10 вересня 2019 року
Київ
справа №808/772/18
адміністративне провадження №К/9901/11128/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 808/772/18
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року
за позовом ОСОБА_1
до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачурина Олексія Юрійовича, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради
про скасування рішення та стягнення грошової компенсації завданої шкоди,
У березні 2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачурина Олексія Юрійовича (далі - відповідач 1, державний реєстратор), Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради (далі також - відповідач 2), у якому, з урахуванням уточнення до позовних вимог, просив скасувати рішення відповідача про відмову у державній реєстрації права власності № 31925081 від 19 жовтня 2016 року; стягнути суму грошової компенсації завданої шкоди у розмірі 288000 грн.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року замінено позивача у даній справі на належного - ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 )
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 жовтня 2016 року державний реєстратор прийняв рішення, яким відмовив у державній реєстрації права власності. Рішення обґрунтовано статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без зазначення конкретного пункту, який слугував підставою для відмови. Позивач вважає, що рішення не містить вичерпного переліку обставин, що стали підставою для його прийняття. Позивач зазначає, що державний реєстратор послався на Інструкцію Держбуду, яка діяла у 199 9році і встановлювала обов'язковість державної реєстрації права власності в БТІ. Вважає, що шляхом прийняття низки протиправних рішень відтерміновується реєстрація права власності на нерухоме майно. Зазначає, що протиправними рішеннями суб'єкта владних повноважень позивачу заподіяна шкода. Від оренди майна, реєстрація якого мала відбутися ще в 2013 році, довірителі позивача мали можливість отримати 288000 грн. орендної плати. За відсутності державної реєстрації користування майном неможливе, не можливе здавання в оренду та отримання орендної плати.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачуріна Олексія Юрійовича від 19 жовтня 2016 року за реєстраційним номером № 31925081 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. В решті позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що реєстрація права власності за позивачем неможлива з огляду на відсутність державної реєстрації права власності за попереднім право набувачем є безпідставним, оскільки відмова з таких підстав можлива лише для реєстрації похідних від права власності речових прав. Зазначено, що з огляду на те, що спірні правовідносини стосуються саме реєстрації права власності, а не речових прав, похідних від права власності - відсутність державної реєстрації права власності попереднього власника не є перешкодою для здійснення такої реєстрації.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради - задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року скасовано. Провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі № 808/772/18, суд апеляційної інстанції зазначив, що спір у даній справі є похідним від спору щодо майна (майнових прав), отже такий спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Не погоджуючись з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року.
Касаційна скарга подана 11 квітня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 у частині стягнення грошової компенсації завданої шкоди повернуто у зв'язку з відкликанням касаційної скарги в частині заявлених вимог щодо стягнення грошової компенсації завданої шкоди.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі № 808/772/18, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема щодо віднесення спору у даній справі до категорії приватноправових. Зазначає, що спір про право завершився 06 жовтня 2010 року, коли рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-7701/2010 було визнано дійсним договір купівлі продажу та доручено зареєструвати право власності на об'єкт нерухомого майна.
08 липня 2019 року від державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачурина Олексія Юрійовича надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки спір має приватноправових характер.
Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини шостої статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria»), заява № 36760/06, § 230).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" (№ 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом"; фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України,
Справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Бачурина Олексія Юрійовича, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про скасування рішення та стягнення грошової компенсації завданої шкоди передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко