Постанова
Іменем України
21 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 641/9336/13-ц
провадження № 61-22452св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_4 , на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова, у складі судді Ященко С. О., від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Швецової Л. А., Бровченка І. О., Малінської С. М., від 15 травня 2017 року.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником грошових коштів у розмірі 133 750, 00 доларів США, 3 714, 00 євро та 1 600, 00 грн, що у грудні 2010 року були без її дозволу взяті ОСОБА_2 , яка здійснювала догляд за її онуками. 07 червня 2011 року ОСОБА_2 зізналась заявниці у тому, що це саме вона взяла гроші ще у грудні 2010 року, з яких 120 000, 00 доларів США вона передала ОСОБА_3 , що приїжджав до неї у м. Харків з м. Кривого Рога.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися вважати ці кошти позикою та встановили строк повернення цієї позики, що підтверджується розписками, які були укладені між ними через деякий час, а саме: відповідно до розписки від 07 червня 2011 року ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 120 000, 00 доларів США віддала ОСОБА_3 , а 12 000, 00 євро - ОСОБА_5 .
Відповідно до розписки від 11 червня 2011 року ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 грошові кошти: 133 750, 00 доларів США, 3 714, 00 євро та ще винна 1 600, 00 грн і зобов'язується їх повернути протягом двох місяців.
Фактично ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано, що залишок коштів, які ОСОБА_2 повинна повернути ОСОБА_1 , складає 23 750, 00 доларів США, 3 714, 00 євро та 1 600, 00 гривень, з яких ОСОБА_2 повернула протягом 2011-2014 років 6 000, 00 доларів США та 400, 00 євро. Залишок не повернутих коштів складає 17 750, 00 доларів США, 3 314, 00 євро та 1 600, 00 грн.
ОСОБА_3 визнав той факт, що він отримав від ОСОБА_2 110 000, 00 доларів США, а також визнав, що отримані кошти належать на праві власності ОСОБА_1 і він зобов'язався повернути ці кошти останній до 31 грудня 2011 року. Відповідно до розписки ОСОБА_3 від 07 червня 2011 року він на прохання ОСОБА_2 взяв на зберігання 110 000, 00 тисяч доларів США до 01 грудня 2011 року. Зобов'язується повернути гроші ОСОБА_1 до 31 грудня 2011 року. До теперішнього часу з боку ОСОБА_3 неповернутими залишились 33 963, 09 доларів США.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь майнову шкоду, яка складається із суми боргу у розмірі 20 422, 23 доларів США, 3 835, 45 євро та 1 849, 59 грн, що у гривневому еквіваленті складає 634 656, 36 грн, а з ОСОБА_3 стягнути майнову шкоду, що складається із суми боргу у розмірі 39 427, 53 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 1 012 893, 24 грн, а також стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 150 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Справа розглядалась судами неодноразово
Провадження у національних судах, короткий зміст рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2014 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 39 033, 12 доларів США, з ОСОБА_2 25 516, 61 доларів США, 3 670, 92 євро, 1 719, 01 грн заборгованості за договорами позики. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року скасовано рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2014 року, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги статей 213, 303 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи та перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють ці відносини та зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позову.
Дійшовши до висновку про те, що позивачка не надала доказів про наявність первинного зобов'язання та домовленості про новацію, як і наявності позикового зобов'язання, апеляційний суд не перевірив висновків суду першої інстанції щодо цих обставин та не з'ясував, чи має значення встановлення наявності чи відсутності первинного зобов'язання та новації для правильного вирішення справи та чи впливає це на виникнення між сторонами домовленості і зобов'язань з повернення боргу.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач на підтвердження своїх вимог надала відповідні розписки, складені відповідачами про те, що вони отримали в борг грошові кошти та зобов'язалися їх повернути у визначений строк, не перевірив їх та не дослідив, не з'ясував, чи не підтверджує це факт укладення договору позики між ними та його умови, не надав належної оцінки цим обставинам, а пославшись на те, що розписки не містять істотних умов договору позики, а договору позики, укладеного у письмовій формі, позивачкою не надано, не перевірив, чи визначено законом будь-які вимоги до розписки та чи повинна вона містити такі умови, чи має оцінюватись судом як доказ.
Вказавши про відсутність доказів передання грошових коштів, апеляційний суд не перевірив, чи не свідчить складення розписки про підтвердження факту передання та отримання від позикодавця коштів відповідачами, не встановив дійсної природи цього документа (правові позиції, висловлені Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року та 02 липня 2014 року у справах № 6-63цс13 та № 6-79цс14).
Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідачі взяли на себе зобов'язання повернути кошти, які мають виконуватись належним чином у встановлений строк, відповідно до умов договору і вимог ЦК України та приступили до його виконання, сплачуючи позивачці певні суми, що свідчить про визнання ними боргу та своїх зобов'язань, не надав цим обставинам відповідної оцінки.
Пославшись на те, що цивільне законодавство не може застосовуватись до дій, які містять ознаки злочину, апеляційний суд не навів мотивів того, який саме злочин вчинено, та чому суд позбавлений можливості вирішити спір про стягнення боргу, зробивши передчасний висновок про відмову у задоволенні позову.
Крім того, апеляційний суд не перевірив правильність висновків суду щодо наявності боргу та його розміру, підстав для його стягнення та застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а також наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів та не навів таких мотивів.
Також суд апеляційної інстанції не перевірив законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідачів суми боргу за договором позики в іноземній валюті, не врахував вимог статей 192, 533 ЦК України про те, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, а використання іноземної валюти на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, а також не перевірив наявності підстав для ухвалення рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 серпня 2015 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2014 року змінено у частині сум та порядку стягнення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 474 607, 23 грн та три проценти річних у розмірі 42 268, 58 грн. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 750 155, 23 грн та три проценти річних у сумі 66 930, 69 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року скасовано рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 червня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 серпня 2015 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд вказав на те, що, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції при повторному перегляді справи залишив поза увагою висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року, не встановив характер правовідносин, застосувавши до спірних правовідносин між сторонами положення закону про позику та новацію.
Судом у повній мірі не перевірено, що:
- сторонами укладено новаційний договір, тобто те, що була домовленість замінити первинне зобов'язання позиковим зобов'язання і у розписці від 07 червня 2011 року, написаній ОСОБА_3 , не вказано, що ОСОБА_3 отримав суму грошей у борг від ОСОБА_1 ;
- згідно з текстом розписки до її складання існували договірні відносини не між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , а між останнім і ОСОБА_2 (договір зберігання). ОСОБА_1 на підтвердження існування боргу не надано договору позики;
- у поданій ОСОБА_1 розписці від 07 червня 2011 року відсутня фіксація факту передачі грошових коштів від ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в якості позики із зобов'язанням наступного повернення, а ОСОБА_1 не надала суду договір позики між нею та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який був би укладений у встановленому законом порядку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2016 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 628 500,16 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникло грошове зобов'язання, яке останньою не виконано, тому стягненню з неї на користь ОСОБА_1 підлягає заявлена в позові заборгованість.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У червні 2017 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2017 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд неповно встановив обставини у справі, не надав належної оцінки тому, що у ОСОБА_3 також виникли зобов'язання перед заявником.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_4 , на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2017 року призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі № 641/9336/13-ц (провадження № 61-22452св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.
12 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.
25 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_4 , на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2017 року призначено до розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Доводи заперечення (відзиву) на касаційну скаргу
ОСОБА_3 у запереченні (відзиві) на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до розписки від 03 червня 2011 року ОСОБА_2 знайшла у ОСОБА_1 100 000, 00 доларів США та взяла їх собі, зобов'язується повернути протягом двох місяців (т. 1, а.с. 200).
Також 03 червня 2011 року ОСОБА_2 складено розписку, згідно з якою вона взяла без відома ОСОБА_1 еквівалент (800 000, 00 грн) 100 000, 00 доларів США та зобов'язується повернути 04 червня 2011 року 25 000, 00 доларів США. Решту коштів у розмірі 75 000, 00 доларів США зобов'язується повернути до 10 червня 2011 року (т.1, а.с. 201).
Згідно з розпискою від 07 червня 2011 року ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 143 750, 00 доларів США, 13 900, 00 євро. Щоб уникнути кримінальної відповідальності вона зобов'язалась 120 000, 00 доларів США та 12 000, 00 євро повернути до 08 червня 2011 року, а решту - у розмірі 23 750, 00 доларів США та 1 900, 00 євро, до 31 грудня 2011 року.
Відповідно до розписки ОСОБА_6 від 07 червня 2011 року грошові кошти у розмірі 120 000, 00 доларів США вона віддала ОСОБА_3 , а 12 000, 00 євро - ОСОБА_5 (т.1, а. с. 202, зворот).
Згідно із розпискою ОСОБА_3 від 07 червня 2011 року він на прохання ОСОБА_6 взяв на зберігання 110 000, 00 доларів США до 01 грудня 2011 року. У зв'язку з обставинами, що змінилися, зобов'язується повернути гроші ОСОБА_1 до 31 грудня 2011 року (т.1, а. с. 197).
Відповідно до розписки від 11 червня 2011 року ОСОБА_6 взяла у ОСОБА_1 грошові кошти: 133 750, 00 доларів США, 3 714, 00 євро, 1 600, 00 грн та зобов'язується повернути їх протягом двох місяців (т.1, а. с. 198).
Позивачем не заперечувалося, що грошові кошти були частково їй повернуті та визнано, що ОСОБА_6 повернула 6 000, 00 доларів США та 400, 00 євро.
Сторони погодились, що з урахуванням офіційного курсу Національного банку України станом на день повернення коштів за деклараціями Автолюкс, ОСОБА_3 фактично повернув позивачу після написання розписки 76 000, 00 доларів США.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Подібні за змістом положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.
Згідно з положеннями статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Права та інтереси позикодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У випадку, коли позичальник своєчасно не повертає борг, то згідно із статтею 625 ЦК України він має сплатити суму боргу, а також інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Суд першої інстанції правильно встановив, що наявність між сторонами позикових відносин встановлена наявними у позивача оригіналами розписок, які підтверджують факт отримання коштів і зобов'язання повернути ці кошти. Оскільки кошти в обумовлений строк повернуто не було, то у позивача були підстави для звернення до суду з даним позовом.
Доводи заявника про те, що ОСОБА_3 також має нести відповідальність перед ОСОБА_1 як боржник, є безпідставними з огляду на те, що зобов'язання щодо повернення коштів виникло між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 стороною цього зобов'язання не був. Складені ОСОБА_2 розписки свідчать про те, що всю суму боргу вона зобов'язувалася повернути сама.
Відповідно до приписів статей 23, 1167 ЦК України, підставою відповідальності за завдану моральну шкоду є склад цивільно-правового правопорушення, що складається з наступних елементів: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Умовою відповідальності є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов'язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). За загальним правилом, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає з вини відповідача. Відповідальність без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральної шкоди, розміру цієї шкоди, а тому місцевий суд правильно вказав на те, що позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Моральна шкода має деліктне походження, тобто виникає із цивільного правопорушення, а не з договору, тому, якщо між сторонами спору існують договірні зобов'язання, моральна шкода відшкодуванню не підлягає.
Суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Апеляційний суд відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи,перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька
СуддіА. А. Калараш
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська