Ухвала від 09.09.2019 по справі 560/173/19

УХВАЛА

09 вересня 2019 року

Київ

справа №560/173/19

адміністративне провадження №К/9901/24759/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стеценка С.Г.,

суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.03.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 у справі №560/173/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про скасування рішення від 17.09.2013 № 179011,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якій просила: скасувати рішення управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому №179011 від 17.09.2013 щодо утримання з пенсії позивача переплати в розмірі 51 555,79 грн по 20% пенсії щомісячно та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повернути позивачеві безпідставно утримані кошти.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.03.2019, ухваленим за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.03.2019 залишено без змін.

Не погоджуючись з указаними судовими рішеннями, позивачка подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить їх скасувати та задовольнити її позов.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою, суд виходить з такого.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і стаття 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Також, частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Так, згідно з приписами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відтак, судові рішення, ухвалені у справах незначної складності, підлягають касаційному оскарженню виключно у випадках, вичерпний і остаточний перелік яких передбачений підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.

Разом з тим, за змістом пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Колегія суддів Верховного Суду, вивчивши матеріали касаційної скарги, з урахуванням приписів наведених правових норм процесуального закону, характеру спірних відносин, суб'єктного складу учасників та предмету доказування, що не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, вважає, що вказана справа, в силу приписів пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України, відноситься до категорії справ незначної складності, так як ознак, передбачених частиною 4 статті 12 КАС України, не має.

Так, у касаційній скарзі наявні посилання на те, що така стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес.

Втім, Верховний Суд, оцінивши наведені позивачем аргументи, не знаходить, у даному випадку, наявності обставин, які б могли зумовити касаційне оскарження ухвалених у цій справі судових рішень.

Суд звертає увагу, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Поряд із цим, заявник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи.

Крім того, доводи касаційної скарги у даній справі стосуються правильності застосування норм матеріального права у конкретно визначених правовідносинах щодо окремо взятої особи і не стосуються питань права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у даній справі належить відмовити.

Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) 19 грудня 1997 року, згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Суд також враховує й правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09.10.2018 (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Керуючись статтями 328, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.03.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 у справі №560/173/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про скасування рішення від 17.09.2013 № 179011.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.Г. Стеценко

А.І. Рибачук

Л.В. Тацій ,

Судді Верховного Суду

Попередній документ
84134064
Наступний документ
84134066
Інформація про рішення:
№ рішення: 84134065
№ справи: 560/173/19
Дата рішення: 09.09.2019
Дата публікації: 11.09.2019
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них