Справа № 826/6227/17 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.
Судді: Качур І.А., Федорчук А.Б.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
03 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Шурка О.І.
при секретарі Баглай О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної регуляторної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 у справі за адміністративним позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - заготівельно-виробниче приватне підприємство «Регіон-2001», товариство з обмеженою відповідальністю «Стелла-97», приватне підприємство «Центр екологічної безпеки» про скасування розпоряджень, -
Міністерство екології та природних ресурсів України звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- скасувати розпорядження від 07.04.2017 № 50, № 54, № 56 «Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування», виданих за результатами розгляду скарг третіх осіб у справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Державна регуляторна служба України звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 07.04.2017 року Державною регуляторною службою України за результатами розгляду скарг ПП «Регіон-2001», ТОВ «Стелла-97», ПП «Центр екологічної безпеки» на підставі рішень Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування винесено оскаржувані розпорядження № 50, 54, 56 «Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування», відповідно до яких зобов'язано позивача усунути порушення вимог Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» шляхом скасування таких наказів:
- від 16.11.2016 № 424 в частині анулювання ліцензії Заготівельно-виробничого приватного підприємства «Регіон-2001» (далі - ПП «Регіон-2001») серії АЕ № 272249 від 22.08.2013 на операції у сфері поводження з небезпечними відходами;
- від 09.12.2016 № 502 в частині анулювання ліцензії Товариству з обмеженою відповідальністю «Стелла-97» (далі - ТОВ «Стелла-97») серії АД № 041584 від 09.08.2012 на операції у сфері поводження з небезпечними відходами;
- від 01.12.2016 № 451 в частині анулювання ліцензії Приватному підприємству «Центр екологічної безпеки» (далі - ПП «Центр екологічної безпеки) серії АЕ № 199298 від 17.04.2013 на операції у сфері поводження з небезпечними відходами.
Із зазначеними розпорядженнями не погоджується позивач та вважає їх протиправними з тих підстав, що відповідачем не дотримано строку розгляду апеляцій, визначеного частиною восьмою статті 5 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності та пункту 3 розділу 3 Регламенту Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, затвердженого спільним наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної регуляторної служби України від 14.07.2015 № 783/40 (далі - Регламент), якими визначено, що апеляції розглядаються на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування у строк, що не перевищує десяти календарних днів з дня одержання від органу ліцензування запитуваних документів стосовно оскаржуваного рішення.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що зобов'язуючи позивача усунути порушення вимог Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» шляхом скасування наказів про анулювання ліцензій ПП «Регіон-2001, ТОВ «Стелла-97», ПП «Центр екологічної безпеки» відповідач діяв необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а також несвоєчасно, тобто з порушенням визначених чинним законодавством строків, через що наявні підстави для задоволення позову та вважає за необхідне скасувати оскаржувані розпорядження відповідача.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, зокрема, що належний і повний пакет документів на запит ДРС України не було надано Мінприродою України завчасно, у зв'язку з чим засідання комісії було відкладено, а відтак строк розгляду скарги порушено не було. Крім того, вказує, що позивачем було помилково ототожнено порушення ліцензійних умов з наданням недостовірних відомостей для отримання ліцензії. Наголошує, що оскаржуваними розпорядженнями ДРС України не порушено прав та інтересів Мінприроди України, останні відповідають встановленим нормативним вимогам, а позивач, як суб'єкт владних повноважень, не довів наявності в останнього права на звернення до суду із вказаним позовом.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначає, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
У п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Таким чином, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачено законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 800/414/17, в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 826/7962/16 та в ухвалі Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 826/2115/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду.
Водночас, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, і обов'язковою умовою визнання оскаржуваного рішення протиправним є доведеність позивачем порушення ним його прав та охоронюваних законом інтересів.
Тобто, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 504/4148/16-а та в ухвалі Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 826/2115/17.
Відповідно, виходячи з аналізу вищевикладеного, колегія суддів зазнчає, що у межах спірних правовідносин у позивача відсутні передбачені законом повноваження на звернення з позовом у даній справі, як і взагалі факту порушення оскаржуваним розпорядженням Державної регуляторної служби України індивідуально виражених прав чи інтересів Міністерства екології та природних ресурсів України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення питання, допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної регуляторної служби України задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 скасувати.
Провадження у справі за адміністративним позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - заготівельно-виробниче приватне підприємство «Регіон-2001», товариство з обмеженою відповідальністю «Стелла-97», приватне підприємство «Центр екологічної безпеки» про скасування розпоряджень - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді Ганечко О.М.
Шурко О.І.
Повний текст ухвали виготовлений 09.09.2019.