09 вересня 2019 року справа №812/1078/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Ястребової Л.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року (повне судове рішення складено 25 липня 2019 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 812/1078/18 (суддя в І інстанції Чернявська Т.І.) за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
В травні 2019 року представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідача на виконання рішення суду у адміністративній справі № 812/1078/18 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - Управління) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії (а.с.121-124), в якій просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Управління щодо невиконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - Постанова № 649), під час виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року у справі № 812/1078/18;
2) зобов'язати відповідача вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року у справі № 812/1078/18, яким зобов'язано Управління виплатити позивачу заборгованість з виплати пенсії з 01 квітня 2017 року, а саме: внести рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року у справі № 812/1078/18 до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою на підставі Постанови № 649; надіслати позивачу в особі представника позивача витяг з реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою; подати до Пенсійного фонду України документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до відповідача (боржника); копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником відповідача (боржника) або уповноваженою ним особою;
3) зобов'язати Управління протягом тридцяти календарних днів з дня отримання окремої ухвали надати відповідь до Луганського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили 14 січня 2019 року, у справі № 812/1078/18 зобов'язано Управління виплатити позивачу заборгованість з виплати пенсії з 01 квітня 2017 року. Зазначене рішення набрало законної сили. 02 травня 2019 року виконавчий лист направлено до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби України у Луганській області. Виконавче провадження не відкрите.
20 квітня 2019 року на адресу відповідача направлено адвокатський запит.
Листом від 25 квітня 2019 року за № 187/К-5 Управління, з посиланням на постанову правління Пенсійного фонду України від 13 грудня 2018 року № 27-1«Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій у 2019 році», незаконно відмовив у наданні витягу з реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відносно рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року у справі № 812/1078/18. Зазначена постанова не має жодного відношення до виплати пенсій на підставі рішення суду. З огляду на зазначене, своїм листом відповідач підтвердив, що він має рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року у справі № 812/1078/18 та виконує його в частині сплати поточної пенсії позивачу та те, що всупереч вимогам Постанови № 649, відповідач не вніс наведене рішення суду до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Управління в порядку, визначеному статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справі № 812/1078/18 було залишено без задоволення.
Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про визнання протиправною бездіяльності Управління в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує, що ухвалу винесено необґрунтовано, без надання оцінки фактичним обставинам справи.
Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з вимогами статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Відтак, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно з частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Бездіяльністю визнається пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Згідно з частиною шостою статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Частинами першою, другою, четвертою статті 249 КАС України визначено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Системний аналіз зазначених вище норм права свідчить, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Застосування судом до суб'єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Пунктом 2 постанови № 649 установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого цією постановою.
Порядок № 649 визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 649 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні: боржник - орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення; стягувач - фізична особа, на користь якої винесено рішення; рішення - рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких стягувачу нараховано пенсію, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету та залишається невиплаченою, або рішення суду про стягнення коштів.
Отже, Порядок № 649 стосується виключно виконання судових рішень щодо виплати пенсії, яка фінансується за рахунок коштів державного бюджету.
У межах спірних правовідносин судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач отримує пенсію за віком, призначення, перерахунок і виплата якої регламентуються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Абзацом двадцять другим статті 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1058-IV система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною другою статті 72, пунктом 1 частини першої статті 73 Закону № 1058-IV кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом.
Таким чином, оскільки позивач отримує пенсію за віком за рахунок коштів Пенсійного фонду, а не за рахунок коштів Державного бюджету України, правові підстави для внесення Управлінням рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року у справі № 812/1078/18 до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відповідно до Порядку № 649 відсутні.
Отже, колегія суддів погоджує висновок місцевого суду, що у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог Постанови № 649 та, як наслідок, відсутні підстави для зобов'язання відповідача вжити заходи, про зобов'язання вчинення яких йдеться у заяві представника позивача та постановлення окремої ухвали.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції від 25 липня 2019 року відповідає вимогам ст. 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги представника позивача колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч.4 ст.241, ч.5 ст.250, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ст. 321, ч.1 ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 812/1078/18 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 09 вересня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: І. В. Сіваченко
Т. Г. Арабей
Л. В. Ястребова