09 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 757/61863/18
провадження № 22-ц/824/8612/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБолотова Є.В., Музичко С.Г.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_4,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року /суддя Матійчук Г.О./
у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання пункту договору нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, -
Позивач звернулась з вимогами про визнання пункту 2.5 кредитного договору №576/ПН-06 від 13.12.2010 року нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. /а.с. 6/
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25.02.2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено./а.с. /
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 25.02.2019 року, постановити нове про задоволення позовних вимог.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що нею пропущено строк позовної давності з поважних підстав, оскільки вона, як боржник по кредитному договору, вже зверталась із позовом про визнання такого договору неукладеним, однак обрала невірний спосіб захисту у зв'язку з чим їй було відмовлено. Також зазначала, що у банку відсутні підстави для нарахування комісії, за дії банку, які він здійснює на власну користь, в даному випадку сплата комісії за обслуговування кредиту.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню з постановленням рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з інших підстав, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 13.12.2010 між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено кредитний договір № 576/ПВ-06, за умовами якого позивач отримала у тимчасове користування на умовах повернення, платності, забезпеченості та цільового характеру грошові кошти в сумі 1 051 406 грн. 26 коп. на споживчі потреби, на строк до 11.12.2028 року на умовах визначених договором. /а.с.8-9/
Відповідно до п. 2.5 вказаного кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості за цим договором позичальник сплачує кредитору плату в розмірі 1 044 грн. 05 коп. на місяць, згідно Додатку № 1 до даного договору. У разі повернення (погашення) позичальником повної суми заборгованості відповідно до умов цього договору до розміру, який менший ніж один процент від суми наданого кредиту за цим договором, кредитор має право не нараховувати плату за обслуговування кредитної заборгованості з моменту такого повернення (погашення).
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався нормами ч. 3 ст. 261 ЦК України про те, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач почала виконувати умови договору у 2010 році. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме з цього періоду розпочинається трирічний строк позовної давності для застосування наслідків нікчемного правочину.
Із позовною вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину позивач звернулась до суду 13.12.2018, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, звертаючись із такою позовною вимогою, не навела обставин на обґрунтування поважних причин пропуску строку позовної давності й питання про поновлення пропущеного строку перед судом не ставила, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Так, суд першої інстанції посилається на Пленум Верховного Суду України, а саме п. 11 Постанови «Про судове рішення» № 14 від 18.12.2009 р., за змістом якого, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Водночас, судом першої інстанції не надано жодної оцінки щодо доведеності чи недоведеності позову.
Звертаючись з позовом про визнання п. 2.5 кредитного договору нікчемним, позивач обґрунтовувала вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів», Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 р. №168 /чинної на дату виникнення правовідносин/ про те, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь та ст. 203 ЦК України про те, що правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом.
Перевіряючи доводи позову, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтями 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до статті 215 ЦК України, необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Оскільки позивач обґрунтовує нікчемність п. 2.5. Кредитного договору посилаючись на п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. №168, за яким банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо), вказаний пункт є нікчемним в силу закону.
Окрім того, відповідно до пояснень представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у матеріалах справи, остання зазначає, що положення кредитного договору - п. 2.5 є нікчемним поза сумнівом, про що прямо зазначено у ч. 2 ст. 215 ЦК України, та додатково вказує що нею оплачено суму комісії у розмірі 41 762, 00 грн, на виконання вказаного пункту та не заперечує проти задоволення позовних вимог частково /а.с.87/, водночас, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. /а.с.88/
З огляду на зазначене, в частині, що стосується стягнення з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 в якості застосування наслідків недійсності нікчемного правочину 75 171 грн 60 коп, позивачем не доведено належними доказами сплату цієї суми на виконання умов кредитного договору, позивач не може визначитись з сумою, яку сплатила на виконання нікчемного пункту кредитного договору та не надає відповідних доказів, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надання оцінки вимогам позову в цій частині.
Доводи апеляційної скарги в частині поважності пропуску позовної давності колегією суддів не розглядаються, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено по суті, що є окремою підставою для відмови у позові, а тому вони не мають правового значення у перегляді рішення суду першої інстанції з огляду на викладене вище.
Таким чином, зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року -скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання пункту договору нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: