04 вересня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2340/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гіглави О.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ніценко А.О.,
позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Зорі Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Шевченківського районного відділу у м. Полтаві Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
02 липня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 звернулися до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою (з урахуванням уточнення до позовної заяви від 03.09.2019) до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Шевченківського районного відділу УДМС в Полтавській області про:
- визнання протиправною відмови Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Шевченківського районного відділу УДМС в Полтавській області у видачі ОСОБА_3 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Шевченківського районного відділу УДМС в Полтавській області оформити та видати без отримання згоди на обробку персональних даних ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог представники позивача ОСОБА_1 (мати) та ОСОБА_2 (батько) зазначають, що орган міграційної служби протиправно відмовляє їх неповнолітньому сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, вказуючи на можливість видати лише паспорт громадянина України у вигляді ID картки. Позивачі наполягають на тому, що на сьогодні діють дві самостійні групи нормативно-правових актів стосовно видачі паспорта громадянина України, як у вигляді паспортної книжечки (Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ), так і у вигляді паспортної картки (Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI). Відтак, позбавлення ОСОБА_3 , як громадянина України, права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів останнього.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 у справі №440/2340/19 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначене судове засідання для розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 15.08.2019 на 11:40 год., в якому оголошувалась перерва до 04.09.2019 10:15 год.
09.08.2019 від Шевченківського районного відділу у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області та УДМС України в Полтавській області до суду надійшли відзиви на позовну заяву (а.с. 74-79, 108-113), у яких останні не погоджуються з позовними вимогами та просять суд відмовити у їх задоволенні. Зазначають, що права ОСОБА_3 не порушені рішеннями, діями або бездіяльністю органів міграційної служби, а його заяви розглянуті у строки та в порядку, передбачені законодавством про звернення громадян. Таким чином, твердження батьків неповнолітнього про те, що органами міграційної служби було протиправно відмовлено в оформленні паспорта ОСОБА_3 у вигляді книжечки не відповідає дійсності. Відтак, відсутнє рішення суб'єкта владних повноважень, яке в розумінні КАС України може бути оскаржено до суду. Зауважують, що на дату звернення позивача до органу міграційної служби Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС від 13.04.2012 №320 втратив чинність на підставі наказу МВС від 01.03.2018 №161. При цьому, наказом МВС від 06.06.2019 №456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі- Тимчасовий порядок), який набрав чинності 21.06.2019. Вказаний Тимчасовий порядок визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 за отриманням паспорта громадянина України у формі книжечки до Шевченківського РВ із заявою встановленої форми не звертався, всі відповідні документи не надавав. В матеріалах справи відсутнє рішення суду щодо зобов'язання відповідного підрозділу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року на ім'я ОСОБА_3
14.08.2019 до суду від представників позивача надійшли заперечення на відзив (а.с. 128-130), у яких останні, зокрема, вказали, що неодноразово зверталися до органу міграційної служби із заявами про видачу ОСОБА_3 паспорта у вигляді книжечки (заяви від 12.03.2019, 25.05.2019), а також скаргою-претензією від 11.05.2019. На заяву від 12.03.2019 Шевченківський РВ у відповіді від 28.03.2019 відмовив у оформленні паспорта у формі книжечки. На заяву від 24.05.2019 та скаргу-претензію від 11.05.2019 Шевченківський РВ оформив одну відповідь від 11.06.2019, у якій зазначив, що в разі подачі ОСОБА_3 судового рішення, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398, питання останнього буде розглянуто.
В судовому засіданні 04.09.2019 представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Заслухавши доводи представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
12.03.2019 за вх.№Є-1/6/5312-19 до Шевченківського РВ УДМС в Полтавській області надійшла заява за підписами неповнолітнього ОСОБА_3 та його батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо оформлення паспорта громадянина України, в якій останні просили оформити і видати ОСОБА_3 . паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (а.с. 83-84).
Листом від 28.03.2019 вих.№5312-14117/5312-19 Шевченківський РВ УДМС в Полтавській області проінформував заявників, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні підстави для оформлення та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. При цьому, зауважили, що судове рішення у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), на яке маються посилання у заяві від 12.03.2019, не може бути підставою для видачі паспорту громадянина України зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, оскільки є індивідуальним актом та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи, а не заявника ОСОБА_3 (а.с. 80-82).
У подальшому, неповнолітній ОСОБА_3 та його батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали начальнику Шевченківського РВ скаргу-претензію від 11.05.2019 (зареєстрована у відділі за вх.№Є-6/6/5312-19 від 16.05.2019), в якій просили: - визнати відповідь відділу на заяву від 12.03.2019 незаконною; - оформити і видати на заяву від 12.03.2019 та цю скаргу-претензію ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням ним 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (а.с. 93-96).
25.05.2019 за вх.№КО-11/6/5312-19 до Шевченківського РВ УДМС в Полтавській області надійшла чергова заява за підписами неповнолітнього ОСОБА_3 та його батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 24.05.2019 з проханням оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, до якої були додані: 1) дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см для оформлення бланку паспорту - для територіального підрозділу ДМС; 2) копія свідоцтва про народження (а.с. 97-102).
