04 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 903/729/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,
секретар судового засідання - Астапова Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс" та Приватного підприємства "Ірома" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2019 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.11.2018 у справі
за позовом Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал") до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс"; 2. Приватного підприємства "Ірома", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання права власності на приміщення,
за участю представників:
позивача - не з'явилися;
правонаступника позивача - Бєлкін Л.М. (адвокат);
відповідача-1 - не з'явилися;
відповідача-2 - Олексюк А.Л. (заступник директора);
третьої особи - не з'явилися,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" (далі - ПАТ "Західінкомбанк") звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс" (далі - ТОВ "Спецуправління Дорсервіс") та Приватного підприємства "Ірома" (далі - ПП "Ірома"), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання права власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по АДРЕСА_1.
1.2. В обґрунтування своїх вимог ПАТ "Західінкомбанк" зазначало про те, що 22.12.2015 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дізналося, що право власності на добудову адміністративного приміщення /А-5/ по АДРЕСА_1, придбану банком у Малого підприємства "Інкомсервіс" (далі - МП "Інкомсервіс") 27.10.1999 за договором купівлі-продажу, зареєстровано за ПП "Ірома" (68/100), ТОВ "Спецуправління Дорсервіс" (18/100) і ОСОБА_1 (14/100).
Посилаючись на безпідставне позбавлення його права власності на спірне нерухоме майно, ПАТ "Західінкомбанк" просило задовольнити позовні вимоги.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Судами встановлено, що 19.01.1998 рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів № 5 було затверджено прийняття в експлуатацію добудови адмінприміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 1 098,17 м2, замовником якого виступало МП "Інкомсервіс". Вказане приміщення будувалося як адмінприміщення банку "Західінкомбанк", а загальна площа всього приміщення на дату введення в експлуатацію становила 1 098,17 м2.
2.2. 27.10.1999 між МП "Інкомсервіс" (продавець; правонаступником якого є ПП "Ірома") і КБ "Західінкомбанк" (покупець; правонаступником якого є ПАТ "Захід інкомбанк") було укладено договір купівлі-продажу приміщення, розташованого у АДРЕСА_1
2.3. При цьому сторони у справі не заперечують факту укладення зазначеного договору купівлі-продажу, однак обґрунтовують і заперечують обставини справи його різними редакціями.
2.4. Згідно з пунктом 1 договору у редакції позивача продавець продає, а покупець купує приміщення площею 1 098 м2, розташоване у АДРЕСА_1. Згідно статті 30 Земельного кодексу України з переходом права власності на майно, що купується, до покупця переходить право користування земельною ділянкою площею 1 900 м2, на якій знаходиться приміщення.
До вказаного договору позивачем додано акт прийому-передачі від 27.10.1999, згідно якого передається приміщення площею 1 098 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 126 138,04 грн.
2.5. Відповідно до пункту 1 договору у редакції відповідачів, продавець продає, а покупець купує приміщення площею 1 226,7 м2, розташоване у АДРЕСА_1 (крім ресторану та гаражів). Згідно статті 30 Земельного кодексу України до покупця переходить право користування земельною ділянкою площею 270 м2, на якій знаходиться приміщення.
Крім того, пункт 2 договору у редакції відповідачів містить умову про те, що у разі зміни учасника покупця, який володіє контрольним пакетом, продавець має право за своїм вибором або вимагати від покупця доплати різниці між ціною продажу, вказаною в пункті 1 та дійсною вартістю приміщень, визначеною відповідно до висновку експерта на момент такої вимоги, або припинити дію цього договору, повернути покупцю одержані кошти та вимагати повернення приміщень, вказаних в пункті 1 цього договору.
До вказаного договору відповідачами додано акт прийому-передачі від 27.10.1999, згідно якого передається приміщення площею 1 226,7 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 126 138,04 грн.
2.6. Окрім цього, примірники договорів скріплені різними печатками КБ "Західінкомбанк" - без зазначення ідентифікаційного номера юридичної особи (за редакцією позивача) та із зазначеним ідентифікаційним номером (за редакцією відповідачів).
2.7. Вартість придбаного позивачем приміщення було перераховано на рахунок продавця в розмірі 126 138,04 грн, що не заперечується відповідачами.
3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3.1. Спір розглядався судами неодноразово.
