05 вересня 2019 року справа №200/4094/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Міронової Г.М., Ястребової Л.В., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника позивача - адвоката - Онищенко І.В., представника відповідача - Груєнка С.Л., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року у справі № 200/4094/19-а (головуючий суддя І інстанції Лазарєв В.В.), складене в повному обсязі 13 травня 2019 року в м. Слов'янськ Донецької області, за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 вересня 2016 року № 0010791301, № 0010781301, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
20 березня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 вересня 2016 року №0010791301, №0010781301, визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Донецької області щодо нарахування пені з орендної плати за землю та зобов'язання внести зміни до інтегрованої картки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої суми пені з орендної плати за землю в розмірі 622грн.46 коп. (а.с. 4-8).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року позовні вимоги задоволені. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Слов'янської ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області за формою "Ш" №0010781301 від 09 червня 2016 року про застосування штрафу в сумі 18350,69 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Слов'янської ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області за формою "Ш" №0010791301 від 09 червня 2016 року про застосування штрафу в сумі 637,45 грн. Визнано протиправним дії Головного управління ДФС у Донецької області щодо нарахування пені з орендної плати за землю та зобов'язано внести зміни до інтегрованої картки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої суми пені з орендної плати за землю в розмірі 622грн.46 коп. (а.с. 102-105).
Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДФС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам чинного законодавства, вважає, що позивачем несвоєчасно сплачена узгоджена сума податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб, внаслідок чого до позивача були застосовані штрафні санкції.
При цьому, з огляду на положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не були внесені відповідні зміни до Податкового Кодексу України щодо звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності платників податків, які здійснюють діяльність на території проведення АТО.
При цьому для отримання податкової пільги позивачу необхідно звернутись з відповідною заявою до податкового органу, чого останнім зроблено не було (а.с. 110-112).
Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на тому, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 31.08.1998 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 2 248 017 0000 000608 як фізична особа-підприємець про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с. 9-13).
17.02.2014 року ФОП ОСОБА_1 подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік на загальну суму 25098,24 грн., про що свідчить квитанція №2, реєстраційний номер документу НОМЕР_1 (а.с. 22-26).
17.02.2014 року ФОП ОСОБА_1 повторно подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік на загальну суму 25098,24 грн., про що свідчить квитанція №2, реєстраційний номер документу НОМЕР_2 (а.с. 86-90).
Вищевказані декларації за своїм змістом є ідентичними, що фактично призвело до збільшення податкового зобов'язання з орендної плати за землю за 2014 рік на суму 25098,24 грн.
16.03.2015 року позивачем, подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) з позначкою "уточнююча" за 2014 рік із зазначенням в рядку "нараховано до зменшення податкового зобов'язання по орендній платі за землі державної або комунальної власності на 2014 рік" на загальну суму 25098,24 грн., про що свідчить квитанція №2, реєстраційний номер документу НОМЕР_3 (а.с. 32-36).
09 вересня 2016 року на підставі акту перевірки №4356/05-22-13-01-10/2525209618 від 25 серпня 2016 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми "Ш": №0010791301, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у сумі 637,45 грн. за платежем "орендна плата з фізичних осіб 18010900"; №0010781301, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у сумі 18350,69 грн. за платежем "орендна плата з фізичних осіб 18010900".
Як вбачається з витягу з інтегрованої картки платника податків, у зв'язку з порушенням строку сплати суми грошового зобов'язання з земельного податку в автоматичному режимі позивачу нараховано пеню у розмірі 622,46 грн. (а.с. 37-39).
Спірним питання даної справи є правомірність прийняття відповідачем вищевказаних податкових повідомлень-рішень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пільги, встановлені статтею 6 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», поширюються на позивача як платника орендної плати за землю, який перебував та перебуває на території проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) та Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VІІ (надалі - Закон № 1669-VII).
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Нормою пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до статті 59.1 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу. При цьому, відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення. У свою чергу, відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених ним Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу (п. 126.1 ст. 126 ПК України).
Таким чином, для застосування до платника податків відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 ПК України, необхідна наявність двох фактів: сплата узгодженої суми грошового зобов'язання та відповідна кількість календарних днів затримки такої сплати.
Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за Формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
З аналізу наведених норм, суд приходить до висновку, що якщо платником податків самостійно виявлено помилку в поданій ним податковій звітності і подано до податкового органу уточнюючий розрахунок з виправленням помилок з урахуванням вимог статті 50 ПК України, у податкового органу відсутні підстави для застосування до такого платника податків санкцій, передбачених пунктом 126.1статті 126 ПК України, оскільки з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні.
Як вбачається з матеріалів справи, уточнююча податкова декларація з плати за землю подана позивачем 16.03.2015 року з урахуванням вимог статті 50 ПК України, тому у податкового органу відсутні підстави для застосування до позивача відповідних санкцій (а.с. 33-36).
