03 вересня 2019 р.Справа № 480/1551/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Мороз М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, м. Суми, повний текст складено 31.05.19 року по справі № 480/1551/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
02.05.2019 р. ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, викладені в листі від 01.04.2019 №481/М-11 та листі від 27.06.2018 №1800/М-11 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області провести перерахунок призначеної пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років згідно з розрахунком Головного управління Національної поліції в Сумській області від 21.09.2017, викладеному в наказі Головного управління Національної поліції в Сумській області від 21.09.2017 №357 о/с та довідці Головного управління Національної поліції в Сумській області від 12.03.2018 №12/М-44 з моменту призначення пенсії, а саме з 22.09.2017;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити виплату різниці між раніше призначеною пенсією з 22.09.2017 пенсією по інвалідності та пенсією по інвалідності в розмірі пенсії за вислугою років за період з 22.09.2017.
В обґрунтування вимог позову посилається на те, що відповідач протиправно, всупереч ст. 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» відмовив у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки при призначенні пенсії враховував лише календарну вислугу, без включення вислуги в пільговому обчисленні.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року по справі №480/1551/18 скасувати. Постановити нове рішення у справі, яким: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, викладені в листі від 01.04.2019 №481/М-11 та листі від 27.06.2018 №1800/М-11 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області провести перерахунок призначеної пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років згідно з розрахунком Головного управління Національної поліції в Сумській області від 21.09.2017, викладеному в наказі Головного управління Національної поліції в Сумській області від 21.09.2017 №357 о/с та довідці Головного управління Національної поліції в Сумській області від 12.03.2018 №12/М-44 з моменту призначення пенсії, а саме з 22.09.2017; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити виплату різниці між раніше призначеною пенсією з 22.09.2017 пенсією по інвалідності та пенсією по інвалідності в розмірі пенсії за вислугою років за період з 22.09.2017.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки судом не враховані доводи вказані в позовній заяві. Вказує, що з норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ та Порядку випливає, що приписи останніх не ставлять в залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги. Крім того, нормами означених нормативно - правових актів не встановлено виключень того, що роки вислуги в пільговому обрахуванні не можуть зараховуватись до вислуги років для призначення особі відповідної пенсії, а впливають лише на розмір пенсії. Вказує, що вирішуючи питання про застосування ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в часі, слід виходити із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Зазначає, що судом першої інстанції не були враховані правові норми, які діяли станом на 30.09.2011, та передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", Законом України № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно з якими станом на 30.11.2011 позивач мав право щодо призначення пенсії відповідно до п.а) ч.1 ст.12 вказаного Закону в редакції від 19.06.2011, в якому зазначено, що пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону. Також судом першої інстанції при постановленні рішення не враховано, те , що Правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02.04.1994 року) поширюються не тільки на працівників ОВС, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посадах в структурі МВС у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.
Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача не з'явився в судове засідання, позивач був належним чином повідомлений.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Сумській області від 21.09.2017 № 357 о/с, позивача з 21.09.2017 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Сумській області від 21.09.2017 № 357 о/с та послужного списку, станом на день звільнення вислуга позивача в органах внутрішніх справ та Національної поліції України складає: - в календарному обчисленні - 22 роки 08 місяців 07 днів; - у пільговому обчисленні - 05 років 04 місяці 23 дні.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 15.03.2019 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Листом від 01.04.2019 №481/М-11 відповідач відмовив в здійсненні перерахунку пенсії, посилаючись на лист від 27.06.2018.
Листом від 27.06.2018 №1800/М-11відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії, посилаючись на те, що наявна відсутність календарної вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Позивач, вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, викладені в листі від 01.04.2019 №481/М-11 та листі від 27.06.2018 №1800/М-11 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років, звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. №2262-XII (далі по тексту - Закону України №2262-XII) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону України №2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Приписами п. «а» ст. 12 Закону України №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та більше.
Одночасно стаття 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 22.08.2019 р. по справі №295/7220/16-а.
Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України Закону України №2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Підпунктом «в» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" встановлено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, передбачених пунктами 2 і 3 статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", - згідно з переліками військових частин, підрозділів і установ, затверджуваними відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Центральним управлінням Служби безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони.
З матеріалів справи вбачається, що вислуга років позивача на день звільнення зі служби (21.09.2017 р.) складає у календарному обчисленні - 22 роки 08 місяців 07 днів.
Колегія суддів зазначає, що в Законі України № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 23 календарних років вислуги, обчисленої на пільгових умовах, вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних років та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Отже, в даному випадку для призначення пенсії за вислугу років не підлягає застосуванню Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року № 393, якою позивачу для призначення пенсії за вислугу років має зараховуватися пільговий стаж, оскільки, згідно з ч. 3 ст.7 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що приписи пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 суперечать приписам пункту "а" статті 12 Закону України № 2262-XII, а тому застосуванню підлягає саме Закон України № 2262-XII
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 15.08.2019 р. по справі №281/459/17.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець розмежовує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років".
При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії. В той же час, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом України № 2262-XII розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22.11.2018 року у справі № 161/4876/17, від 31.01.2019р. у справі № 295/15121/16-а, від 27.02.2019 р. у справі №295/6454/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Згідно з ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.
Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 27.06.2018р. по справі № 750/9775/16-а, колегія суддів вважає їх помилковими, оскільки вказана постанова прийнята судом не по суті позовних вимог , в даному випадку при вирішенні даного спору суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в вищевказаних постановах Верховного Суду прийнятих по суті позовних вимог.
Стосовно посилання апелянта на те, що станом на 30.11.2011 р. він мав право на призначення пенсії відповідно до п."а" ч.1 ст. 12 Закону України №2262-XII в редакції від 19.06.2011 р., в якому зазначається, що пенсія за вислугу років призначається а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, а також те, що при постановленні рішення судом не враховано, те , що Правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02.04.1994 року) поширюються не тільки на працівників ОВС, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посадах в структурі МВС у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років, колегія суддів зазначає, що питання чи мав право позивач або ні на перерахунок станом на 30.11.2011 р. не є предметом розгляду по даній справі, оскільки якщо позивач мав право станом на 30.11.2011 р. на призначення пенсії, відповідно до п."а" ч.1 ст. 12 Закону України №2262-XII в редакції від 19.06.2011 р., то позивач цим правом не скористався, а тому в даному випадку необхідно керуватися редакцією п."а" ч.1 ст. 12 Закону України №2262-XII, яка була чинною станом на момент звільнення позивача зі служби з лав Національної поліції (21.09.2017 р.) і яка передбачала, що пенсія за вислугу років призначається особам, визначеним у вищевказаній статті, які звільнені зі служби в період з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та більше. Крім того, колегія суддів наголошує, що для отримання права на призначення пенсії відповідно до вказаної вище норми обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги у мінімально визначеному Законом України №2262-XII розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законодавством не передбачено.
Колегія суддів наголошує, що в межах спірних правовідносин відповідачем було доведено правомірність відмови позивачу у призначенні йому пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідної для призначення пенсії календарної вислуги 23 роки і більше, передбаченої п. "а" ст. 12 Закону України № 2262-XII, а тому доводи ОСОБА_1 щодо неправомірності такої відмови є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України .
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року по справі №480/1551/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 09.09.2019 року