3.2. Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2018 (колегія суддів: Шум М.С., Кравчук А.М., Якушева І.О.) позов задоволено.
Рішення мотивовано тим, що згідно з положеннями чинної на дату укладення договору купівлі-продажу від 27.10.1999 статті 128 ЦК УРСР право власності у ПАТ "Західінкомбанк" на спірне приміщення виникло на підставі договору з моменту прийняття майна за двостороннім актом приймання-передачі від 27.10.1999. При цьому суд зазначив, що дотримання нотаріальної форми договору в обов'язковому порядку не вимагалося, а момент виникнення права власності не пов'язувався з державною реєстрацією цього права. Відхиляючи доводи ПП "Ірома" про направлення 30.09.2011 банку письмової вимоги-повідомлення про припинення дії договору купівлі-продажу частини спірного приміщення від 27.10.1999, суд наголосив, що відповідачем-2 не надано доказів на підтвердження направлення банку письмової вимоги-повідомлення про припинення дії договору.
3.3. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 змінено позивача ПАТ "Західінкомбанк" правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" (далі - ТОВ "ФК "Профкапітал").
3.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2019 (колегія суддів: Тимошенко О.М., Крейбух О.Г., Юрчук М.І.) рішення змінено, викладено мотивувальну частину у редакції постанови. Резолютивну частину рішення залишено без змін.
Постанову обґрунтовано тим, що під час нового розгляду суд першої інстанції дійшов правильних висновків про задоволення позову, проте не виконав вказівок Верховного Суду, що містяться у постанові від 22.02.2018, щодо дослідження, зокрема, різних за змістом примірників договорів як доказу виникнення права власності та обґрунтовував свої висновки, виходячи із редакції договору зі скасувальною умовою. Усунувши зазначені недоліки, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку різним за змістом договорам купівлі-продажу у сукупності з іншими доказами, дійшов висновку, що належним доказом є договір, копію якого подав позивач, редакція якого не містить скасувальної умови.
4. Короткий зміст доводів і вимог касаційної скарги
4.1. У касаційній скарзі ТОВ "Спецуправління Дорсервіс" і ПП "Ірома" посилаються на порушення судами попередніх інстанцій вимог статей 61, 128, 212 ЦК УРСР, статей 210, 392, 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 11, 13, 18, 75, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв'язку з чим просять скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.
Акцентуючи, що порушена у цій справі проблема є виключною, оскільки визначає момент виникнення права власності на нерухоме майно внаслідок його передачі від однієї особи до іншої, скаржники просять передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому ТОВ "Спецуправління Дорсервіс" і ПП "Ірома" посилаються на постанови Верховного Суду України від 13.06.2012 у справі № 6-54цс1 та від 18.02.2015 у справі № 6-244цс14, у яких при визначенні моменту виникнення права власності на нерухоме майно відсутнє посилання на статтю 128 ЦК УРСР як на правове обґрунтування виникнення на підставі договору права власності на нерухомість з моменту передачі останньої набувачу попереднім власником.
Заперечуючи проти передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ТОВ "ФК "Профкапітал" зазначає, що у постанові Верховного Суду України від 18.02.2015 у справі № 6-244цс14 не розглядалися правовідносини, які б підпадали під дію ЦК УРСР, а у постанові Верховного Суду України від 13.06.2012 у справі № 6-54цс1 не сформульовано остаточної правової позиції, оскільки справу було скеровано на новий розгляд, а при новому розгляді провадження у справі було закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову. При цьому Верховний Суд України погодився із тим, що право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення, на що вказав у постанові від 30.03.2011 Вищий господарський суд України.
Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявні обставини, з яких убачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Наведені скаржником підстави не свідчать про наявність виключної правової проблеми та не можуть вплинути на формування єдиної правозастосовної практики, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання, тому відмовляє у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ФК "Профкапітал" наголошує на безпідставності доводів, наведених у касаційній скарзі, та зазначає про обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу відхилити. При цьому ТОВ "ФК "Профкапітал" зазначає, що відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 922/6658/15 та від 31.07.2018 у справі № 372/1488/16-ц запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Правові позиції, наведені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №175/2254/15 відповідають конституційним принципам правового регулювання власності, зокрема, порядку набуття права власності, а відтак банк став власником спірного нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу та акта приймання-передачі від 27.10.1999.
