ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 вересня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/920/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Разюк Г.П.,
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.
при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.
за участю представників сторін:
від позивача - адвоката адвоката Становової Ю.В. за свідоцтвом серії ЧН №000336 від 27.04.2018; Становова Ю.В. , посвідченням №000336 від 27.04.2018 та
довіреністю № 3052, дата видачі : 16.08.2019;/відповідач за юридичною адресою не перебуває, телефонограми за зазначеним в ЄДР телефоном не приймає, поштову кореспонденцію не отримує (див. - витяг з ЄДР від 30.08.2019, довідки про причини повернення поштових відправлень від 12.12.2018, 28.09.2018, 7.09.2018, 23.08.2018 тощо, а також відстеження руху поштового відправлення від 29.07.20191 з офіційного сайту "Укрпошта"), тому повідомлявся на офіційному веб-порталі "Судова влада України" та відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України ухвали суду вважаються врученими, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає/,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Одеської області від 12 вересня 2018 року, проголошене о 12:37:04 суддею Погребною К.Ф. у м. Одесі, повний текст якого складений 21.09.2018
у справі № 916/920/18
за позовом скаржника
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Главторгсервіс"
про стягнення 1031016,20 грн.
У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" /далі-Залізниця/ звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Главторгсервіс" про стягнення штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за договором поставки від 07.04.2017р. №ЦЗВ-0201417-01 в розмірі 1 031 016,20 грн., з яких 857 852,02 грн - штраф та 173 164,18 грн пеня.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.09.2018 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Главторгсервіс" на користь Залізниці штрафні санкції у розмірі 977 220,61 грн., з яких: штраф у розмірі 857 852,02 грн., пеня у розмірі 119 368,59 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача нарахованої суми пені в частині, що складає 53 795,59 грн., місцевий суд послався на приписи ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, самостійно здійснив перерахунок пені, зменшивши її розмір до подвійної облікової ставки Національного банку України /далі-НБУ/.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого суду, Залізниця звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні з ТОВ "Главторгсервіс" решти пені та прийняти нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги.
На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Зокрема на думку скаржника, місцевий суд помилково та неправомірно здійснив перерахунок пені із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, посилаючись на норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", не прийнявши до уваги пункт 10.1 Договору поставки від 07.04.2017 №ЦЗВ-02-01417-01.
За твердженням апелянта, відповідачем порушено терміни постачання продукції, що не є грошовим зобов'язанням, тому Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Посилаючись на п.2 ст.9 Цивільного кодексу України, п.п.1, 2 ст.4 та п.4 ст.231 Господарського кодексу України, апелянт зазначає, що на відміну від пені за грошовими зобов'язаннями, розмір пені за зобов'язаннями негрошового характеру не обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ, а тому ПАТ "Українська залізниця" вважає, що розмір пені обмежують подвійною обліковою ставкою НБУ тільки для грошових зобов'язань, відносно ж негрошових зобов'язань подібні обмеження відсутні і встановлюються договором.
Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2018р. у справі №916/920/18 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постановою Верховного суду від 05.06.2019 касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" задоволено, постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 у справі скасовано, дану справу направлено на новий розгляд до Південно - західного апеляційного господарського суду.
У вказаній постанові Верховний суд зазначив, що суд апеляційної інстанції з огляду на оскарження рішення в малій частині здійснив розгляд справи в письмовому провадженні в той час, як справа не є малозначною, оскільки позовна вимога становить 1 031 016,20 грн., чим допустився порушень норм процесуального права, зокрема, ст. 270 ГПК України, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 310 ГПК України є підставою для обов'язкового скасування постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції. При цьому, Верховним судом зазначено, що до зобов'язання про сплату пені в разі невиконання зобов'язань з поставки товару не застосовуються положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки зобов'язання з поставки товару не є грошовим.
22.07.2019 справа отримана Південно-західним апеляційним господарським судом та передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Разюк Г.П., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І. та ухвалою від 26.07.2019 прийнята до провадження та призначена до розгляду на 05.09.2019.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представника скаржника у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2017 Залізницею (замовник) та ТОВ "Главторгсервіс" (постачальник) укладено Договір поставки №ЦЗВ-02-01417-01, відповідно до якого останній зобов'язується поставити та передати у власність, а Замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі (п.1.1 договору).
