Постанова
Іменем України
28 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 183/3834/15-ц
провадження № 61-28689св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараш А. А., Лесько А. О., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відділ державної реєстрації актів цивільного стану по м. Новомосковську реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області в складі суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О., від 26 липня 2017 року,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відділу державної реєстрації актів цивільного стану по м. Новомосковську реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - відділ РАЦС Новомосковського МУЮ), третя особа - ОСОБА_4 , про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності.
Позов обґрунтовано тим, що з 1959 року її батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу в будинку АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася позивач. У зв'язку з тим, що її батько ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 в свідоцтві про народження позивача відомостей про батька немає.
Позивач зазначає, що з самого дитинства знала, що її батьком є ОСОБА_7 , її батьки вели спільне господарство, спільний побут. Крім того, у батька до життя з її матір'ю була дружина, позивач знала, що він має синів ОСОБА_5 (який прийняв спадщину після померлого батька) та ОСОБА_4 (який від спадщини після померлого батька відмовився на користь ОСОБА_5 ).
У 1967 році її батьки збудували будинок до якого переїхали на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . 28 жовтня 1985 року на підставі рішення виконкому Новомосковської міської ради № 463 від 13 вересня 1985 року батьки отримали свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, в якому вони втрьох проживали до її заміжжя.
20 серпня 1974 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 був розірваний.
21 січня 1976 року її батько ОСОБА_7 склав заповіт на її ім'я, зазначивши в заповіті, що вона його дочка.
24 грудня 1994 року вона уклала шлюб з ОСОБА_8 , а 08 лютого 1994 року зареєструвалася та переїхала за місцем проживання чоловіка по АДРЕСА_3 .
Батьки залишилися проживати у спільному будинку. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача, а батько помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті матері - вона та її син оформили спадщину по 1/4 частині будинку по АДРЕСА_2 .
Після смерті батька вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, однак їй було відмовлено, у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують родинний зв'язок з померлим ОСОБА_7 .
Крім того, позивач дізналась про те, що у 1997 році батько оформив право власності на земельну ділянку за цією адресою лише на себе.
Враховуючи вищенаведене, просить встановити факт визнання померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 батьківства по відношенню до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зобов'язати відділ РАЦС Новомосковського МУЮ внести запис про батька до актового запису про її народження; визнати право власності в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 на 1/6 частину житлового будинку, розташованого за адресою: по АДРЕСА_2 та 1/3 частину земельної ділянки за цією ж адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що за життя померлий ОСОБА_7 визнавав позивача своєю дочкою. Однак, необхідною обов'язковою умовою для встановлення факту визнання померлим батьківства, є також перебування дитини на утриманні померлого, яка в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження, а тому визначені законом підстави для встановлення зазначеного факту відсутні. Заявлені інші позовні вимоги є похідними від основної, а тому задоволенню також не підлягають.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2016 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт визнання ОСОБА_7 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківства по відношенню до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зобов'язано Відділ Державної реєстрації актів цивільного стану по м.Новомосковську реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області внести запис про батька до актового запису № 62 проведеного 26 січня 1961 року бюро записів актів громадянського стану виконавчого комітету Ново московської міської ради про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , записавши батьком дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції неповно встановив характер правовідносин, не надав юридичної оцінки всім зібраним у справі доказам, оскільки наявність заповіту, складеного 21 січня 1976 року ОСОБА_7 на ім'я доньки ОСОБА_1 , безумовно підтверджує факт визнання ОСОБА_7 батьківства щодо позивача. Вимоги позову про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування на спадкове майно заявлені передчасно, оскільки відповідні права можуть бути реалізовані позивачем шляхом отримання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за наслідками встановлення факту визнання спадкодавцем за життя свого батьківства відносно позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про задоволення позову, необ'єктивно і упереджено вирішив спір. Вирішальною обставиною для правильного вирішення даної справи судом є встановлення факту визнання померлим батьком своєї дитини до ІНФОРМАЦІЯ_6 , а крім того факт утримання померлим такої дитини. Доказів указаних обставин позивач суду не надала, що вірно установлено районним судом. Апеляційний суд помилково виходив із того, що визнання померлим позивача як своєї дитини підтверджується виключно змістом заповіту, який згодом скасовано, оскільки при цьому апеляційний суд не врахував вимог закону, який підлягає застосуванню при вирішенні спору.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. її батьки проживали разом, вели спільне господарство, спільно утримували її. Скаржник безпідставно вважає, що до застосування у даній справі підлягає Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і актів цивільного стану УРСР 1926 року. У відзиві на касаційну скаргу заявник просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_1
В свідоцтві про народження ОСОБА_1 відомості щодо батька відсутні, мати - ОСОБА_6
21 січня 1976 року ОСОБА_7 було складено заповіт, за яким на випадок своєї смерті жилий будинок та надвірні побудови, що знаходяться АДРЕСА_2 він заповідає дочці - ОСОБА_1
Указаний заповіт було анульовано 11 грудня 1983 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 .
