04 вересня 2019 року справа №360/1769/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника позивача - Біріної К.Ю., діючої за довіреністю, представників відповідача - Горохова О.Ю., адвоката - Кладка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі № 360/1769/19 (головуючий суддя І інстанції - Секірська А.Г.), складене в повному обсязі 19 липня 2019 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства «Горохов» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
22 квітня 2019 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Фермерського господарства «Горохов» про стягнення з відповідача на користь позивача адміністративно-господарських санкції за 2018 рік у сумі 23 644,45 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій по 18 квітня 2019 року у розмірі 42,57 грн., разом 23 687,02 грн. на розрахунковий рахунок 31217230012198, одержувач коштів - УК у Міловському районі, МФО 899998, код ЄДРПОУ 3687575, код доходу 50070000 «Надходження до Фонду соціального захисту інвалідів, сплата АГС» та стягнення сплаченого судового збору (а.с. 4-9).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у задоволені адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено (а.с. 152-156).
Не погодившись із судовим рішенням, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі № 360/1769/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відділенням зазначено, що нормами чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів на відповідача покладено обов'язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тобто, роботодавець не звільняється від обов'язку сплачувати штрафні санкції до відділення Фонду на підставі ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов'язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на підприємстві.
При цьому, Фондом зазначено, що звітність за формою № 3-ПН подається не пізніше 3 робочих днів з дня відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
При цьому, судом першої інстанції проігноровано той факт, що така звітність подавалась до центру зайнятості, однак вакансії було відкрито не для осіб з інвалідністю, відтак відповідачем не вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с. 161-166).
Представник позивача в судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
02 вересня 2019 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Представники відповідача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, наполягали на тому, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, вивчив заперечення на апеляційну скаргу, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Фермерське господарство «Горохов» зареєстровано як юридична особа 31 січня 2011 року, № запису 13691020000000265, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 23 квітня 2019 року за № 1005277240 (а.с. 28-31), зареєстровано у відповідача з 16 січня 2019 року (а.с. 16).
Згідно інформації за показниками звіту форми № 10-ПІ від 14 січня 2019 року у Фермерському господарстві «Горохов» за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників складає 425,6 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 47 259,89 грн., суму адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів складає «23 644,45» (а.с. 17).
На підставі даних поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ позивачем зроблено висновок про незабезпечення відповідачем норми працевлаштування інвалідів у 2018 році, за що відповідачу необхідно самостійно обрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 23 644,45 грн. та пеню в сумі 42,57 грн., про що зазначено у розрахунку суми позову, пред'явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів (а.с. 23).
Спірним питанням даної справи є правомірність дій позивача щодо нарахування відповідачу суму адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
При прийнятті спірного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов'язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Суд першої інстанції зазначив, що у відповідача виник обов'язок щодо реєстрації у ФСЗІ, створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю після грудня 2018 року, коли роботодавець обрахував середньооблікову чисельність працівників за 2018 рік та встановив, що така чисельність становить 8 і більше осіб.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ).
Частинами першою та другою статті 19 Закону № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації
Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).
Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або
1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або
2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.
1. Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.
2. Обов'язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
3. Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
4. До обов'язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
5. Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі №812/1126/18.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Питання подання до центру зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).
Згідно з Наказом № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником..
Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.
Як вбачається з матеріалів справи, 15 лютого 2019 року позивачем направлено на адресу Міловського районного центру зайнятості населення запит № 04-02/121, чи надавалися ФГ «Горохов» до Міловського районного центру зайнятості відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися центром зайнятості, протягом 2018 року; чи здійснювалося ФГ «Горохов» замовлення до Міловського районного центру зайнятості на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю (а.с. 19).
Листом від 21 лютого 2019 року № 20/5-68 Міловоський районний центр зайнятості повідомив, що у 2018 році інформація про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю від фермерського господарства «Горохов» до Міловського районного центру зайнятості не надходила та випадків відмов підприємства у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, за направленнями центру зайнятості не було. Замовлень на професійне навчання або підготовку осіб з інвалідністю з числа зареєстрованих у службі зайнятості осіб з інвалідністю не надходило (а.с. 20).
