Апеляційне провадження № 22-ц/824/10016/2019
Справа № 379/1299/18
Іменем України
04 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського підприємства «Дубівське» на ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області в складі судді Нечепоренка Л.М., постановлену в смт. Рокитне 07 травня 2019 року про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського підприємства «Дубівське» про визнання недійсним договору оренди та поновлення договору оренди на певний строк,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У жовтні 2018 року позивач ТОВ «Інтерагроінвест» звернувся до суду із даним позовом, просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 436 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, пл. 6,1103 га., кадастровий номер НОМЕР_1 , укладений 05 січня 2018 року між ОСОБА_1 та СП «Дубівське», визнати поновленим з ТОВ «Інтерагроінвест» договір оренди земельної ділянки, укладений 28 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та СП «Світанок», на умовах, що викладені в додатковій угоді від 10 квітня 2017 року до договору № 390 оренди земельної ділянки від 28 серпня 2012 року, строком на 7 років.
Також ТОВ «Інтерагроінвест» в травні 2019 року звернулося до суду із заявою, в якій позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 та СП «Дубівське» звертатися до реєстраторів та здійснювати будь-які дії по внесенню змін в єдиний державний реєстр речових прав відносно земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 6,1103 га., яка розташована в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області.
Заяву позивач обґрунтовував тим, що відповідачами після того, як вони дізналися про звернення ТОВ «Інтерагроінвест» до суду за захистом свого першочергового права оренди, з метою унеможливлення фактичного виконання рішення суду у майбутньому, розпочато припинення договорів оренди земельних ділянок, що діяли на момент звернення позивача до суду з вказаним позовом, і укладення нових договорів емфітевзису щодо тих самих земельних ділянок, які є предметом спору, та реєструвати інші речові права (користування) на них. По всіх випадках, які наводить у заяві позивач, реєстраторами зареєстровані відповідні зміни у державному реєстрі речових прав. Справа № 379/1299/18 є аналогічною, тому існує значний ризик внесення змін в реєстр речового права щодо припинення (зміни відповідача) користування земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 Позивач може бути позбавлений права на судовий захист, передбачений ст. 3 ЦК України, і в цьому випадку буде неможливо виконати рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову шляхом заборони проводити реєстрацію будь-яких змін щодо реєстрації речових прав не завдасть шкоди відповідачам, оскільки не несе заборони щодо використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення (отримання прибутку), яка знаходиться у користуванні СП «Дубівське».
Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено. Заборонено ОСОБА_1 та СП «Дубівське» звертатися до реєстраторів та здійснювати будь-які дії по внесенню змін в єдиний державний реєстр речових прав відносно земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 6,1103 га., яка розташована в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області.
Відповідач СП «Дубівське», не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що жодних договірних відносин СП «Дубівське» та ОСОБА_1 не мають, зі слів останньої, вона самостійно обробляє дану ділянку і не розглядає жодних проектів договорів щодо користування його земельною ділянкою іншими третіми особами. На момент подачі позову було припинено договір оренди земельної ділянки, укладений між СП «Дубівське» та ОСОБА_1 з саме з ініціативи СП «Дубівське», так як підприємство не бажає ставати учасником судових справ. Жодних пропозицій ОСОБА_1 з боку СП «Дубівське» щодо користування належною йому земельною ділянкою не надавалось.
16 липня 2019 року до суду надійшла уточнена апеляційна скарга на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року.
12 серпня 2019 року від позивача ТОВ «Інтерагроінвест» надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно позивач просив апеляційну скаргу залишити без розгляду. У відзиві посилався на те, що за інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень в провадженні Таращанського районного суду немає справи за позовом ТОВ «Інтерагроінвест» до ОСОБА_1 та СП «Дубівське», відтак ухвали від 07 травня 2019 року не існує, отже відповідач просить скасувати неіснуючу ухвалу.
Крім того, в апеляційній скарзі відповідач наводив аргументи, які жодним чином не стосуються справи № 379/1299/18, а стосуються інших осіб, а саме ОСОБА_2 та СП «Дубівське».
Вважав, що СП «Дубівське» в особі свого представник Клапчука Ф.П. , зловживаючи своїми процесуальними правами, подав апеляційну скаргу на неіснуючу ухвалу Таращанського районного суду.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, вид забезпечення позову в межах заявленого позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами, тому заяву слід задовольнити.
Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Інтерагроінвест» посилався на те, що 28 серпня 2012 року між СП «Світанок» та власником земельної ділянки ОСОБА_1 терміном на 5 років укладений договір № 390 оренди земельної ділянки під кадастровим номером НОМЕР_1 пл. 6,1103 га., розташована в адміністративних межах Калиновецької (раніше Чапаєвської) сільської ради Таращанського району Київської області, договір оренди земельної ділянки зареєстрований 29 грудня 2012 року. 06 липня 2017 року запис про наявність іншого речового права (права оренди) перенесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису 21340770. Термін дії договору оренди земельної ділянки, з врахуванням дати реєстрації договору, завершився 29 грудня 2017 року. Позивач є добросовісним орендарем земельної ділянки та виконує всі умови договору оренди, зокрема вчасно та в повному обсязі проводить виплату орендної плати. Маючи наміри використати своє переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки з цим орендодавцем, СП «Світанок» 19 квітня 2017 року направило на адресу її власника лист повідомлення з підписаним проектом додаткової угоди від 10 квітня 2017 року, відповідно до умов якої строк оренди пролонгується до 31 грудня 2024 року. Лист з додатками направлений на адресу власника листом з оголошеною цінністю та описом вкладення, який відповідач отримала 20 квітня 2017 року. Тобто СП «Світанок» в порядку та строки, визначені законодавством, дотрималось процедури, що дає право на поновлення договору на новий строк. 12 серпня 2017 року до СП «Світанок» поштовим відправленням надійшла письмова заява від ОСОБА_1 , датована 01 березня 2017 року, в якій вона просить розірвати договір оренди земельної ділянки, оскільки планує земельну ділянку використовувати для ведення власного підсобного селянського господарства. Жодних інших звернень або письмових повідомлень від ОСОБА_1 до даного часу не надійшло, зокрема, жодних листів-повідомлень про прийняте орендодавцем рішення про згоду укласти додаткову угоду або ж обґрунтувань відмови в її підписанні на лист-повідомлення позивача, надісланий 19 квітня 2017 року, до СП «Світанок» не надходило. В жовтні 2018 року ТОВ «Інтерагроінвест», яке є правонаступником СП «Світанок», отримало з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про земельну ділянку, а саме що 05 січня 2018 року через кілька днів після закінчення договору з СП «Світанок», ОСОБА_1 уклала новий договір оренди земельної ділянки з іншим орендарем СП «Дубівське». Таким чином, ОСОБА_1 надала СП «Світанок» недостовірну інформацію про свої наміри самостійно використовувати належну їй земельну ділянку, оскільки мала наміри укласти договір з іншим орендарем. Беручи до уваги вищевикладене, є явний факт порушення переважного права СП «Світанок» на поновлення договору оренди земельної ділянки з орендодавцем ОСОБА_1 на новий строк. На підставі вищевикладеного просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 436 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, пл. 6,1103 га., кадастровий номер НОМЕР_1 , укладений 05 січня 2018 року між ОСОБА_1 та СП «Дубівське», визнати поновленим з ТОВ «Інтерагроінвест» договір оренди земельної ділянки, укладений 28 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та СП «Світанок», на умовах, що викладені в додатковій угоді від 10 квітня 2017 року до договору № 390 оренди земельної ділянки від 28 серпня 2012 року, строком на 7 років.
Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» роз'яснено судам, що при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є вірогідність повідомлених заявником обставин, що можуть перешкоджати виконанню судового рішення.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, та доводи заяви про забезпечення позову. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є право користування позивачем земельною ділянкою на підставі укладеного цивільно-правового договору, а саме договору оренди.
Аналіз законодавства, що регулює правовідносини, пов'язані із правом власності, дає підстави для висновку про те, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).
Зазначено, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду, позивач вказує на факт порушення переважного права СП «Світанок» на поновлення договору оренди земельної ділянки з орендодавцем ОСОБА_1 на новий строк.