Листом від 11.06.2019 вих.№КО-11/5312-19/5312/1933-19 Шевченківський РВ УДМС в Полтавській області у відповідь на скаргу-претензію від 11.05.2019 та звернення від 25.05.2019 проінформував заявників, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302" внесено зміну пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", доповнивши його абзацом такого змісту: "Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року." Зважаючи на викладене, в разі подачі заявниками передбаченого вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 судового рішення питання останніх буде розглянуте у встановленому чинним законодавством порядку (а.с. 92).
Також, 19.06.2019 за вх.№Є-16/6/5312-19 до Шевченківського РВ УДМС в Полтавській області за підписами неповнолітнього ОСОБА_3 та його батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшла заява (повторна та додаткова до заяви від 25.05.2019), у якій останні вкотре просили оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (а.с. 87-91).
У відповідь на вказану заяву Шевченківський РВ листом від 25.06.2019 вих.№5312-2370/5312-19 роз'яснив заявникам, що в разі подання ними передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 судового рішення питання про оформлення та видачу ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки буде розглянуте у встановленому чинним законодавством порядку (а.с. 85-86).
Не погодившись із оформленою листом від 11.06.2019 за вих.№КО-11/5312-19/5312/1933-19 відмовою Шевченківського РВ у оформленні та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 звернулися до суду за даним позовом про визнання відмови протиправною та зобов'язання УДМС України в Полтавській області в особі Шевченківського РВ УДМС в Полтавській області оформити та видати без отримання згоди на обробку персональних даних ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа №2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із частиною третьою статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (далі - Положення №2503-ХІІ), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;
з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови №302 установлено, що:
прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;
паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Таким чином, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Законні представники позивача у позовній заяві посилаються на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надає.
Суд такі доводи вважає обґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону України "Про захист персональних даних").
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у право, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п. 37). Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Таким чином, суд доходить висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-ХІІ (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Таких самих висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.09.2018 у справі №806/3265/17.
Судовим розглядом встановлено, що на момент звернення позивачів до Шевченківського РВ УДМС в Полтавській області із заявою довільної форми від 24.05.2019 (зареєстрована у відділі 25.05.2019 за вх.№КО-11/6/5312-19), яка по суті є заявою про оформлення та видачу ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, чинне законодавство України не визначало конкретної форми заяви про оформлення та видачу паспорта громадянина України.
Відтак, зауваження відповідача з приводу того, що ОСОБА_3 не звертався до органу ДМС за отриманням паспорта громадянина України у формі книжечки до Шевченківського РВ із заявою встановленої форми судом відхиляються, як безпідставні.
Поряд з цим, судом також критично оцінюють доводи Шевченківського РВ стосовно не подання ОСОБА_3 разом із заявою всіх відповідних документів, оскільки на виконання приписів Положення №2503-ХІІ до заяви від 24.05.2019 (зареєстрована у відділі 25.05.2019 за вх.№КО-11/6/5312-19) заявниками були додані необхідні документи, а саме, дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см для оформлення бланку паспорту - для територіального підрозділу ДМС та копія свідоцтва про народження.
За викладених обставин, на переконання суду, Шевченківський РВ УДМС в Полтавській області протиправно та необґрунтовано на заяву позивачів від 24.05.2019 (зареєстрована у відділі 25.05.2019 за вх.№КО-11/6/5312-19) оформив лист від 11.06.2019 вих.№КО-11/5312-19/5312/1933-19, яким фактично відмовив у оформленні та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки з посиланнями на те, що у разі подачі заявниками передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 судового рішення питання останніх буде розглянуте у встановленому чинним законодавством порядку.
Твердження відповідача стосовно того, що лист від 11.06.2019 вих.№КО-11/5312-19/5312/1933-19 у розумінні Кодексу адміністративного судочинства не є рішенням про відмову у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки судом оцінюються критично, оскільки законодавства України не передбачає конкретної форми рішення, яким орган ДМС відмовляє особі у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
На думку суду, позивачами обґрунтовано розцінено як відмову в оформленні і видачі паспорту у формі паспортної книжечки відповідь Шевченківського РВ УДМС в Полтавській області від 11.06.2019.
Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог позивачів про визнання протиправною та скасування відмови Шевченківського РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ, оформленої листом від 11.06.2019 №КО-11/6/5312-19/5312/1933-19.
Законодавець, вносячи зміни до Закону №5492-VI не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивачів до Шевченківського РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області діяло два нормативних акта: Положення №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Для належного захисту порушених прав позивачів слід зобов'язати Шевченківський РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області оформити та видати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ.
Таким чином, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб"єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", законні представники неповнолітнього звільнені від сплати судового збору. Доказів щодо понесення інших судових витрат позивачами не надано.
Отже, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Павлоградським МВ УМВС України в Дніпропетровській області 22.08.2005), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Павлоградським МВ УМВС України в Дніпропетровській області 21.10.2005) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Шевченківського районного відділу у м. Полтаві Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 37829297) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати відмову Шевченківського районного відділу у м.Полтаві Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, оформлену листом №КО-11/6/5312-19/5312/1933-19 від 11.06.2019.
Зобов'язати Шевченківський районний відділ у м. Полтаві Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити та видати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 09 вересня 2019 року.
Суддя О.В. Гіглава