Справа № 2-305/10
04 березня 2010 року Ленінський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді - Парахіної Є.В.,
при секретарі - Салівон В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ленінського районного відділу Полтавського міського управління ГУМВС України в Полтавській області, Полтавського міського управління ГУМВС України в Полтавській області, Головного управління МВС України в Полтавській області, Державного казначейства України, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Полтавській області, про відшкодування моральної шкоди на захист честі, гідності та ділової репутації, завданої незаконними діями органів досудового слідства, -
У жовтні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, УМВС України в Полтавській області, про відшкодування моральної шкоди на захист честі, гідності та ділової репутації, завданої неправомірними діями слідчого відділу Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області в зв'язку з незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності, внаслідок безпідставного порушення 28.11.1996 року кримінальної справи № 96220840 за ч. 1 ст. 84 КК України, 13.05.1997 року - кримінальних справ №997220280 за ст. 86-1 КК України, №97220281 за ч. 2 ст.142 КК України, 24.05.1997 року - кримінальної справи № 97220308 за ст. 172 КК України, а 11.08.1997року кримінальної справи № 97220452 за ч. 4 ст. 84 КК України, а також фальсифікацією доказів, поширенням недостовірної інформації, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. В результаті таких дій службових осіб органів внутрішніх справ їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінила в сумі 10000000 грн. й просить стягнути вказану суму на її користь з Держави.
Ухвалами суду від 19.11.2009 року, від 04.12.2009 року до участі в справі в якості відповідачів залучено Державне казначейство України, Полтавське міське управління ГУМВС України в Полтавській області.
У судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги, просила задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві.
Представник відповідача ГУМВС України в Полтавській області в судовому зсіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не наведено жодних об'єктивних доказів вчинення відносно неї працівниками Ленінського РВ ПМУ та ПМУ ГУМВС України в Полтавській області протиправних дій в ході проведення досудового розслідування по кримінальній справі, порушеній за ст. ст. 86-1, 172 ч. 3, 143 ч. 2 КК України, не наведено доказів на підтвердження факту приниження її честі, гідності та ділової репутації, заподіяння позивачці моральної шкоди. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за безпідставністю.
Представник відповідача ПМУ ГУМВС України в Полтавській області, ГУМВС України в Полтавській області в судовому засіданні проти позову заперечував, вказуючи на те, що позивачем не доведено факт вчинення відносно неї працівниками Ленінського РВ ПМУ та ПМУ ГУМВС України в Полтавській області протиправних дій під час проведення досудового розслідування по кримінальній справі, порушеній за ст. ст. 86-1, 172 ч. 3, 143 ч. 2 КК України, не надано доказів на підтвердження факту приниження її честі, гідності та ділової репутації, факту заподіяння позивачці моральної шкоди. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, врахувавши при вирішенні позову вимоги щодо строку позовної давності.
Представник відповідача Ленінського РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області в судовому зсіданні проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних вимог.
Представники відповідача Державного казначейства України та третьої особи Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області заперечували проти позову, вказуючи, що ОСОБА_1 не наведено переконливих доказів приниження честі, гідності, ділової репутації та спричинення моральної шкоди будь-якими діями працівників органів внутрішніх справ. Разом з тим, виходячи з того, що правом визначати правові підстави звернення до суду наділений виключно позивач, яка в обґрунтування своїх позовних вимог послалась на норми цивільного законодавства, які регулюють питання захисту честі, гідності та ділової репутації, беручи до уваги, що спірні правовідносини виходячи зі змісту позову ОСОБА_1 тривали в період з 1996 року по 1999 рік, тобто при вирішенні спору має застосовуватись цивільне законодавство, яке діяло на той час, тоді як ст. 7 ЦК України 1963 року встановлено строк позовної давності в один рік, просила суд врахувати вказані норми при вирішенні спору.
Представник прокуратури Ленінського району м. Полтави, яка брала участь в судовому розгляді справи за клопотанням Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області на захист інтересів Держави, просила в задоволенні позову відмовити за безпідставністю, оскільки позивачем ОСОБА_1 не доведено факт протиправності дій працівників органів внутрішніх справ відносно неї, тоді як сам факт прийняття правоохоронними органами рішення про закриття кримінальної справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України не є доказом спричинення моральної шкоди та підставою для її стягнення.
Суд, заслухавши пояснення сторін, думку прокурора, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як встановлено в ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з вищенаведеного, суд розглянув справу за наявними в ній доказами, які еадані сторонами.