Згідно з п.5.1 договору постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до) пункт призначення - згідно рознарядки замовника (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" ред. 2010р.) Вантажовідправником продукції може бути третя особа, зазначена постачальником.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе Замовник. Рознарядка надається постачальнику в оригіналі та з застосуванням факсимільного зв'язку. Після отримання рознарядки по факсу постачальник повинен протягом доби направити замовнику копію отриманої рознарядки з відміткою, що підтверджує її отримання, або іншим чином підтвердити її отримання. Кожна партія продукції постачається протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці. Матеріальні витрати, що виникли при поверненні продукції, яка не була письмово заявлена, покладаються на постачальника. Замовник не несе відповідальності за ненадання рознарядок (надання не в повному обсязі), якщо це є наслідком зміни планів постачання та фінансування замовника. За необхідності, рознарядка може бути відкоригована замовником, про що обов'язково повідомляється постачальнику.
Відповідно до п.5.3 договору датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.
Згідно з п.5.4 договору після готовності продукції до відвантаження постачальник направляє замовнику факсом наступні документи: рахунок-фактуру, документи, що підтверджують якість продукції, зазначені у п.2.2 цього договору.
Відповідно до п.6.1 договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 30 (тридцяти) календарних днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п. 5.2 та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Пунктом 6.2 договору зазначено, що датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника.
Пунктом 10.1 договору передбачено, що за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п.5.2 даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції. При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань допоставити продукцію, якщо про інше його не попередив замовник.
Сторонами погоджено, що термін дії договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2017, а в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника, та в частині оплати - до повного виконання (п. 13.7 Договору).
В розділі 14 договору визначені місцезнаходження та банківські реквізити сторін.
Даний договір підписаний обома сторонами без зауважень та скріплений відповідними печатками сторін.
На виконання умов договору поставки №ЦЗВ-02-01417-01 від 07.04.2017 залізниця направила на адресу ТОВ "Главторгсервіс" рознарядки (дозволи) відвантаження продукції на загальну суму 7 666 000,00 грн., а саме:
- від 17.07.2017 № ЦЗВ-20/2831 на суму 2 500 000,00 грн. (а.с.21-22);
- від 02.08.2017 № ЦЗВ-20/3074 на суму 2 591 000,00 грн. (а.с.26);
- від 08.09.2017 № ЦЗВ-20/3722 на суму 2 575 000,00 грн. (а.с.27).
В свою чергу, ТОВ "Главторгсервіс" відвантажив продукцію замовнику на загальну суму 7 877 737,07 грн., що підтверджується актами прийому-передачі, наявними у матеріалах справи, а саме:
26.07.2017р. на суму 288 564,13 грн. (акт прийому-передачі №44),
07.08.2017р. на суму 385 319 грн. (акт прийому-передачі №50),
09.08.2017р. на суму 232 034,48 грн. (акт прийому-передачі №51),
07.09.2017р. на суму 520 598,62грн. (акт прийому - передачі №64),
12.09.2017р. на суму 520 470,28 грн. (акт прийому - передачі №65),
13.09.2017р. на суму - 520 470,28 грн. (акт прийому-передачі № 66),
13.09.2017р. на суму - 520 598,62 грн. (акт прийому-передачі № 67),
20.09.2017р. на суму 514682,70 грн. (акт прийому передачі №69),
20.09.2017р. на суму - 514 220,69 грн. (акт прийому-передачі № 70),
02.10.2017р. на суму 146 254,03 (акт прийому передачі №72),
03.102017р. на суму 526 514,52 грн. (акт прийому передачі №73),
24.10.2017р. на суму - 523 227,91 грн. (акт прийому-передачі № 82),
26.10.2017р. на суму 514 682,70 грн. (акт прийому-передачі № 83),
26.10.2017р. на суму 607 437,04 грн. (акт прийому-передачі № 84),
03.11.2017р. на суму 514 220,69 грн. (акт прийому-передачі № 85),
07.11.2017р. на суму 514 220.69 грн. (акт прийому-передачі № 86),
07.11.2017р. на суму 514 220,69 грн. (акт прийому-передачі № 87) (а.с. 56-72).
Крім того, у матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні (а.с.73-104) та податкові накладні (а.с.105-120), дати та суми яких співпадають з відповідними датами та сумами, що зазначені у вищевказаних актах прийому-передачі продукції, поставку якої здійснив постачальник.
На оплату поставленого товару постачальником виставлено замовнику відповідні рахунки (а.с.39-55), однак у матеріалах справи відсутні докази сплати замовником рахунків за отриману продукцію.
При цьому, на думку позивача постачальник порушив вимоги договору поставки №ЦЗВ-02-01417-01 від 07.04.2017, а саме - пункту 5.2, не дотримавшись термінів постачання продукції, що і стало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати строк (строки) товар у власність покупцям для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 наведеного Кодексу обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Апеляційний суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором поставки №ЦЗВ-02-01417-01 від 07.04.2017, зокрема прострочив поставку товару позивачу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарського зобов'язання.
Пунктом 10.1 договору передбачено, що за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п.5.2 даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції. При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань допоставити продукцію, якщо про інше його не попередив Замовник.
Перевіривши розрахунок штрафу, наведений позивачем у позовній заяві, за яким розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, становить 857 852,02грн., колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, а отже, і з обґрунтованістю позовних вимог залізниці в цій частині.
Щодо рішення місцевого суду про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача частини пені у сумі 53 795,59грн., у зв'язку з невідповідності її розміру вимогам ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, замість визначеної сторонами у п. 10.1 укладеного між ними договору, то судова колегія зазначає наступне.
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, відповідачем в спірних правовідносинах порушено зобов'язання щодо своєчасного постачання продукції, яке не є грошовим зобов'язанням, а тому зазначений Закон не може застосовуватись в даному випадку. Отже суд першої інстанції безпідставно послався на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
При цьому слід зазначити, що і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов'язань таким способом, як пеня.
Господарський кодекс України не містить поняття пені. Водночас, як вже зазначалось, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).
Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.
Як наслідок, враховуючи ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 2 ст. 4 ГК України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, колегія суддів вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Тлумачення положень ч. 3 ст. 549 ЦК України в аспекті меж свободи договору дає можливість зробити висновок, що сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція щодо подібних правовідносин викладена у Постанові Верховного Суду від 23.04.2018 у справі №904/3565/18.
Враховуючи викладені обставини та той факт, що розмір пені за зобов'язаннями негрошового характеру не обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ, судова колегія перевіривши здійснений залізницею її розрахунок, вважає його правомірним та здійсненим у відповідності до умов укладеного між сторонами договору поставки від 07.04.2017 №ЦЗВ-02-01417-01 (п. 10.1 договору), у зв'язку з вимога позивача про стягнення пені з відповідача у сумі 173 164,18 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.
Таким чином місцевий господарський суд дійшов хибного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені у сумі 53 795,59грн., відтак наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2018 в частині відмови у стягненні з відповідача 53 795,59грн. з прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про її стягнення з ТОВ "Главторгсервіс" на користь Залізниці.
Судові втрати, пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції, апеляційним та касаційним розглядом даної справи відповідно до правил ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, п.1,2,4 ч.1 ст.277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.
Рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2018р. у справі № 916/920/18 скасувати в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Главторгсервіс" пені у розмірі 53 795,59грн., виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Главторгсервіс" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 1 031 016, 20 грн. штрафних санкцій та 15 465,30грн .витрат по сплаті судового збору».
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Главторгсервіс" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 2643грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 3524грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.
Видачу наказів на виконання даної постанови з зазначенням повних реквізитів сторін доручити Господарському суду Одеської області.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20-ти днів, які обчислюються відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 05.09.2019 о 16:05
Головуючий суддя Г.П. Разюк
судді Г.І. Діброва
А.І. Ярош