Справа № 580/1496/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.П. Тимошенко
03 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міністерство, відповідач), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 19 жовтня 2018 року внаслідок захворювань пов'язаних із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 лютого 2019 року №23;
2) зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, з урахуванням його права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи з 19 жовтня 2018 року внаслідок захворювань пов'язаних із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 19 жовтня 2018 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року даний адміністративний позов задоволено.
Рішення прийнято за правилами спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти її задоволення та наполягав на законності оскаржуваного рішення, а також заявив клопотання, в якому просив провести судове засідання без його участі.
Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване судове рішення скасувати.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд за відсутності представника апелянта у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч.4 статті 229 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з 23 жовтня 1977 року по 26 листопада 1979 року проходив строкову військову службу в Збройних силах Радянського Союзу.
12 травня 2000 року під час первинного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серія 4 ЧК № 037095 від 12 травня 2000 року.
Під час проходження військової служби в період з 16 липня 2015 року по 31 липня 2015 року, а також з 29 березня 2016 року по 17 червня 2016 року, з 05 грудня 2016 року по 04 травня 2017 року, з 27 червня 2017 року по 31 серпня 2017 року позивач знаходився в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей і приймав безпосередньо участь у проведенні АТО.
11 вересня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 25 червня 2018 року № 1788 підтверджено причинний зв'язок отриманих позивачем захворювань з захистом Батьківщини.
01 листопада 2018 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААА № 033021 від 01 листопада 2018 року.
З метою реалізації соціального правового захисту військовослужбовців, передбаченого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення від 22 лютого 2019 року № 23, яким відмовили ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, мотивуючи відмову тим, що первісно ним отримано III групу інвалідності 12 травня 2000, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а відтак сплив дворічний термін після встановлення первинної групи. Крім того, в даному рішенні зазначено, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2000 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Вважаючи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги протиправною, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби, закріплене у статті 16 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку №975. Враховуючи, що на час первинного встановлення позивачу інвалідності ІІ групи, право на отримання оспорюваної грошової допомоги встановлено п. 4 ч. 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд дійшов висновку про безпідставність відмови відповідача у призначенні одноразової допомоги.
Колегія суддів з вказаними висновками суду першої інстанції не погоджується та зазначає наступне.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно ч.9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок № 975).
Пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: <…> у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.
Вперше групу інвалідності (ІІІ) позивачу було встановлено 12 травня 2000 року, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги - у травні 2000 року.
Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (в редакції на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом "б" пункту 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (далі - Постанова № 488), встановлено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Отже, позивач у зв'язку із встановленням йому у 2000 році ІІІ групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Постановою №488.
У свою чергу, як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17 «обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Як зазначалося, позивачу у 2018 році було встановлено вищу групу інвалідності (ІІ), у зв'язку із чим останній вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Проте, відповідно до ч.6 статті 16 Закону № 2011-XII (у редакції чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Оскільки позивача звільнено зі строкової військової служби 11 вересня 2017 року, а другу групу інвалідності встановлено 01 листопада 2018 року, тобто після спливу трьох місяців від дня звільнення, то права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII у нього немає.
Аналогічну позицію висловлено судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року по справі №750/5074/17. У цій же справі Верховний Суд відійшов від своїх попередніх позицій про те, що військовослужбовці строкової військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у разі встановленні їм інвалідності, незалежно від часу її настання.
Обставини того, що позивачу у справі №750/5074/17 інвалідність була встановлена до 2014 року жодним чином не свідчить про те, що висновки судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду не можуть застосовані до спірних правовідносин.
Не зважаючи на викладене, норми чинного законодавства все ж передбачають механізм отримання військовослужбовцем одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності.
Так, відповідно до ч.4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (у редакції чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Аналогічні положення містяться й у пункті 8 Порядку №975.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у разі встановлення вищої групи інвалідності може виникнути у військовослужбовця лише у випадку, коли від первинного встановлення інвалідності до моменту її підвищення минуло не більше двох років.
Як зазначалося, вперше позивачу інвалідність ІІІ групи було встановлено у 2000 році, а інвалідність ІІ групи - у 2018 році, тобто минуло значно більше ніж два роки, а тому права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі відповідно до ч.4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ позивач також не має.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач у спірних відносинах, приймаючи рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з дотриманням вимог ч.3 статті 2 КАС України.
За таких обставин, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року -скасувати та прийняти нову постанову.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Є.В. Чаку