При цьому, специфіка нарахування штрафної санкції, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, полягає у тому, що вона застосовується контролюючим органом вже на погашену суму податкового боргу, тоді як при поданні уточнюючої податкової декларації, якою зменшується податкове зобов'язання з певного податку, відсутній об'єкт застосування штрафної санкції, передбаченої статтею 126 Податкового кодексу України, оскільки подання уточнюючої податкової декларації зі зменшеним податковим зобов'язанням не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання, у той час як нарахування штрафної санкції залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати суми податкового зобов'язання.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі №824/95/18-а, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення було прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669-VII).
Відповідно до матеріалів справи позивач знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, а саме смт. Райгородок Донецької області, земельна ділянка знаходиться у м. Слов'янську Донецької області.
Статтею 6 Закону № 1669-VII встановлено, що звільнені суб'єкти господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.
Стаття 10 зазначеного закону передбачає, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення АТО або військових дій на території України (абзац перший статті 1 Закону № 1669).
З аналізу зазначених норм Закону № 1669-VII та Податкового кодексу України вбачається, що зазначеним Законом встановлено звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати за землю, що сплачується на відповідній території, а саме щодо податку який сплачується суб'єктами господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО.
Перелік земельних ділянок державної та комунальної власності, на які розповсюджуються пільги, встановлені Законом № 1669-VII, визначається виходячи з переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, згідно переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до вимог пункту 5 статті 11 Закону № 1669-VII. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції.
Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція». Тобто, зазначене розпорядження Кабінету Міністрів України було чинним та не скасовувалось, дія якого лише була зупинена на відповідний час. 02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». Зазначене розпорядження опубліковано 08 грудня 2015 року на єдиному веб-порталі органів виконавчої влади України «Урядовий портал».
Пунктом 1 та 3 вказаного розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053».
Суд зазначає, що вказаними розпорядженнями затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція з початку її проведення.
Згідно з додатками до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р та № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, до зазначених населених пунктів належить м. Слов'янськ та смт. Райгородок Донецької області.
З огляду на викладене, оскільки позивач зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність на адміністративній території смт. Райгородок Донецької області - у населеному пункті, на території якого здійснювалась та здійснюється антитерористична операція, земельна ділянка розташована в м. Слов'янськ Донецької області, пільги, встановлені статтею 6 Закону № 1669-VII, поширюються на позивача як платника орендної плати за землю комунальної власності.
Цієї ж думки підтримується Верховний Суд у постанові від 08 травня 2018 року по справі № 812/1188/17.
Таким чином, у позивача (на час прийняття оскаржуваних рішень) за 2014 року були відсутні жодні невиконані податкові зобов'язання перед відповідачем. З огляду на зазначене є правомірним рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Донецької області щодо нарахування пені з орендної плати за землю та зобов'язання внести зміни до інтегрованої картки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої суми пені з орендної плати за землю в розмірі 622грн.46 коп.
При таких обставинах, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції що податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям правомірності, які ставляться до рішення суб'єктів владних повноважень нормами Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає скасуванню.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 10 Закону № 1669 прямо визначено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є тим документом, на підставі якого відбувається звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань.
Тобто, передумовою отримання та застосування сертифікату Торгово-промислової палати України повинен бути факт наявності обов'язку виконання зобов'язання. Лише при наявності такого обов'язку та за умови його невиконання або неналежного виконання виникає необхідність отримання вказаного сертифікату.
Однак при даних спірних правовідносинах позивач в силу приписів ст. 6 Закону № 1669, чинної на момент спірного періоду, зовсім був звільнений від такого зобов'язання, як сплата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Тобто, відсутні як такі обставини, які б обумовлювали наявність обов'язку у позивача для виконання певного зобов'язання: в даному випадку - сплати за користування земельними ділянками комунальної власності та, як наслідок, у позивача відсутні законодавчо передбачені підстави для отримання сертифікату Торгово-промислової палати України.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту перевірки від 25 серпня 2016 року № 4356/05-22-13-01-10/ НОМЕР_4 , однак на час прийняття спірного рішення судом першої інстанції зазначеного акту в матеріалах справи не було, копія акту також не була скерована позивачу та він її зовсім не отримував.
Судом апеляційної інстанції неодноразово було витребувано вищевказаний акт, в судове засідання 05 вересня 2019 року його копію надано до суду.
Однак, суд апеляційної інстанції не приймає його як доказ (в силу приписів вимог Кодексу адміністративного судочинства України) проведення перевірки дотримання граничних термінів сплати суми узгодженого податкового зобов'язання з орендної плати позивача, оскільки він не містить необхідних реквізитів, зокрема, його не підписано посадовими особами, які начебто проводили цю перевірки, не відображені також які порушення та за який час встановлено при перевірці.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем грубо порушено норми діючого законодавства та прийнято спірні податкові повідомлення-рішення без проведення відповідної перевірки, що є ще однією підставою для їх скасування.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецької області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року у справі № 200/4094/19-а - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 05 вересня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 вересня 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
Г.М. Міронова
Л.В. Ястребова