Так, судом встановлено, що Підприємство побутових послуг "Прокат" створено на підставі Установчого договору від 27.05.1992 року, укладеного з Полтавською міською Радою народних депутатів в особі її голови та діє на підставі Статуту, затвердженого та зареєстрованого виконкомом Полтавської міської Ради народних депутатів за № 204 27.05.1992 року.
ОСОБА_1 на підставі наказу № 1 від 01.06.1992 року призначена на посаду директора Полтавського підприємства побутових послуг "Прокат" по переводу згідно рішення Полтавської міської ради № 245 від 27.05.1992 року.
Відповідно до Договору купівлі-продажу державного комунального майна комунального підприємства "Прокат" від 26.01.1996 року, укладеного між представником Фонду державного майна України в м. Полтаві та приватною аудиторською фірмою "Січень", та зареєстрованого в Першій Полтавській нотаріальній конторі під № 1-522 26.01.1996 року, у власність останньої передано майно КП "Прокат", яке знаходиться по вул. Леніна, 91, в м. Полтаві. В п. 1.2 договору обумовлено, що право власності на майно переходить до Покупця з моменту підписання акту прийому-передачі.
Під час оформлення прийому-передачі виявлено недостачу майна, проданого Фондом Державного майна Аудиторській фірмі "Січень", перелік якого зафіксовано актом б/н від 06.03.1996 року. В цей же день начальником відділу приватизації Представництва фонду держмайна в м. Полтаві та директором приватної аудиторської фірми "Січень" підписано акт № 45 передачі державного майна Полтавського КППП "Прокат".
19.09.1996 року спеціалістами Фонду держмайна України в м. Полтаві проведено перевірку виконання умов договору купівлі-продажу приватною аудиторською фірмою "Січень", порушень не виявлено.
Листом № 01-11/675 від 23.09.1996 року Представництво Фонду держмайна повідомило ОСОБА_1 про те, що КП "Прокат" виключено з Державного реєстру згідно розпорядження Полтавської міської Рад народних депутатів № 544 від 13.09.1996 року, в зв'язку з чим вона має прибути до представництва, маючи при собі трудову книжку, печатку та штамп підприємства.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 до Представництва Фонду держмайна України не з'явилась, між тим, відповідно до виписки з трудової книжки ОСОБА_1, здійсненої оперуповноваженим Ленінського РВ ПМУ 18.11.1996 року в ході дослідчої перевірки по кримінальній справі, в ній міститься запис, згідно якого вона звільнена з посади директора в зв'язку з ліквідацією підприємства побутових послуг "Прокат" згідно розпорядження Полтавської міської Рад народних депутатів № 544 від 13.09.1996 року. Як пояснила ОСОБА_1 в судовому засіданні, вказаний запис вона внесла до трудової книжки власноруч, в подальшому внісши в трудову книжку відомості про його недійсність.
Постановою від 28.11.1996 року ст. слідчого СВ Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_2 порушено та прийнято до провадження кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 84 КК України (1960 року) по факту привласнення директором КП "Прокат" ОСОБА_1 наприкінці грудні 1995 року товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до вимог ст. 22 КПК України, слідчий зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Під час проведення досудового розслідування кримінальної справи проведено огляд та вилучення документів, пов'язаних з діяльністю КП "Прокат", в тому числі акти, інвентаризаційні описи, витратні касові ордери, квитанції, карточки, головну книгу підприємства, контракт з директором ОСОБА_1 від 27.05.1992 року, установчий договір та Статут КП "Прокат", ряд інших документів, допитані свідки.
20.01.1997 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 84 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
В травні 1997 року ст. слідчим Ленінського РВ ПМУ порушені також кримінальні справи за ст. 86-1 КК України (1960 року) щодо крадіжки державного майна в особливо великих розмірах, за ст. 172 КК України (1960 року) по факту службового підлогу, об'єднано їх в одне провадження та 26.05.1997 року пред'явлено остаточне обвинувачення ОСОБА_1 за ст. ст. 86-1, 143 ч. 2, 172 КК України.
Справа відносно ОСОБА_1 неодноразово (в травні 1997 року, в серпні 1997 року, в червні 1998 року) направлялась прокурору м. Полтави для затвердження обвинувального висновку, проте поверталась до Ленінського РВ ПМУ з постановами для проведення додаткового розслідування.
