представника позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №804/285/16 суд зазначає наступне.
Суд не застосовує висновок Великої Палати Верховного Суду за яким цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, викладений в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16, оскільки цей висновок стосується норм Закону України «Про міліцію», якими по іншому, ніж Законом України «Про Національну поліцію», було врегульоване питання відшкодування витрат, понесених на навчання та право звернення суб'єкта владних повноважень з відповідним позовом.
Суд, розглянувши матеріали справи та клопотання представника відповідача, дійшов висновку про його обгрунтованість.
Відповідно до ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, позов про відшкодування витрат на навчання відповідача у навчальному закладі Рівненському вищому професійному училищі Департаменту поліції охорони підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 238, 240-243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Управління поліції охорони в Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення витрат - задовольнити.
Провадження у справі за позовом Управління поліції охорони в Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення витрат - закрити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 11 вересня 2019 року.
СуддяЯ.М. Калинич