Справа № 362/3632/19
Провадження № 1-кп/362/365/19
04 вересня 2019 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Василькові кримінальне провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань №12019110140000435 від 03.04.2019 року за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з професійно - технічною освітою, тимчасово непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ст. 395 КК України,
21.06.2019 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12019110140000435 від 03.04.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК України.
Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 липня 2019 року.
Ухвалою суду від 24.06.2019 року у вказаному провадженні було призначено підготовче судове засідання (а.с.15).
В підготовчому судовому засіданні прокурор просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотриманні всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачає.
Також прокурор просив продовжити ОСОБА_5 міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів посилаючись на вагомість доказів обвинувачення його у вчиненні злочину, а також наявності достатніх підстав вважати, що відносно обвинуваченого продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Представник потерпілого в судове засідання не з'явився, про день час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву з проханням слухати справу без його участі.
Адвокат ОСОБА_4 заявив клопотання, про повернення обвинувального акту прокурору в зв'язку і з тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а само в обвинувальному акті не чітко викладені обставини крадіжки. Проти продовження строку тримання під вартою просив відмовити та просив застосувати до його підзахисного домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку адвоката.
Вислухавши думку прокурора, захисника та обвинуваченого, вивчивши матеріали обвинувального акту з додатками, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 підлягає поверненню прокурору з наступних підстав.
Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема: повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кодексу.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч.4 ст.110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст.291 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Зокрема, п.5 ч. 2 ст. 291 КПК України визначає, що обвинувальний акт має містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
При цьому, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, зокрема ст. 277, 291 КПК України, обвинувачення має бути логічним і конкретним, виходячи з об'єктивно встановлених обставин кримінального правопорушення.
Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред'явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.
Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
Зазначені вимоги кореспондуються та узгоджуються з висновками, що знайшли своє відображення в рішеннях Європейського суду з прав людини та у відповідності до вимог ч.5 ст.9 КПК України повинні застосовуватися поряд кримінальним процесуальним законодавством України.
Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камінські проти Австрії» №9783/82 п. 79).
Крім того, Суд нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 р. рішення від 20.04.2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).
До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
В порушення вимог вказаних процесуальних норм, в обвинувальному акті щодо ОСОБА_5 відсутнє чітко сформульоване обвинувачення, а саме: ОСОБА_5 кваліфіковано дії у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно та поєднане із проникненням в інше приміщення. Проте, при викладені фактичних обстави кримінального правопорушення в обвинувальному акті не вказано спосіб проникнення ОСОБА_5 в приміщення складу - магазину, якім чином та за допомогою чого останній проник до складу - магазину. При цьому не вказано які саме дії вчинив ОСОБА_5 для проникнення в приміщення складу - магазину так і конкретне місце в складі - магазині, де знаходилися тютюнові вироби, що були предметом крадіжки.
Оскільки ОСОБА_5 був затриманий працівниками приватної охорони «Сіріус» то можна зробити висновок, що в складі - магазині встановлено охоронну сигналізацію, але в обвинувальному акті ці відомості відсутні, яким чином він обійшов охоронну систему.
В обвинувальному акті вказано, що склад - магазин належить ТОВ «ЮС Вічі», але кому належить тютюнові вироби, які були викраденні не вказано, що в свою чергу унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред'явленого обвинувачення, і, безперечно, порушує право обвинуваченого на захист, яке гарантується кожній особі приписами п. «с» ч.3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення якої імплементовані у ст. 20 КПК України.
Отже, системний аналіз вказаних положень КПК України вказує на те, що формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.
Таке обвинувачення повинно бути конкретним, без будь-яких суперечностей та зрозумілим, з метою уникнення порушення права обвинуваченого на захист.
Натомість, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (у справі «Матточіа проти Італії» від 25 липня 2000 року, №23969/94, п. 58).
Разом з тим, при викладені формулювання обвинувачення слідчим і прокурором цих вимог не дотримано.
У постанові ВСУ від 24 листопада 2016 року № 5-328кс16 суд зауважив, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але й для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.
Порушення вимог ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті перешкоджають повному, всебічному, об'єктивному розгляду кримінального провадження, перешкоджає суду ухвалити обвинувальний вирок чи затвердити угоду про визнання винуватості.
Саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, згідно зі ст. 337 КПК України, суд першої інстанції здійснює судовий розгляд.
Суд приходить до висн овку, що неконкретність формулювання обвинувачення, яке викладено в обвинувальному акті, у разі призначення кримінального провадження до розгляду, перешкоджатимуть повному, всебічному, об'єктивному розгляду кримінального провадження, а також ухвалити суду обвинувальний вирок, тому обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для усунення викладених вище порушень чинного законодавства України.
Вирішуючи питання щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , суд приходить до наступного висновку.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку, суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11.07.2019 року відносно ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 08.09.2019 року включно (а.с.44-48).
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України при продовженні строку тримання під вартою суд, окрім іншого, враховує наявність обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
У відповідності до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочину діяльність.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
У відповідності до вимог ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється на засадах верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України").
Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).
При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України".
Суд, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 у даному кримінальному правопорушенні, беручи до уваги особу обвинуваченого, приймаючи до уваги його вік та стан здоров'я, а саме відсутність даних про тяжкі хвороби, інвалідності; відсутність сталих зв'язків на території м. Василькова та Васильківського району, те, що він не одружений, відсутність постійного місця роботи, а також обставини у вигляді вчинення нового умисного злочину в період умовно-достроково відбування покарання, на шлях виправлення не став, також порушував громадський порядок, що дає підстави вважати про його можливе вчинення іншого кримінального правопорушення та можливе уникнення від явки до суду шляхом зміни свого місця проживання, з метою уникнення від відповідальності, приходить до висновку, що жоден із інших, альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів, не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків, а тому суд дійшов до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 строку тримання під вартою на 60 днів.
На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 3, 8, 20, 91, 109, 110, 177, 183, 199, 290, 291, 314, 331, 369-372 КПК України, суд,
Повернути обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12019110140000435 від 03.04.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК України, прокурору Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а саме: до 02 листопада 2019 року, включно.
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 діб з дня проголошення ухвали.
Повний текст ухвали проголошено 09 вересня 2019 року о 17 год. 00 хв.
Суддя ОСОБА_6