Іменем України
05 вересня 2019 року
Київ
справа №826/2270/15
адміністративне провадження №К/9901/8158/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року (суддя Келеберда В.І.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року (судді: Грибан І.О. (головуючий), Беспалов О.О., Парінов А.Б.)
у справі № 826/2270/15
за позовом Державного підприємства «Київська офсетна фабрика»
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У лютому 2015 року Державне підприємство «Київська офсетна фабрика» (далі - ДП «Київська офсетна фабрика») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 січня 2015 року № 0000572205 та № 0000582205.
В обґрунтування позовних вимог ДП «Київська офсетна фабрика» зазначило, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем норм Податкового кодексу України щодо заниження податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки задекларовані суми податкового кредиту сформовані за результатами господарських операцій, підтверджених первинними документами. Крім того позивач вказав про безпідставність висновків відповідача щодо заниження чистого прибутку (доходу), посилаючись на те, що граничний строк подання декларації з податку на прибуток підприємства не настав.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, адміністративний позов ДП «Київська офсетна фабрика» задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі від 23 січня 2015 року № 0000572205 та № 0000582205.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ДП «Київська офсетна фабрика».
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2015 року відкрито касаційне провадження.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу позивач вважає рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, тому в задоволенні касаційної скарги просив відмовити.
24 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві провела документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Київська офсетна фабрика» з питання дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ФОРТ-НОКС» за період з 01 липня 2014 року до 31серпня 2014 року, за результатами якої склала акт від 24 грудня 2014 року №1419/26-54-22-05-10/05450185.
Відповідно до вказаного акта перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем занижено суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, на суму 1 088 832 грн, зокрема за липень 2014 року - 480 000 грн, за серпень 2014 року - 608 832 грн.
З огляду на порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині заниження суми податку на додану вартість за період, який перевірявся, відповідач дійшов також висновку, що ДП «Київська офсетна фабрика» занижено частину чистого прибутку (доходу), яка підлягає сплаті до державного бюджету, на суму 816 624 грн, що призвело до порушення пункту 1 статті 111 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», пунктів 1-3 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138.
На підставі висновків акта перевірки 23 січня 2015 року ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві прийняла податкові повідомлення - рішення:
- № 0000572205, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 633 248 грн (зокрема 1 088 832 грн - за основним платежем та 544 416 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями);
- № 0000582205, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) в сумі 1 020 780 грн (зокрема 816 624 грн - за основним платежем та 204 156 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з наявними в матеріалах справи первинними документами, які були досліджені в ході перевірки позивача, в повному обсязі підтверджено реальний зміст господарських операцій між ДП «Київська офсетна фабрика» та ТОВ «ФОРТ-НОКС».
Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За положеннями пунктів 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Системний аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Як встановили суди попередніх інстанцій, 25 березня 2014 року між ДП «Київська офсетна фабрика» (замовник) та ТОВ «ФОРТ-НОКС» (постачальник) укладено договір поставки № 65/14, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити замовникові товари, зазначені в специфікації.
Здійснивши системний аналіз наявних у матеріалах справи доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підтвердження факту виконання поставки товарів позивачу за вказаним договором та оплати їх вартості; господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають вимогам статті 201 ПК України, містять всі необхідні реквізити.
Так, на підтвердження виконання договору поставки позивач надав первинні документи, а саме: рахунки-фактури на оплату, видаткові накладні, податкові накладні. Оплата отриманих товарів підтверджується банківськими виписками про перерахування позивачем коштів в безготівковій формі.
ДП «Київська офсетна фабрика» надано докази наявності складських приміщень, куди доставлявся отриманий за договорами поставки товар, та докази прийняття його на облік відповідальними працівниками, оприбуткування придбаного товару та руху його по складу (облікова картка матеріалів на складі, відомість витрат матеріальних запасів по отримувачам, вимоги на отримання ТМЦ тощо).
Щодо доводів відповідача про відсутність документів, необхідних для транспортування (переміщення) товару від ТОВ «ФОРТ-НОКС» до ДП «Київська офсетна фабрика», то суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів (наказ ТОВ «ФОРТ-НОКС» про порядок використання автомобіля Ssang Yong Rexton для доставки продукції покупцям; подорожні листи від 07.07.2014 № 89, від 11.07.2014 № 92, від 01.08.2014 № 103, від 08.08.2014 № 111, від 21.08.2014 № 123) та показів свідка (директора ТОВ «ФОРТ-НОКС» ОСОБА_1 , який підтвердив факт укладення договору поставки товару від 25 березня 2014 року № 65/14 від його імені з позивачем, а також зазначив про здійснення поставки напівпрозорої плівки гарячого тиснення на власному автомобілі згідно з подорожніми листами) визнали їх безпідставними, з чим погоджується й колегія суддів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано докази використання придбаного у ТОВ «ФОРТ-НОКС» товару у подальшій господарській діяльності. Так, між ДП «Київська офсетна фабрика» та Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України укладено договір на розробку, виготовлення та доставку продукції від 19 грудня 2013 року № 223/13, на виконання умов якого позивач повинен був надавати послуги з виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, що відповідає зареєстрованим видам господарської діяльності позивача. Факт виготовлення та передачі виготовленої продукції потверджується належними доказами.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій із ТОВ «ФОРТ-НОКС», що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийнятого ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2015 року № 0000572205.
Щодо правомірності прийняття ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2015 року № 0000582205, то колегія суддів також вважає його протиправним з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» від 23 лютого 2011 року № 138 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства. Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.
Тобто підприємство самостійно визначає за річний період частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до Державного бюджету України, зазначаючи про це в декларації з податку на прибуток підприємств, яка подається у строк, передбачений для вказаної декларації. Враховуючи те, що станом на час проведення перевірки ДП «Київська офсетна фабрика» строк подання декларації з податку на прибуток не настав, контролюючий орган передчасно визначив позивачу суму частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до Державного бюджету України, згідно з податковим повідомленням-рішенням від 23 січня 2015 року № 0000582205.
Касаційна скарга ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві не спростовує правильність висновків, якими мотивовані судові рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.А. Гончарова
Судді І.Я. Олендер
Р.Ф. Ханова