6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з'явилися у судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
6.3. Під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції на виконання вказівок, що містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2018, надано правову оцінку поданим сторонами редакціям договорів купівлі-продажу від 27.10.1999 та встановлено, що згідно чинного на час укладення договору законодавства сторони могли зазначати загальну площу приміщення в розмірі 1 098,2 м2 (згідно акта державної приймальної комісії) або 1 002,7 м2 (згідно Реєстраційного посвідчення та технічного паспорту), а відображення площі приміщення в розмірі 1 226,7 м2 (з урахуванням площі підвальних приміщень) могло відбуватися лише після затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна", затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127, зареєстрованої в Мінюсті України 10.07.2001 за № 582/5773, згідно якої підрахунок площі будинку здійснюється за сумою площ внутрішніх приміщень технічного, першого і наступних поверхів. Загальна площа громадського будинку визначається як сума площ приміщень всіх поверхів (уключаючи технічний, мансардний, цокольний та підвальний).
6.4. Щодо наведеної у договорі в редакції відповідачів скасувальної умови суд апеляційної інстанції зазначив, що на дату укладення договору купівлі-продажу від 27.10.1999 жодний із учасників КБ "Західінкомбанк" не володів "контрольним пакетом", як передбачено скасувальною умовою, що виключає можливість її включення до умов договору.
6.5. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно листа Національного банку України від 20.07.2016 № 60-0005/60733 у період з 14.08.1995 по 01.04.2002 КБ "Західінкомбанк" використовував зразок печатки без зазначення ідентифікаційного номера юридичної особи. Заміна відповідної картки з новим зразком печатки відбулася 01.04.2002.
6.6. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку договорам купівлі-продажу від 27.10.1999 в редакціях обох договорів поданих сторонами, та обґрунтовано взято до уваги редакцію позивача, що спростовує доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції скасувальної умови договору купівлі-продажу від 27.10.1999.
6.7. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 цього Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
6.8. За змістом приписів частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
6.9. Відповідно до частини 1 статті Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
6.10. Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
6.11. Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Зазначена правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17 та від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.
6.12. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права власності на майно яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
6.13. Оскільки договір купівлі-продажу від 27.10.1999 укладено до набрання чинності ЦК України, то до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.
6.14. Відповідно до статті 128 ЦК УPCP право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
6.15. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 224 ЦК УРСР).
6.16. На час укладення договору купівлі-продажу чинне законодавство не визначало обов'язкової нотаріальної форми договору купівлі-продажу нерухомого майна, крім жилого будинку (у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа) - стаття 227 ЦК УРСР.
6.17. Згідно зі статтею 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення вказаного договору обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною 2 статті 48 ЦК УРСР.
6.18. Відповідно до статей 2, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень даних про право власності особи на об'єкт нерухомого майна, збудований до набрання зазначеним Законом чинності, не породжує в особи цього права, а засвідчує офіційне визнання і підтвердження державою факту наявності в особи цього права. Право власності на збудований до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" об'єкт нерухомого майна виникає в порядку, який існував на час його будівництва (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 13.06.2012 у справі № 6-54цс 12).
6.19. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що чинне на час укладення зазначеного договору законодавство не вимагало обов'язкової нотаріальної форми, а виникнення права власності не залежало від державної реєстрації цього права.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 175/2254/15, тому твердження скаржників про помилкове посилання судом апеляційної інстанції на правову позицію, наведену у зазначених постановах, є безпідставними.
6.20. Викладеним спростовуються посилання скаржників на необхідність реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна та на положення Інструкції "Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", затвердженої наказом Держкомбуду від 09.06.1998 № 121, оскільки: по-перше, вона вимагала реєстрації саме права власності, а не договору, на підставі якого дане право власності набуте, в т.ч. і договору купівлі-продажу; по-друге, дана Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом і не може змінювати чи доповнювати положення саме Закону, яким в даному випадку є ЦК УРСР, який, в свою чергу, вищевказаною статтею 128 чітко передбачав, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
6.21. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що відповідно до статті 128 ЦК УРСР право власності на спірне приміщення виникло у позивача з моменту його прийняття на підставі двостороннього акта приймання-передачі від 27.10.1999.