Таким чином, наявний спір щодо користування вказаною земельною ділянкою на підставі договору оренди.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачам звернення до реєстраторів та здійснення будь-яких дій по внесенню змін в єдиний державний реєстр прав відносно спірної земельної ділянки, позивач посилався на те, що відповідачами після того, як вони дізналися про звернення ТОВ «Інтерагроінвест» до суду за захистом свого першочергового права оренди, з метою унеможливлення фактичного виконання рішення суду у майбутньому, розпочали припинення договорів оренди земельних ділянок, що діяли на момент звернення позивача до суду з вказаним позовом, і укладення нових договорів емфітевзису щодо тих самих земельних ділянок, які є предметом спору, та стали реєструвати інші речові права (користування) на них. По всіх випадках, які наводить у заяві позивач, реєстраторами зареєстровані відповідні зміни у державному реєстрі речових прав. Справа № 379/1299/18 є аналогічною, тому існує значний ризик внесення змін в реєстр речового права щодо припинення (зміни відповідача) користування земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 Позивач може бути позбавлений права на судовий захист, передбачений ст. 3 ЦК України, і в цьому випадку буде неможливо виконати рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову шляхом заборони проводити реєстрацію будь-яких змін щодо реєстрації речових прав не завдасть шкоди відповідачам, оскільки не несе заборони щодо використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення (отримання прибутку), яка знаходиться у користуванні СП «Дубівське».
Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 319, ч. 4 ст. 373 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Згідно вимог ст. 90 ЗК України власник земельної ділянки має право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, самостійно господарювати на землі, тобто використовувати своє право власності на власний розсуд. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Таким чином, заборона здійснення будь-яких дій по внесенню змін в Єдиний державний реєстр речових прав щодо спірної земельної ділянки не може вважатися співмірним до позовних вимог заходом забезпечення позову, оскільки накладення такої заборони на всі реєстраційні дії порушує права власника земельної ділянки, який не може бути обмежений в їх здійсненні поза межами предмету позову.
Захист прав землекористувача не може бути більш пріоритетним, ніж захист прав власника цієї ж земельної ділянки, та перешкоджати їх здійсненню.
Крім того, згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у випадку визнання недійсним договору оренди скасовується запис про реєстрацію речово-правового титулу, що ним посвідчується. Тому в разі поновлення речового права позивача щодо спірної земельної ділянки законодавець визначив чіткий механізм виконання рішення суду.
Також позивач у заяві про забезпечення позову не обґрунтував, а суд першої інстанції не перевірив, яким чином заборона звернення до реєстраторів відповідачами сприятиме ефективному захисту прав позивача, враховуючи, що у випадку укладення власником земельної ділянки договору, предметом якого є речове право на спірну земельну ділянку, з третьою особою, дана особа не буде позбавлена можливості зареєструвати своє речове право в порядку п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, оскільки відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, та що такі заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відтак, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Оцінюючи доводи відзиву на апеляційну скаргу про необхідність залишення апеляційної скарги без розгляду через зловживання СП «Дубівське» своїми процесуальними правами поданням апеляційної скарги на неіснуючу ухвалу, апеляційний суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Так, в матеріалах справи на а. с. 13 знаходиться ухвала Рокитнянського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року справа № 379/1299/18, яка оскаржується.
07 червня 2019 року СП «Дубівське» подано апеляційну скаргу на зазначену ухвалу, номер справи зазначено 379/1299/18, в якій відповідач просить скасувати ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року зазначена апеляційна скарга залишена без руху через відсутність доказів оплати судового збору та заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження. На виконання ухвали відповідач СП «Дубівське» направив уточнену апеляційну скаргу по справі № 379/1299/18 та платіжне доручення про сплату судового збору, разом із тим просив поновити строк на оскарження ухвали Таращанського районного суду Київської області про забезпечення позову по справі 379/1299/18 від 07 травня 2019 року, що є явною опискою.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та порушенням норм процесуального права, із прийняттям нової постанови про часткове задоволення заяви про відмову в забезпеченні позову.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського підприємства «Дубівське» задовольнити.
Ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» про забезпечення позову.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 вересня 2019 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.