Іменем України
05 вересня 2019 року
Київ
справа №520/10016/18
адміністративне провадження №К/9901/18588/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (суддя Білова О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року (головуючий суддя Гуцал М.І., судді: Донець Л.О., Бенедик А.П.) у справі № 520/10016/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Лайт-Тек» до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Лайт-Тек» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Фірма Лайт-Тек») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 9 серпня 2018 року №00001681411.
В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказав, що реальність господарських операцій між ним та ТОВ «Софі Форт», ТОВ «ЖСК ПРОМЕТЕЙ», ТОВ «БАРДО ГРУП» підтверджується первинною документацією (договори на поставку товарів, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, виписки з банку про перерахування коштів), яка в повній мірі відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». За позицією позивача, висновки відповідача фактично ґрунтуються на податковій інформації, отриманій від інших контролюючих органів, та носять характер припущень.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, адміністративний позов задоволено.
Вирішуючи спір, суди встановили, що ГУ ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Фірма Лайт-Тек" з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських операцій з ТОВ «Софі Форт» за липень, жовтень 2017 року; ТОВ «БАРДО ГРУП» за листопад, грудень 2017 року, ТОВ «ЖСК ПРОМЕТЕЙ» за листопад, грудень 2017 року та подальшої реалізації товарів (робіт, послуг), отриманих від вищевказаних контрагентів-постачальників, відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності». За результатами перевірки контролюючим органом складено акт перевірки № 2925/20-40-14-11-11/37458975 від 19 липня 2018 року (т. 1 а.с.14-63).
Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, а саме занижено суму, що сплачується до державного бюджету (ряд 18.1 або 18.2), на загальну суму ПДВ 508950 грн., в тому числі: у липні 2017 року на суму ПДВ 49632 грн., у жовтні 2017 року - 76694 грн., у листопаді 2017 року - 165544 грн., у грудні 2017 року - 134865 грн., у лютому 2018 року - 35412 грн., у травні 2018 року - 46803 грн.
За результатом розгляду заперечень позивача на акт перевірки в їх задоволенні відмовлено листом № 32673/10/20-40-14-11-18 від 6 серпня 2018 року (т. 3 а.с. 26).
На підставі висновків акта перевірки ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 00001681411 від 9 серпня 2018 року, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 763425 грн., з них 508950 грн. - за податковими зобов'язаннями та 254475 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1 а.с. 13).
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про формування податкового кредиту позивачем, як платником ПДВ, з дотриманням вимог ПК України, що документально підтверджується первинними бухгалтерськими документами.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДФС у Харківській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на дефектність первинної документації, що залишили поза увагою суди попередніх інстанцій. Надані до перевірки товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) не містять інформації стосовно маси товару, що підлягав перевезенню, пункт навантаження відрізняється від зареєстрованого місця знаходження постачальників. При цьому за адресою: м. Харків, вул. Новожанівська, 1 (вказаний у ТТН пункт навантаження) знаходиться Харківський коксовий завод. У всіх видаткових накладних не заповнено графу «Місце складання», а видаткова накладна від 16 листопада 2017 року №РН-1116/08 не містить прізвища, ім'я та по батькові особи, яка отримала товар. Крім того, до перевірки не було надано документів на підтвердження розвантажувально-навантажувальних робіт, прибуткової накладної, довіреності та журналу довіреностей на ім'я особи, яка фактично отримувала та здійснювала транспортування товару. З аналізу отриманої відповідачем податкової інформації слідує, що контрагенти позивача ТОВ «Софі Форт», ТОВ «ЖСК «ПРОМЕТЕЙ», ТОВ «БАРДО ГРУП» відсутні за місцезнаходженням. Відповідно до номенклатури податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлено реалізацію ТОВ «Софі Форт» товарів (робіт, послуг), відмінних від придбаних. Стосовно ТОВ «ЖСК «ПРОМЕТЕЙ», ТОВ «БАРДО ГРУП» також зазначено, що у вказаних підприємств відсутні трудові ресурси, основні фонди, орендовані приміщення, склади та транспорт.
У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані. Наголошено, що склад постачальника знаходиться саме за адресою: м. Харків, вул. Новожанівська, 1. Відповідачем не було наведено жодної об'єктивної інформації щодо наявності чи відсутності договірних відносин у контрагентів стосовно відповідного приміщення за адресою навантаження. Твердження скаржника , що за вказаною адресою станом на липень 2019 року знаходиться Харківський коксовий завод, на думку позивача, не можуть мати відношення до господарських операцій позивача, що відбувались у період з липня по грудень 2017 року. До перевірки надавались ТТН від 16 листопада 2017 року №РН-1116/08, від 13 грудня 2017 року №РН-1213/07, від 15 грудня 2017 року №РН-1215/04, які підтверджують також і факт завантаження і розвантаження товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ). Щодо посилань податкового органу на ненадання прибуткової накладної, довіреності та журналу довіреностей, позивач звертає увагу, що означені порушення не були зафіксовані в акті перевірки від 19 липня 2018 року №2925/20-40-14-11-11/37458975. Разом з тим, оприбуткування ТМЦ здійснювалось на підставі видаткових накладних постачальника, а до суду першої інстанції позивачем було долучено копії витягів з реєстру довіреностей, копії актів на списання ТМЦ, копії оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631. На переконання позивача, отримана контролюючим органом податкова інформація не може бути розцінена як доказ вчинення особою податкового правопорушення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду..