6.22. При цьому, встановивши, що судом першої інстанції не виконано вказівок, що містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2018, суд апеляційної інстанції правильно змінив мотивувальну частину рішення у редакції постанови, залишивши резолютивну частину рішення без змін.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам відповідає.
7.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
7.3. Посилання касаційної скарги на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 128 ЦК УРСР, яка регулювала момент набуття права власності на нерухоме майно на час укладення договору купівлі-продажу від 27.10.1999 спростовуються вищевикладеним.
7.4. Викладеним вище також спростовуються твердження скаржників про відсутність у ПАТ "Західінкомбанк", як власника спірного майна, права на звернення до суду з даним позовом на підставі положень статті 392 ЦК України.
7.5. Безпідставними є доводи скаржників про те, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05.08.2009 рішення Волинського обласного бюро технічної інвентаризації від 18.05.2009 № 1801 про відмову у реєстрації права власності на спірну добудову за позивачем визнано законним та обґрунтованим, а в позові банку - відмовлено, оскільки предметом розгляду адміністративної справи було оскарження реєстраційних дій державного реєстратора щодо спірного приміщення, що не є спором про право власності між особами, які вважають себе власниками.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12, частини 3 статті 16 ГПК України саме господарським судам підвідомчі справи у спорах про право власності на майно.
Юрисдикція адміністративних судів на спори про визнання права власності не поширюється.
7.6. Доводи відповідачів, наведені у касаційній скарзі, про неврахування судами рішення Господарського суду Волинської області від 21.07.2016 у справі № 903/1330/15, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору ренти, не стосуються даного спору предметом якого є визнання права власності на нерухоме майно.
7.7. Підставою для відмови у позові ПАТ "Західінкомбанк" у справі № 903/844/17 про витребування майна (яке є предметом даного спору), стала саме передчасність вимог банку, оскільки спір у даній справі ще не був вирішений, а не відсутність у банку права на це майно, тому посилання скаржників на неврахування судами висновків у зазначеній справі, є безпідставними.
7.8. Колегія суддів відхиляє посилання скаржників на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-31цс15, оскільки згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень постанову із зазначеним номером справи судом касаційної інстанції прийнято 03.06.2015, де предметом спору було стягнення кредитної заборгованості, тобто правовідносини сторін не є подібними із даними правовідносинами.
7.9. Також колегія суддів вважає необґрунтованими твердження скаржників про вихід судом апеляційної інстанції за межі перегляду апеляційної скарги, оскільки правова оцінка поданим сторонами редакціям договорів купівлі-продажу від 27.10.1999 судом апеляційної інстанції надавалася на виконання вказівок, що містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2018.
7.10. Крім того, помилковими є твердження скаржників про те, що спірні правовідносини виникли не 27.10.1999 коли було укладено договір купівлі-продажу, а у 2009 році коли позивач відмовився виконати скасувальну умову договору і на цей час уже втратили чинність ЦК УРСР та Інструкція "Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", оскільки як правильно встановлено судом апеляційної інстанції укладений 27.10.1999 між МП "Інкомсервіс" і КБ "Західінкомбанк" договір купівлі-продажу приміщення, розташованого у АДРЕСА_1 , не містив скасувальної умови, а тому спірні правовідносини сторін виникли саме в момент прийняття банком спірного нерухомого майна по акту приймання-передачі від 27.10.1999, оскільки як було передбачено положеннями статті 128 ЦК УРСР, саме в цей момент до банку перейшло право власності на спірний об'єкт.
7.11. При цьому відповідачі у касаційній скарзі безпідставно посилаються на норми статей 210, 212, 651, 657 ЦК України та статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки останні набули чинності після укладення договору купівлі-продажу від 27.10.1999, тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.
Згідно з частино 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до пункту 41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86 -му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.
Відповідно до пунктів 44, 46 зазначеної Доповіді принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (стаття 7 ЄКПЛ), позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи].
7.12. Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, правильних висновків суду апеляційної інстанції щодо набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не входить до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених вимогами статті 300 ГПК України.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, оскаржувану постанову у справі прийнято із додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс" та Приватного підприємства "Ірома" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 903/729/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Є. Краснов
Суддя Г. Мачульський
Суддя І. Кушнір