06 вересня 2019 року
Київ
справа №560/997/19
адміністративне провадження №К/9901/24481/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Саприкіної І.В., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року
у справі № 560/997/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області
про визнання листа протиправним та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, в якому просив суд:
- визнати лист №8762/К/22-01-04-02-23 від 05 березня 2019 року щодо повернення головним управлінням Державної фіскальної служби у Хмельницькій області заяви (рапорту) з додатками щодо нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 без розгляду - протиправним та таким, що не відповідає вимогам Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області надіслати до Державної фіскальної служби України висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року, виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправним вирішення Головним управлінням Державної фіскальної служби у Хмельницькій області заяви (рапорта) ОСОБА_1 від 07 лютого 2019 року листом №8762/К/22-01-04-02-23 від 05 березня 2019 року;
- зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 лютого 2019 року щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 23 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію» та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850.
22 серпня 2019 року відповідачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пунктом 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з пунктом 3, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом дослідження, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені в справі незначної складності.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тож касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
В даному випадку характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судове рішення, ухвалене у цій справі як у справі незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.
Обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).
При постановлені рішення суд апеляційної інстанції керувався практикою викладеною Верховним Судом у постанові від 11 жовтня 2018 року по справі №824/115/17-а (адміністративне провадження № К/9901/4884/17).
Суд також враховує, що згідно з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, відповідача зобов'язано повторно розглянути заяву позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги, при цьому повторний розгляд заяви не означає позитивного рішення про виплату одноразової грошової допомоги.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржниками не обґрунтовані у касаційній скарзі у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна правова позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності викладена Верховним Судом в ухвалі від 22 серпня 2019 року у справі № 580/868/19.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року у справі № 560/997/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання листа протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді І.В. Желєзний
А.І. Рибачук
І.В. Саприкіна