Згідно з постановою заст. начальника СВ ПМУ УМВС України в Полтавській області від 23.03.1999 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ст. 172 КК України (1960 року) припинено на підставі ст. 7 КПК України в зв'язку зі зміною обстановки та тим фактом, що особа перестала бути суспільно небезпечною.
22.03.1999 року заст. начальника СВ ПМУ УМВС України в Полтавській області винесено постанову, відповідно до якої кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 по ст. 86-1, ст. 143 ч. 2 КК України припинено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.
08.07.1999 року прокурором відділу прокуратури Полтавської області скасовано постанови від 22.03.1999 року та від 23.03.1999 року, матеріали направлено прокурору м. Полтави для організації додаткового розслідування.
22.12.1999 року постановою заст. начальника СВ ПМУ УМВС України в Полтавській області розслідування по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 за ст. ст. 86-1, 143 ч. 2, 172 КК України закрито згідно п. 2 ст. 6 за відсутністю в її діях складу злочину.
Копія вказаної постанови в грудні 1999 року була направлено для відому ОСОБА_1
Обґрунтовуючи позовні вимоги вона посилається на е, що порушення її прав, за захистом яких вона звернулась до суду, тривало в період з 28.11.1996 року по 22.12.1999 року, що підтверджується також і виконаним нею розрахунком розміру моральної шкоди. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок неправомірних дій працівників Ленінського РВ ПМУ під час розслідування кримінальної справи відносно неї допущено приниження її честі, гідності та ділової репутації й саме внаслідок цього вона зазнала моральних страждань.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Як вбачається зі змісту позову ОСОБА_1, нею не ставилось перед судом питання про визнання неправомірними дій працівників органів внутрішніх справ.
Виходячи з вищенаведеного, ОСОБА_1 обгрунтвоано звернулась до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в порядку цивільньго судочинства.
Як встановлено статтею 7 ЦК України (1963 року), громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Громадянин або організація, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням.
Згідно зі статтею 442 ЦК України (1963 року) шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" № 7 від 28.09.1990 року, з наступними змінами та доповненнями, на позивача покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його ганьблять, особою, до якої пред'явлений позов.
Згідно п. 3 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України до відомостей, що ганьблять особу, слід відносити ті з них, які принижують честь, гідність і ділову репутацію громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.
З матеріалів кримінальної справи № 96220840 відносно ОСОБА_1 вбачається, що з метою повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, отримання необхідних для цього даних і додаткових доказів слідчим під час проведення досудового розслідування направлялись запити до Податкової адміністрації Ленінського району м. Полтави, ДПА м. Полтави, начальнику представництва Фонду держмайна України в м. Полтаві, міськвиконкому м. Полтави з проханням надати певні відомості в зв'язку з розслідуванням кримінальної справи (без зазначення, що справа розслідується відносно конкретної особи).
Крім того, по закінченню досудового розслідування та при направленні справи з обвинувальним висновком до прокуратури міста Полтава для його затвердження та вирішення питання щодо спрямування для розгляду по суті до відповідного суду ст. слідчим Ленінського РВ ПМУ винесено подання в порядку ст. 23-1 КПК України, в якому вказувалось про виявлення органами досудового розслідування факту розкрадання ОСОБА_1 в період підготовки приватизації КП "Прокат", що стало можливим внаслідок неналежно проведеної органами державної податкової адміністрації інвентаризації майна підприємства в 1995 році, та з метою недопущення і усунення причин та умов, що сприяють вчиненню подібних злочинів, запропоновано розглянути подання в колективні працівників податкової інспекції Ленінського райвиконкому м. Полтави.
Відомостей про те, що вищезазначене подання було направлено до податкової інспекції та розглядалось колективом працівників, в матеріалах кримінальної справи № 96220840, не надано доказів вказаних обставин і позивачем в ході судового розгляду справи.
Таким чином, ОСОБА_1 не доведено в ході судового рогляду факту поширення відомостей, які принижують честь, гідність і ділову репутацію.
Згідно ст. 64 КПК України, при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді справи в суді підлягають доказуванню, обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання.
На виконання вищевказаних положень закону, з метою встановлення даних, що характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_1, слідчим направлялись запити до Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру, головному лікарю Полтавського обласного наркологічного диспансеру, до медвитверезника м. Полтави, Октябрського, Ленінського та Київського РВ ПМУ, а також ЖКВ - АТ "ТРЗ" з метою отримання характеристики з місця проживання, проведено медичне обстеження обвинуваченої, а також судова психіатрична експертиза відносно обвинуваченої ОСОБА_1 на підставі постанови ст. слідчого Ленінського РВ ПМУ від 27.04.1997 року, що не суперечить положенням ст. 204 КПК України.
Твердження позивачки про те, що вказаними діями зачіпається її честь та гідність, не є переконливими, оскільки слідчий при витребуванні додаткових доказів з різних установ та організацій, з"ясуванні даних щодо особи обвинуваченої, в тому числі при проведенні її мединчого огляду та судової експертизи, діяв в межах наданих йому повноважень та в спосіб, встановелний кримінально-процесуальним законом.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно статті 443 ЦК України (1963 року) шкода, заподіяна громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування взяття під варту як запобіжного заходу, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в порядку, встановленому законом.
Згідно ч. 1 ст. 440-1 ЦК України (1963 року), моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.
За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Доводи позивачки ОСОБА_1 про фальсифікацію матеріалів кримінальної справи, штучне створення доказів та зникнення деяких документів в ході судового розгляду не знайшли підтвердження, жодними об"єктивними доказами не підтверджується, в зв"язку з чим не можуть бути взяті до уваги судом.
Твердження ОСОБА_1 про те, що моральну шкоду спричинено їй діями слідчого з вилучення в 1996 році трудової книжки, яка була повернута в 1999 році, що перешкодило момжливості здійснити запис про її звільнення по закінченню строку дії контракту, влаштуватись на роботу чи зареєструватись в Центрі зайнятості, а відтак потягло скрутне матеріальне становище і докладання надзвичайних зусиль для організації свого життя, є безпідставними.
В матеріалах кримінальної справи № 96220840 відстуні докази того, що у ОСОБА_1 під час досудового розслідування вилучалась трудова книжка, натомість наявна виписка з вкладиша до трудової книжки ОСОБА_1, виконана 18.11.1996 року оперуповноваженим Ленінського РВ ПМУ, згідно якої в ній міститься запис про те, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 1 від 01.06.1992 року призначена на посаду директора Полтавського підприємства побутових послуг "Прокат" по переводу згідно рішення Полтавської міської ради № 245 від 27.05.1992 року, запис, згідно якого вона звільнена з посади директора в зв'язку з ліквідацією підприємства побутових послуг "Прокат" згідно розпорядження Полтавської міської Рад народних депутатів № 544 від 13.09.1996 року.
Як на підставу для відшкодування моральної шкоди позивач вказувала на порушення під час проведення обшуку її квартири.
Так, відповідно до матеріалів кримінальної справи 24.01.1997 року на підставі постанови ст. слідчого Ленінського РВ ПМУ, санкціонованої заступником прокурора м. Полтави 20.01.1997 року, в присутності понятих ОСОБА_3, ОСОБА_4, в квартирі за місцем проживання ОСОБА_1 проведено обшук, під час якого виявлено та вилучено ряд документів, пов'язаних з діяльністю КП "Прокат", повний перелік яких викладено в протоколі обшуку, підписаному обвинуваченою ОСОБА_1, понятими та слідчим. Крім того, ОСОБА_1 своїм підписом посвідчила факт отримання копії вказаного протоколу й не вказала про існування будь-яких зауважень, заяв та заперечень проти дій слідчого.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України (в редакції станом на січень 1997 року) обшук проводить слідчий в тих випадках, коли він має достатні дані вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі, заховані в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Слідчий проводить обшук також і в тому випадку, коли він має достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці переховується злочинець. Обшук може проводитися за постановою слідчого і тільки з санкції прокурора або його заступника. У невідкладних випадках обшук може бути зроблений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про зроблений обшук та його результати.
Статтями 180-181 КПК України встановлено, що обшук і виїмка, крім невідкладних випадків, повинні провадитись удень, в присутності двох понятих і особи, яка займає дане приміщення.
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що вищевказані вимоги закону були дотримані при проведенні обшук квартири ОСОБА_1 24.01.1997 року. Об"єктивних і достовірних доказів вчинення протиправних дій слідчим Ленінського РВ ПМУ під час проведення вказаної слідчої дії позивачем суду не надано, доводи про погрози в її бік та психічний тиск є недоведеними.
Непереконливими є також твердження ОСОБА_1 про те, що слідчим не взято до уваги висновки Акру ревізії Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області, яким встановлено відсутність в діяльності КП "Прокат" порушень" й безпідставне продовження досудового слідства.
Так, відповідно до Акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КП "Прокат" за період з 01.06.1995 року по 01.04.1996 року № 10-21/139 від 25.04.1997 року, виконаного Контрольно-ревізійним управлінням в Полтавській області на підставі документів, наданих правоохоронними органами, виявлено ряд бухгалтерських проводок з нетиповою кореспонденцією рахунків, при цьому, встановити правильність бухгалтерського обліку певних операцій, пов'язаних зі списанням з обліку предметів прокату, найменування та ціну таких предметів не виявилось можливим через відсутність касових звітів за 1996 рік, первинних документів, регістрів аналітичного обліку прокатного фонду, факт виплати матеріальної допомоги працівникам підприємства відповідно до видаткових касових ордерів не відображений в інших бухгалтерських документах - документах, проведених по касових звітах за 1995 та 1996 роки, книгах реєстрації наказів , відомостях про нарахування заробітної плати. Крім того, звернуто увагу на порушення вимог п. 4 ст. 12 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" й проведення операцій з реалізації та списання предметів прокату.
На підставі постанови слідчого бухгалтером-ревізором експертно-економічного центру ТОВ "Незалежність" проведено ревізію фінансово-господарської діяльності КП "Прокат" за період з 1993 року по 27.02.1996 року й відповідно до акту від 06.08.1997 року бухгалтерські проводки щодо оприбуткування коштів з надходження та реалізації товарно-матеріальних цінностей зроблені за нетиповою кореспонденцією рахунків, перевірити повноту оприбуткування виручки в 1996 році не виявилось можливим через відсутність касових рахунків та первинних документів.
Доводи ОСОБА_1 щодо спричинення їй моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності УМВС України в Полтавській області, яким не здійснювався контроль за оперативністю та якістю досудового слідства Ленінським РВ ПМУ, нереагування на її звернення є безпідставними.
Позивачем ОСОБА_1 не надано доказів ненадання відповідей вказаним Управлінням на її звернення, неконкретизовано які саме дії, передбачені якими нормативно-правовими актами не вчинено співробітниками ГУ УМВС України в Полтавській області по даній кримінальній справі, як не обгрунтовано, в чому виразилось спричинення їй моральної шкоди внаслідок цього.
Крім того, відповідно до ст. 114 КПК України при провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.
За змістом ст. 29 Закону України "Про прокуратуру", ст. 227 КПК України нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства здійснює у межах своєї компетенції прокурор . Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, є для цих органів обов'язковими.
Кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 здійснювалось період з 20.01.1997 року, з дня предявлення їй обвнувачення,й фактично до 22.12.1999 року, коли справу бало закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.
Тривалість розслідування по даній кримінальній справі пов"язана, зокрема, з тим, що справа тричі направлялась в прокуратуру з обвинувальним висновком й поверталась органам досудового слідства з вказівками щодо провадження додаткового розслідування відповідно до повноважень, передбачених ст. 227 КПК України, строки досудового слідства неодноразово продовжувались в порядку, встановленому ст. 120 КПК України, по справі проводились необхідні слідчі дії, здобувались додаткові докази, а це, виходячи з обставин справи, дає підстави стверджувати, що тривалість слідства по кримінальній справі відносно ОСОБА_1 не може бути визнана безпідставною.
Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Між тим, ОСОБА_1 не надано суду об"єктивних доказів визнання протиправними дій працівників органів внутрішніх справ - Ленінського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, ПМУ УМВС України в Полтавській області - під час розслідування кримінальної справи відносно неї в період 1996-1999 років у встановленому чинним законодавством порядку органами прокуратури, за рішенням суду, тощо, як не ставились відповідні позовні вимоги на вирішення при розгляді даної справи.
Враховуючи викладене, той факт, що позивачем в судовому засіданні не доведено факту вчинення відносно неї протиправних дій працівниками Ленінського РВ ПМУ, ПМУ УМВС України в Полтавській області, УМВС України в Полтавській області, в ході судового розгляду справи не здобуто даних про приниження честі, гідності та ділової репутації позивача ОСОБА_1 внаслідок дій працівників органів внутрішніх справ, тобто не надано об'єктивних та достовірних доказів на підтвердження факту заподіяння позивачці моральної шкоди, , як не доведено існування причинного зв'язку між розслідуванням кримінальної справі та наслідками у вигляді погіршення здоров'я позивачки, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, в зв'язку з чим не знаходить підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 130, 213-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням протягом 20 днів після цього апеляційної скарги.
ВІРНО: Суддя Ленінського районного
суду м. Полтави Є.В. Парахіна