06 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 920/893/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Сумської області
у складі судді Спиридонової Н.О.
від 14.02.2019 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Сулім В.В., Коротун О.М., Пономаренко Є.Ю.
від 13.05.2019
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля"
про стягнення 192420,30 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" про стягнення: пені у розмірі 96474,85 грн, 3% річних у розмірі 15055,47 грн та інфляційних втрат у розмірі 80889,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 1662/14-БО-29 від 22.11.2013.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
22.11.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" було укладено договір № 1662/14-БО-29 купівлі-продажу природного газу, за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.
На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 3005646,99 грн.
Згідно із пунктом 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Оплату за переданий природний газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконував зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, пункт 6.1 договору.
Заборгованість за поставлений природний газ була погашена відповідачем в повному обсязі 31.03.2015.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019, у позові відмовлено повністю.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що у позивача відсутні підстави для стягнення вказаних сум з огляду на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", відповідно до яких суми пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних, стягнення яких є предметом спору в цій справі, підлягають списанню.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 14.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На думку позивача, застосування Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до спірних правовідносин є неправомірним у зв'язку з тим, що для врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії особа, яка має право на таку процедуру, повинна вчинити відповідні дії для включення її до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, однак відповідачем не надано доказів включення останнього до зазначеного реєстру. Крім того, судами попередніх інстанцій не зазначено, на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією. Таким чином, списання заборгованості є неправомірним, а відмова у задоволенні позовних вимог - незаконною.
Крім того, на думку скаржника, судами не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16.
6. Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" не погоджується з доводами, викладеними у ній, зазначаючи, що: доводи касаційної скарги суперечать чинному законодавству України та усталеній судовій практиці; виконання норми частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості; висновки суду першої інстанції та апеляційного господарського суду відповідають у повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, - та просить залишити касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 14.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 - без змін.
7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Згідно із статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Частиною третьою статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, визначено, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Таким чином, частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14, від 28.02.2018 у справі № 911/3914/14, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.04.2018 у справі № 904/10747/16, від 10.04.2018 у справі № 916/3054/16, від 11.04.2018 у справі № 910/17962/15, від 17.04.2018 у справі № 904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі № 920/1060/16, 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 23.05.2018 у справі № 908/3125/16, від 23.05.2018 у справі № 908/2114/16, від 30.05.2018 у справі № 904/10733/16, від 20.06.2018 у справі № 916/3055/16, від 06.07.2018 у справі № 918/882/15, від 23.07.2018 у справі № 904/10294/17, від 07.08.2018 у справі № 925/1584/17, від 21.08.2018 у справі № 925/104/18, від 21.08.2018 у справі № 925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 12.02.2019 у справі № 917/440/18, від 26.02.2019 у справі № 926/992/18, від 04.04.2019 у справі № 906/576/18, від 13.05.2019 у справі № 914/1535/18, від 14.05.2019 у справі № 905/300/18, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, № 916/2278/18 від 25.07.2019.
З огляду на зазначені положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та встановивши, що: відповідач належить до підприємств, на відносини із врегулювання заборгованості яких поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"; погашення заборгованості за переданий позивачем відповідачу природний газ за договором було здійснено у повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", - дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" нараховані на таку заборгованість пеня, інфляційні втрати та 3% річних підлягали списанню.
Аргументи скаржника даних висновків не спростовують та не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки, у свою чергу, спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та висновками, викладеними у цій постанові.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 908/3211/16 "у подібних правовідносинах", в якій, на думку скаржника, "Верховний Суд дійшов висновку, щодо правильного застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" у подібних правовідносинах (стосовно того, що однією з обов'язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії)", - не є обґрунтованим, оскільки висновок щодо застосування норм права в даній справі № 920/893/18 по своїй суті не відрізняється від висновку, наведеного в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №908/3211/16. Зокрема, в обох зазначених судових актах ідеться про те, що частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних витрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань, причому право не нараховувати неустойку, інфляційні витрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.
Отже, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16 відхиляються з тих підстав, що висновок щодо застосування норм права у вказаній постанові по суті не відрізняється від висновку у даній справі № 920/893/18.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
На підставі вищевикладеного Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права, та дійшов висновку, що оскаржувані рішення та постанова є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
10. Судові витрати
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 14.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі № 920/893/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді І.Д. Кондратова
В.І. Студенець