Після смерті якого з заявами про прийняття спадщини звернулися: син померлого ОСОБА_5 та позивач ОСОБА_1 . З заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_5 звернувся інший син померлого ОСОБА_4
18 червня 2014 року державним нотаріусом Носенко А. Г. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , оскільки нею не надано документів, що підтверджують родинний зв'язок з померлим спадкодавцем.
20 березня 2015 року на ім'я ОСОБА_5 видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , яка складається з 1/2 частини будинку АДРЕСА_2 ; земельної ділянки за цією ж адресою, площею 0,1 га, кадастровий номер № 1211900000:04:016:0171 та грошових внесків.
ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_5 .
Після смерті ОСОБА_5 із заявами про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що заяви про встановлення факту визнання батьківства щодо дитини, народженої до 01 жовтня 1968 року , розглядаються судом у випадках, коли померла особа визнавала себе батьком дитини до цієї дати.
Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 Кодексу про шлюб та сім'ю запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.
Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини (роз'яснення пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Указ Президії Верховної ради СРСР від 08 липня 1944 року скасував можливість судового встановлення батьківства, який існував згідно Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і актів цивільного стану УРСР 1926 року. В умовах воєнної диспропорції жіночого і чоловічого населення прийняте рішення про юридичне визнання лише шлюбу, зареєстрованого в компетентних органах.
На підставі Указу Президії Верховної ради СРСР від 15 вересня 1945 року внесено зміни до статті 2 вищезазначеного кодексу, а саме при реєстрації в органах запису актів громадянського стану народження дитини від матері, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбі, дитина записується за прізвищем матері з присвоєнням їй по батькові за вказівкою матері. Отже заповнення графи «Батько» у актовому записі про народження дитини не передбачалося.
Такі вимоги діяли до прийняття Основ законодавства СРСР та союзних республік про шлюб та сім'ю 1968 року, зокрема статті 53 КпШС УРСР.
На момент виникнення правовідносин між сторонами, діяв Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і актів цивільного стану від 31 травня 1926 року (УССР).
Згідно з статті 32-1 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і актів цивільного стану, дитина, що народилася від особи, з якою мати дитини не перебуває в зареєстрованому шлюбі, не має права звернутися в суд з позовом про встановлення батьківства і про стягнення із зазначеної особи аліментів на утримання дитини.
Відповідно до пунктів 6, 7 Указу Президії Верховної ради УРСР від 29 липня 1969 року «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР» правила частин другої, третьої статті 53 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР про встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала у шлюбі, застосовуються у відношенні дітей, що народилися після введення в дію Основ законодавства СРСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, тобто після 01 жовтня 1968 року.
У відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року від осіб, що не перебувають між собою у шлюбі, батьківство може бути встановлено за спільною заявою матері дитини і особи, яка визнає себе батьком дитини. В разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитина і яка визнавала себе батьком дитини, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку. На підставі спільної заяви батьків або рішення суду про встановлення факту визнання батьківства провадиться відповідна реєстрація в органах запису актів громадянського стану з внесенням запису про батька у свідоцтво про народження дитини.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 570/2797/13-ц (провадження № 61-5970св18).
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_7 , якого позивач вважає своїм батьком і який помер у квітні 2012 року, за життя не реалізував свого права на звернення до компетентних органів із спільною з матір'ю позивача заявою про визнання себе батьком останнього, не вчиняв дій для встановлення (узаконення) родинних зв'язків із позивачем.
Крім того, суди вважали недоведеними обставини, на які посилається ОСОБА_1 , а саме її перебування на утриманні померлого ОСОБА_7 , тобто позивач не виконала свій процесуальний обов'язок із доведення відповідних обставин належними та допустимими доказами.
Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що для задоволення позову у даній справі достатньо факту складення померлим на користь позивача заповіту, за змістом якого спадкоємець визнавав її своєю дочкою. Такі висновки не узгоджуються із вимогами указаного вище законодавства, яке підлягає до застосування при вирішенні спірних правовідносин.
Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що необхідною обов'язковою умовою для встановлення факту визнання померлим свого батьківства щодо позивача, є зокрема перебування дитини на утриманні померлого, яка в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що визначені законом підстави для встановлення зазначеного факту в даній справі відсутні.
Суд першої інстанції урахував вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дослідив обставини справи у відповідності із такими вимогами і надав оцінку доводам учасників справи, перевіривши надані учасника доказами.
Згідно вимог статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом касаційної інстанції скасовано рішення апеляційного суду і залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у позові ОСОБА_1 , а тому судовий збір у розмірі 952,98 грн, понесений ОСОБА_2 у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції необхідно покласти на позивача.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 413, 415 ЦПК
України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року скасувати, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2016 року залишити в силі.
Судовий збір у розмірі 952,98 грн, понесений ОСОБА_2 у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
А. О. Лесько
Є. В. Петров
С. П. Штелик