27 лютого 2019 року позивачем направлено на адресу Міловського районного центру зайнятості населення запит № 04-02/169, чи надавалися ФГ «Горохов» до Міловського районного центру зайнятості відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися центром зайнятості, протягом 2016-2017 років; чи здійснювалося ФГ «Горохов» замовлення до Міловського районного центру зайнятості на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю (а.с. 21).
Листом від 27 лютого 2019 року № 20/5-76 Міловський районний центр зайнятості повідомив, що у 2016, 2017 роках інформація про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю від фермерського господарства «Горохов» до Міловського районного центру зайнятості не надходила та випадків відмов підприємства у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, за направленнями центру зайнятості не було. Замовлень на професійне навчання або підготовку осіб з інвалідністю з числа зареєстрованих у службі зайнятості осіб з інвалідністю не надходило (а.с. 22). Водночас судом установлено, що ФГ «Горохов» згідно з Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520, не подавало протягом 2014 - 2018 років до центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується листами Міловського районного центру зайнятості від 08.05.2019 № 20/05-130, від 15.07.2019 за вх. № 37188/2019 (арк. спр. 37, 115).
Звітність № 3-ПН у 2014 - 2018 роках подавався ФГ «Горохов», проте вакансії встановлювалися не для осіб з інвалідністю, відповідні позначки в звітах не робилися, тому центр зайнятості не міг самостійно направляти на відкриті у ФГ «Горохов» вакансії осіб з інвалідністю (а.с. 117-138).
Відповідачем визнається та обставина, що робочі місця для осіб з інвалідністю у 2018 року у ФГ «Горохов» не створювалися, з посиланням на те, що такий обов'язок виник за наслідками визначення середньооблікової річної кількості працівників у відповідності до вимог частини першої статті 19 Закону № 875-ХІІ.
Робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю з 18 лютого 2019 вперше створено наказом від 15 лютого 2019 року № 7 (а.с. 46), звітність № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» щодо створення вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю від 03 червня 2019 року (а.с. 77-78), від 30 травня 2019 року (а.с. 9), розміщено оголошення у газеті «Слово хлібороба» від 08 березня 2019 року № 10 (9702) (а.с. 58) та працевлаштовано осіб з інвалідністю ОСОБА_1 на підставі наказу від 31 травня 2019 року № 25 (а.с. 94) та ОСОБА_2 на підставі наказу від 31 травня 2019 року № 26 (а.с. 92). Одна, всі ці дії щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідності до їх кількості встановленої Законом, здійснено підприємством у 2019 року, у 2018 році відповідачем не здійснено всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, робочих місць для осіб з інвалідністю господарством не створено, повідомлень центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів не надходило, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є правомірним, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Доводи відповідача, що обов'язок у нього виник лише у 2019 році що реєстрації у ФСЗІ та створення робочих місць для осіб з інвалідністю спростовується листом ГУ ДФС у Луганській області від 21.05.2019 року за № 4874/9/12-32-54-06-04(а.с.57).
Як вбачається з відповіді у 2016 та 2017 роках середньооблікова кількість працюючих осіб в господарстві відповідача становила та перевищувала 8 осіб, що зобов'язувало відповідача виконати вимоги Порядку реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів та створення робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Доказом чого є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № -ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. пункт 109,110 рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень".
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з відповідача сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі № 360/1769/19 - скасувати.
Позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства «Горохов» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити.
Стягнути з Фермерського господарства «Горохов» (код ЄДРПОУ 36735145) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13396264) адміністративно-господарських санкції за 2018 рік у сумі 23 644 (двадцять три тисячі шістсот сорок чотири) гривні 45 копійок та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій по 18 квітня 2019 року у розмірі 42 (сорок дві) гривні 57 копійок, разом 23 687 (двадцять три тисячі шістсот вісімдесят сім) гривень 02 копійки на розрахунковий рахунок 31217230012198, одержувач коштів - УК у Міловському районі, МФО 899998, код ЄДРПОУ 3687575, код доходу 50070000 «Надходження до Фонду соціального захисту інвалідів, сплата АГС».
Стягнути з Фермерського господарства «Горохов» (код ЄДРПОУ 36735145) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13396264) сплачений судовий збір у розмірі 4 802 (чотири тисячі вісімсот дві) гривні 50 копійок.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 04 вересня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 вересня 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова