Постанова
Іменем України
31 липня 2019 року
м. Київ
справа № 761/4676/14-ц
провадження № 61-27886св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараш А. А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа: ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Гриньковської Н. Ю. від 29 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва в складі суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Кирилюк Г. М., від 05 липня 2017 року,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком (іпотекодержателем) від свого імені будь-якій особі-покупцеві.
В обґрунтування вимог зазначено, що 07 жовтня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії - Печерського відділення № 3715 (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_2 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 2739, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати позичальнику грошові кошти, в сумі 534 100 грн, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20,5 % річних, комісійні винагороди і інші платежі, в порядку, на умовах і в строки, визначені кредитним договором, але не пізніше 07 жовтня 2018 року.
Банком зобов'язання за кредитним договором виконані належним чином та в повному обсязі, проте, позичальник порушив взяті на себе зобов'язання, у зв'язку із чим станом на 06 січня 2014 року утворилася заборгованість, на загальну суму 583 907,46 грн.
З метою забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору, між позивачем та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 6432, відповідно до умов якого іпотекодавець передала в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зі всіма об'єктами, функціонально пов'язаними з вказаним нерухомим майном, що знаходиться за адресою у будинку АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності.
Посилаючись на те, що умови кредитного договору боржником належним чином не виконувались, а також на те, що боржнику та майновому поручителю надсилалися вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, які виконані не були, позивач просив суд: звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 6432 від 07 жовтня 2008 року, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 , а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , зі всіма об'єктами, функціонально пов'язаними з вказаним нерухомим майном, що знаходиться за адресою у будинку АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві власності, шляхом його продажу банком як іпотекодержателем від свого імені у будь-який спосіб, в рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 2739 від 07 жовтня 2008 року, в розмірі 583 907,46 грн, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 , з наданням позивачу права на подання та отримання в установах, підприємствах та організаціях усіх форм власності, будь-яких документів, необхідних для продажу вказаного предмету іпотеки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2014 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем за договором відновлювальної кредитної лінії № 2739 від 07 жовтня 2008 року, в сумі 583 907,46 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу ПАТ «Державний ощадний банк України» предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві із встановленням початкової ціни реалізації предмета іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії реалізації предмету іпотеки.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржником не виконано його зобов'язань і не погашено кредитну заборгованість, у зв'язку із чим права заставодержателя можуть бути захищені шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві. Вимоги щодо надання позивачу права на подання та отримання в установах, підприємствах та організаціях усіх форм власності, будь-яких документів, необхідних для продажу вказаного предмету іпотеки суд визнав такими, що не відповідають передбаченим законом способам захисту порушеного права.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2014 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 3 699 грн.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов банку залишити без задоволення.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про часткове задоволення позову. Суди не врахували, що банком не надано жодного первинного бухгалторського документа на підтвердження отримання боржником кредитної заборгованості. Кредитний договір було підписано під впливом обману, без узгодження істотних умов договору.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2017 року представник ПАТ «Державний ощадний банк України» - Крючков С. С., подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 07 жовтня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк раїни», та ОСОБА_2 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 2739, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати позичальнику грошові кошти, в сумі 534 100 грн, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20,5 % річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.
Відповідно до пункту 1.5 кредитного договору загальний термін користування кредитом складає 10 (десять) років, при цьому дата остаточного погашення кредиту - не пізніше 07 жовтня 2018 року.
Згідно положень пункту 1.6 кредитного договору, позичальник зобов'язався щомісячно до 25 числа платіжного місяця, здійснювати платежі в валюті наданого кредиту готівкою до каси банку на рахунок в банку, що зазначений в цьому договорі відповідними частинами в сумі по 5 564 грн, а останній платіж в сумі 5 520 грн - не пізніше дати остаточного погашення кредиту, що визначена цим договором.
Встановлено, що позивачем умови кредитного договору виконані належним чином, позичальнику надано кредитні кошти в сумі 534 100 грн.
22 грудня 2011 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 1 до договору відновлювальної кредитної лінії № 2739 від 07 жовтня 2008 року, згідно якого було реструктуризовано кредитну заборгованість та змінено графік погашення кредиту в межах строку кредитування.
23 грудня 2012 року між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 2 до договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди щодо зміни терміну сплати чергових платежів.
Згідно розрахунку заборгованості, у зв'язку із неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, у боржника виникла заборгованість, яка станом на 06 січня 2014 року в загальному розмірі склала 583 907,46 грн, з яких: прострочений кредит - 116 776,60 грн, не прострочений кредит - 348 874,75 грн, заборгованість за відсотками - 81 561,88 грн, пеня - 36 694,23 грн.
З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору, 07 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 6432, відповідно до умов якого іпотекодавець, як майновий поручитель боржника, передала в іпотеку іпотекодержателю предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , зі всіма об'єктами, функціонально пов'язаними з вказаним нерухомим майном, що знаходиться за адресою у будинку АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцеві на праві власності. Погоджена сторонами вартість предмету іпотеки, на день укладення іпотечного договору, становить 763 000 грн.
Відповідно до положень пункту 6.1. іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідної його частини) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого з обов'язків передбачених цим договором та/або у випадку невиконання боржником своїх обов'язків.
16 червня 2012 року банком на адресу позичальника та майнового поручителя були направлені вимоги № 1771 та № 1773 від 12 червня 2012 року про погашення заборгованості за кредитним договором, які були отримані іпотекодавцем 25 червня 2012 року.
Відомостей про виконання вказаних вимог матеріали справи не містять.
Звертаючись до суду із даним позовом, банк просив, зокрема, звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 6432 від 07 жовтня 2008 року, шляхом його продажу банком як іпотекодержателем від свого імені у будь-якій особі-покупцеві, в рахунок погашення кредитної заборгованості.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені без дотриманням норм матеріального права.
Згідно вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦКУкраїни).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦКУкраїни).
Положеннями статті 611 ЦКУкраїни передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами статті 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
При цьому, ЦК України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Умови укладеного між сторонами договору є обов'язковими для його сторін та їх правонаступників.
Судами установлено, що банк просив суд звернути стягнення на предмет застави шляхом його продажу банком як іпотекодержателем від свого імені у будь-якій особі-покупцеві, в рахунок погашення кредитної заборгованості.
Однак, відповідно до пункту 6.2 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому чинним законодавством України та цим договором порядку, зокрема у відповідності до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в пункті 6.6 цього договору.
Пункту 6.6 договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання.
Згідно указаного пункту договору за цим договором іпотекодавець має право від свого імені здійснити продаж предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, та/або набути права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань на підставі цього договору або укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленому чинним законодавством.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19).
Із прийняттям такого висновку внесена правова визначеність щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Розглядаючи позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком як іпотекодержателем від свого імені у будь-якій особі-покупцеві, суди першої та апеляційної інстанції помилково залишили без уваги те, що такий спосіб звернення стягнення на іпотечне майно сторони договору іпотеки визначили як позасудовий, у зв'язку із чим указані вимоги позову іпотекодержателя в судовому порядку задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на зазначене, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України із ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» у даній справі.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року скасувати.
Позов публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком як іпотекодержателем від свого імені у будь-якій особі-покупцеві залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
С. П. Штелик