Справа №647/1671/19
Провадження № 2/647/523/2019
05.09.2019 року Бериславський районний суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Волошина Р.Р.,
за участю секретаря Татаровської І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Бериславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про позбавлення права користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 у червні 2019 року звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу житлового будинку від 08.04.1993 року, зареєстрований в Херсонському державному бюро технічної інвентаризації 01.10.1993 року за №195.
В будинку зареєстровані ОСОБА_2 , 1959 р.н., та ОСОБА_3 , 1935 р.н., які в будинку не проживають з 2008 року, використовують житловий будинок виключно для реєстрації, чим порушують права власника будинку.
Просив суд позбавити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 права користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 01.07.2019 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін та надано відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
В судове засідання від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, підтримав позовні вимоги, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідачі у засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суду не повідомили, відзив на позовну заяву не надали. Враховуючи письмову згоду позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.
Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу житлового будинку від 08.04.1993 року, зареєстрований в Херсонському державному бюро технічної інвентаризації 01.10.1993 року за №195 (а.с. 5-6).
Згідно довідки виконавчого комітету Новокаїрської сільської ради №1513 від 09.10.2018 року у будинку АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_2 , 1959 р.н., та ОСОБА_3 , 1935р.н., які фактично не проживають за даною адресою з 2008 року (а.с.11, 26).
Відповідно до ст.ст. 383, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб, вправі розпоряджатися ними, вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч.1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Із змісту зазначених норм матеріального права вбачається, що правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Отже, за порівняльним аналізом ст.ст. 383, 391,405 ЦК України та ст.ст. 150, 156 у поєднанні зі ст. 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення ст.ст. 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення ст.ст.405 ЦК України, ст.ст. 150,156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд України у постанові від 16.11.2016р. по справі 6-709ЦСІ6.
Таким чином, відповідачі порушують права позивача, який, як власник, позбавлений права користування та розпорядження спірним житловим будинком.
Відповідно до положень ст.ст. з та 11 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (в редакції закону від 10.12.2015р, що набрав чинності з 29.12.2015р.) реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснює орган реєстрації (виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради).
Згідно ч.1 ст.7 вказаного Закону зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи на підставі, зокрема, заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть тощо.
Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про позбавлення власника права власності на житлове приміщення або права користування такої особи житловим приміщенням.
Таким чином, враховуючи викладені обставини справи та вимоги закону, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 права користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , є законними та обґрунтованими у зв'язку з чим вони підлягають задоволенню.
Підстави для відмови в задоволенні позову відсутні.
Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268, 280-283 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи..
Суддя Р.Р.Волошин