Апеляційне провадження № 22-ц/824/12047/2019
Справа № 752/23062/18
Іменем України
06 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Колдіної О.О. в м. Київ 02 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист житлових прав та стягнення моральної шкоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
в с т ан о в ив :
В листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про захист житлових прав та стягнення моральної шкоди.
Заявлений позов мотивував тим, що з 06 грудня 2001 року він зареєстрований і до 15 травня 2018 року постійно проживав в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , зазначена квартира не приватизована, має загальну площу 51,1 кв.м., житлову площу 29,8 кв.м. Крім нього, в квартирі зареєстровані та проживають його сестра ОСОБА_3 та її повнолітній син ОСОБА_4
Протягом багатьох років ОСОБА_3 захаращує квартиру сміттям (побутовими відходами) та непотребом, які вона постійно збирає на вулиці, що робить для нього неможливим проживання в квартирі, в зв'язку з цим він неодноразово звертався до різних інстанцій, однак це позитивного результату не принесло.
15 травня 2018 року, коли він зайшов до свого будинку, то на шостому поверсі побачив особисті речі, упаковані в сумки, які до цього знаходились в квартирі. Через закриті вхідні двері відповідачі повідомили, що вони його виселили і ключі від нового замка вхідних дверей йому не дадуть. Таким чином, відповідачі, порушуючи конституційне право на житло, повагу до свого приватного і сімейного життя, моральні засади суспільства, зловживаючи своїми правами, свавільно втрутились у сферу його особистого життя та вчинили примусове протиправне виселення.
На підставі вищевикладеного просив, враховуючи його майновий стан, звільнити його від сплати судового збору; визнати протиправним виселення ОСОБА_1 15 травня 2018 року відповідачами з квартири АДРЕСА_1 ; вселити його в квартиру за вказаною адресою, зобов'язати відповідачів звільнити квартиру від непотребу і сміття (побутових відходів), зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкод в користуванні квартирою, стягнути із відповідачів на його користь відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 97000 грн., виселити ОСОБА_3 з квартири без надання іншого жилого приміщення.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 січня 2019 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 січня 2019 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд не взяв до уваги заяву позивача ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви і повністю її проігнорував, що вказує на незаконність і необґрунтованість ухвали суду. Натомість така заява існує в матеріалах справи (а. с. 16 - 24), вона подана до суду вчасно - до спливу десятиденного строку з дня отримання ухвали про усунення недоліків, а саме 16 листопада 2019 року. В заяві про усунення недоліків позовної заяви докладно викладена аргументація на обґрунтування відсутності недоліків позовної заяви, в тому числі обґрунтовані підстави для звільнення від сплати судового збору, а також міститься посилання на додатковий документ - довідку Головного управління Державної фіскальної служби України від 07 листопада 2018 року про відсутність у ОСОБА_1 доходів, її копія є додатком до вищевказаної заяви. Ухвала суду першої інстанції не містить будь-якого посилання на те, що заява про усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 була подана і що така заява судом розглядалась. Це є грубим порушенням фундаментального права ОСОБА_1 на справедливий суд і на судовий захист.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву позивачу ухвалою від 02 січня 2019 року, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 29 грудня 2018 року позивачем вказані в ухвалі суду від 07 листопада 2018 року недоліки усунуто не було; також не надано належних обґрунтувань щодо звільнення ОСОБА_1 від сплати суми судового збору.
Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист житлових прав та стягнення моральної шкоди залишена без руху.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява не відповідає вимогам ч. 3 ст. 175 ЦПК України, а саме: не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги в частині стягнення моральної шкоди з відповідачів та не зазначено доказів, що підтверджують вказані обставини; не зазначено, яку суму моральної шкоди необхідно стягнути з кожного з відповідачів; не вказані відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язків досудовий порядок урегулювання спору; не вказані відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Сума судового збору не сплачена у повному обсязі, а саме не сплачено судовий збір у розмірі 4979 грн. При цьому суд не вважав можливим задовольнити клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору, оскільки таке нічим не вмотивоване. Позивач є працездатною особою, а саме по собі посилання на неотримання доходів не може вважатися підставою для звільнення від сплати судового збору.
