23 березня 2010р. м.Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої : Павлишиної А.Т.
суддів: Вакарук В.М., Шишка А.І.
секретаря: Сідорук А.О.
з участю:
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Плюс Банк» про стягнення заробітної плати за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Плюс Банк» на рішення Надвірнянського районного суду від 4.02.2010р., -
19.11.2009р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до публічного акціонерного товариства «Плюс Банк» про стягнення заборгованої зарплати. Позовні вимоги мотивував тим, що з 21.08.2006р. по 26.06.2009р. працював у відповідача на посаді контролера-касира відділу операційної та касової роботи в Надвірнянському відділенні. Однак, при його звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку, зокрема, за весь час роботи йому не нараховувалась та не була виплачена доплата за роботу в гірській місцевості, тому він просив суд стягнути з відповідача 9 975.66 грн. належної йому заробітної плати, 2015.59грн. індексації та 391.18 грн. з простроченої суми 3% річних .
Рішенням Надвірнянського районного суду від 4.02.2010р. позов задоволено частково та стягнуто на користь позивача 10 578.09 грн.
На рішення суду ПАТ «Плюс Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що суд прийняв невірне рішення, оскільки воно не відповідає _____________________________________________________________________________
Справа № 22-ц- 495/2010р. Головуючий у 1інстанції : Безбородько В.А.
Категорія 53 Доповідач : Павлишина А.Т.
вимогам закону та обставинам справи. Зокрема, суд не врахував того, що банку не було відомо про наявність пільги у позивача, оскільки він ні під час роботи в банку, ні після звільнення не представив посвідчення, а наявне у нього посвідчення № 370 від 3.06.2009р. не відповідає встановленому зразку. Не звернув суд уваги на доводи апелянта про те, що згідно колективного договору між адміністрацією банку та трудовим колективом мінімальною гарантією в оплаті праці встановлено мінімальну заробітну плату, а у позивача посадовий оклад був значно вищим за мінімальну зарплату. Просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вислухавши доповідача, доводи представника апелянта , який вимоги апеляційної скарги підтримав, заперечення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача 9 975.66 грн. заробітної плати, позивач мотивував тим, що дана сума є невиплаченою йому надбавкою до посадового окладу за роботу в гірському населеному пункті, а 2 015.59 грн. - індексація цієї невиплаченої частини заробітної плати.
Судом було встановлено, що позивач працював у відповідача на посаді контролера-касира відділу операційної та касової роботи в Надвірнянському відділенні і при звільненні йому нараховано та виплачено заробітну плату з посадового окладу, встановленого штатним розписом без його підвищення відповідно до Постанови Верховної Ради України від 15 лютого 1995 р. N 57 "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", що підтвердив і сам позивач у довідці від 25.01.2010р.(а.с.50).
Згідно ст.5 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" , статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка. У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
На виконання Постанови Верховної Ради України від 15 лютого 1995 р. N 57 "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України установив, що на підприємствах, в установах, організаціях та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Державної кримінально-виконавчої служби, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків.
Суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача в частині стягнення надбавки за роботу в гірській місцевості, оскільки м.Надвірна має статус гірського населеного пункту, а позивач працював у відділенні публічного акціонерного товариства «Плюс Банк», розташованому в м.Надвірна, тому на нього поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, і він мав право на отримання відповідної надбавки.
Крім того, відповідно до вимог ст. 33 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата підлягає індексації у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, тому судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача і в частині стягнення індексації на заборговану частину заробітної плати.
Що стосується посилання відповідача на те , що для застосування положень Постанови Верховної Ради України від 15 лютого 1995 р. N 57 "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" відсутні підстави, оскільки посадовий оклад позивача більший за розмір мінімальної заробітної плати, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги, так як встановлений державою розмір мінімальної заробітної плати та визначений галузевою угодою посадовий оклад як мінімальна гарантія в оплаті праці є поняттями не тотожними.
При таких обставинах рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його обґрунтованості.
Керуючись ст.ст.307, 308 ,313-315, 317 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Плюс Банк» відхилити, а рішення Надвірнянського районного суду від 4.02.2010р. залишити без зміни.
Ухвала набуває чинності негайно,однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу її проголошення.
Судді : А.Т.Павлишина
В.М. Вакарук
А.І.Шишко