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту знаходиться у прямій залежності від підтвердження відповідних господарських операцій розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, а також з фактом їх використання у власній господарській діяльності.
В силу викладеного, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.
При цьому, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Як встановили суди, позивач у період, що перевірявся, мав господарські відносини з ТОВ «Софі Форт», ТОВ «БАРДО ГРУП», ТОВ «ЖСК «ПРОМЕТЕЙ».
Суди попередніх інстанцій встановили реальність господарських операцій позивача із указаними контрагентами, з посиланням на належним чином оформлені копії документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку для такого виду послуг та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: договори поставки, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення,товарно-транспортні накладні, реєстри довіреностей (т.1 а.с.64-115).
Придбані у ТОВ «Софі Форт», ТОВ «ЖСК «ПРОМЕТЕЙ», ТОВ «БАРДО ГРУП» товари (комплектуючі матеріали до світильників) були використані в подальшому позивачем у власній господарській діяльності, на підтвердження чого підприємством було надано акти списання ТМЦ, картки рахунку 631, накази підприємства на проведення збірки світильників та світлотехнічної продукції, копії договорів на поставку товарів із відповідною первинною документацією (т.2 а.с.6-225).
Суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб'єкта господарювання по ланцюгах постачання, оскільки такі відомості носять інформаційний характер та не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.
Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб'єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень. Відповідачем не зазначались конкретні докази на підтвердження таких припущень, як це передбачено частиною 2 статті 77 КАС України.
При цьому відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб'єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.
Законодавчо встановленим мінімумом обов'язкових реквізитів первинних та зведених облікових документів відповідно до частини другої статті 9 Закону №996-XIV (в редакції, на час вчинення господарських операцій) є наявність інформації про: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Твердження скаржника про обов'язковість зазначення у первинних документах (в межах даної справи - у видаткових накладних), такого реквізиту як «місце складення», є помилковими, оскільки Законом України від 3 листопада 2016 року №1724-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар'єрів для експорту послуг», який введено в дію 3 січня 2017 року, внесено зміни, в тому числі, і до статті 9 Закону №996-XIV, зокрема у в абзаці третьому частини другої слова "і місце" виключено.
Таким чином, законодавство станом на час вчинення позивачем спірних господарських операцій не вимагало обов'язкового зазначення такого реквізиту як його «місце складення».
Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі щодо відсутності у видатковій накладній від 16 листопада 2017 року №РН-1116/08 посилань на прізвище, ім'я та по батькові особи, яка отримала товар, а також реквізитів відповідної довіреності, колегія суддів зауважує, що сукупність наданих позивачем і до перевірки, і до суду першої інстанції первинних документів, що стосуються поставки товару за вказаною видатковою накладною (кронштейн до світильника, накладка захисна, захисна решітка, гумова прокладка до скла світильника), а саме податкова накладна, ТТН, платіжне доручення, документи щодо подальшого використання вказаного товару у власній господарській діяльності, свідчить про реальний характер правочину. Допущений ТОВ «Лайт Тек» в оформленні вказаної накладної недолік не може бути самостійною підставою для твердження про відсутність здійснення поставки товару за спірною накладною (т.1 а.с.94, 98, 103-106).
Колегія суддів також вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що посилання податкового органу на зазначення у ТТН адреси навантаження, яка не відповідає юридичній адресі контрагентів, без встановлення у передбаченому законом порядку відсутності у ТОВ «Софі Форт» та ТОВ «ЖСК «Прометей» договірних відносин стосовно приміщення за вказаною адресою, носять характер припущень.
Касаційний суд відхиляє доводи скаржника щодо встановлення певних недоліків в оформленні ТТН, зокрема в частині відсутності маси товару, яка підлягає перевезенню та документу на підтвердження навантажувально-розвантажувальних робіт, оскільки Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №393 (далі - Правила), якими врегульовано порядок оформлення ТТН, не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені вказаними Правилами, зокрема, ТТН, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що безпосередньо підтверджують факт придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Транспортною документацією підтверджується операція з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, певні недоліки у заповненні такого документа як ТТН не є самостійною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкових вигод.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів про ненадання контролюючим органом належних та допустимих доказів на підтвердження нереальності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року у справі №520/10016/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
М.Б. Гусак
Є.А. Усенко ,
Судді Верховного Суду