На виконання вказаної ухвали суду, отриманої ним особисто 07 листопада 2018 року, позивач ОСОБА_1 надав 16 листопада 2018 року до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків позовної заяви в цивільній справі № 752/23062/18, яка зареєстрована за вх. № 66587 (а. с. 16).
В даній заяві ОСОБА_1 зазначив, що в дійсності складена ним позовна заява не містить недоліків, про які зазначено в ухвалі суду, а саме в своїй позовній заяві він виклав обставини, якими він обґрунтовував свої вимоги в частині стягнення моральної шкоди з відповідачів, докладно виклав всі обставини протиправної поведінки відповідачів, якою йому спричинено моральну шкоду, обставини щодо захаращення квартири, відмови протягом тривалого часу навести в квартирі порядок і звільнити її від сміття та непотребу, обставини щодо його незаконного виселення.
Також в заяві ОСОБА_1 уточнив, що просив суд стягнути з відповідачів на свою користь солідарно як відшкодування завданої моральної шкоди кошти в сумі 97000 грн., що в своїй позовній заяві зазначив відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору і підтвердив, що ним не подано іншого позову до цих же відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Вказав, що законом не передбачено обов'язку зазначати в позовній заяві про невжиття заходів забезпечення доказів або позову у випадку, якщо такі заходи не вживалися.
Щодо клопотання про звільнення його від сплати судового збору зазначив, що за 12 місяців 2017 року не мав ніяких доходів, що підтверджується довідкою ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 травня 2018 року. Крім того, в 2018 році він також не мав доходів, підтвердженням чого є довідка Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 07 листопада 2018 року про відсутність у нього доходів. Таким чином, його майновий стан унеможливлює сплату судового збору за подання цього позову щодо захисту його житлових прав, сплата судового збору є надмірним тягарем для нього, без звільнення судом від сплати судового збору він не буде мати доступу до правосуддя.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції передчасно повернув позовну заяву ОСОБА_1 , не дослідивши матеріали справи у повному обсязі та не надавши оцінки обставинам, викладеним позивачем в заяві, поданій на усунення недоліків.
На думку апеляційного суду, позовна заява подана із дотриманням вимог, що встановлені ст. 175 ЦПК України.
Вказівки суду на невиконання позивачем вимог ухвали не ґрунтуються на вимогах ст. ст. 175 - 177 ЦПК України. Форма і зміст заяви, враховуючи суть вимог, правовідносини між сторонами, відповідали вимогам ст. 175 ЦПК України.
Виходячи із аналізу ст. 175 ЦПК України, непідтвердження в судовому засіданні обставин, якими обґрунтовано позов, в тому числі тих, на які посилався суд першої інстанції, може бути підставою для відмови в позові за результатами розгляду справи, а не для залишення позовної заяви без руху та її повернення.
Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався також на те, що позивач є працездатною особою, а саме по собі посилання на неотримання доходів не може вважатися підставою для звільнення від сплати судового збору.
Із даними висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Необхідність сплати судових витрат не визнається обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим суд повинен вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору є правом суду, не його обов'язком, а сторона повинна довести суду таку необхідність та наявність для того підстав.
Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи, закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.
Отже, скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення його від сплати судового збору чи зменшення розміру судового збору.
При цьому судом першої інстанції не враховано, що працездатність особи, яка просить звільнити її від сплати судового збору, взагалі не є підставою, яка має враховуватися при вирішенні цього питання, згідно вимог ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Заявником до позову, а після залишення позовної заяви без руху - в заяві від 16 листопада 2018 року було додано докази на підтвердження того, що він не отримував доходи за 2017 рік та 3 квартали 2018 року - довідку ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 травня 2018 року та довідку Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 07 листопада 2018 року, які не підшиті до справи, але додані до неї.
Разом із тим, судом першої інстанції будь-якої оцінки наданим позивачем доказам, як і заяві від 16 листопада 2018 року в цілому, не надано.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних обґрунтувань щодо звільнення його від сплати судового збору, є передчасним і не може бути визнаний достатньо аргументованим.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
У той же час, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 02 січня 2019 року не може вважатися законною і обґрунтованою.
Відповідно до приписів п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 січня 2019 року скасуватиі направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді :