Справа № 300/663/18
Іменем України
27 серпня 2019 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів МАЦУНИЧА М.В., КОЖУХ О.А.
при секретарі ЧУЧЦІ Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 300/663/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області на рішення Воловецького районного суду від 13 грудня 2018 року, повний текст якого складено 19 грудня 2018 року, головуюча суддя Софілканич О.А., -
встановив:
03.08.2018 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області мотивуючи таким.
Позивачка з 10.07.2002 працювала у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Свалявському районі. У зв'язку з об'єднанням Фондів соціального страхування України позивачку наказом від 25.07.2017 № 51-ос було призначено провідним спеціалістом відділу фінансово-економічної діяльності Свалявського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області.
Наказом від 22.12.2017 № 332-к позивачку було звільнено з роботи через відмову від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці (ст. 36 п. 6 КЗпП України). Рішенням Воловецького районного суду від 18.04.2018 її було поновлено на роботі з 29.12.2017. Наказ про поновлення на роботі був виданий 03.05.2018. В той же день позивачку було попереджено про наступне звільнення на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України через скорочення з 01.01.2018 чисельності та штату працівників відділення на підставі рішень Фонду соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду в Закарпатській області. З попередження вбачається, що позивачку було повідомлено про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням, яке відбулося за п'ять місяців до дати попередження, та за сім місяців до передбачуваної дати звільнення. Таке попередження є незаконним.
Наказом по Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області від 02.07.2018 № 204-к позивачку звільнено з роботи з 04.07.2018 на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України.
Роботодавець не врахував переважне право позивачки на залишення на роботі порівняно з іншими працівниками, які залишилися працювати, оскільки позивачка має найбільший стаж безперервної роботи у Фонді, а в її сім'ї немає інших осіб із самостійним заробітком. Тож вимоги ст. 42 КЗпП України не були дотримані, а вищевказаним рішенням суду вже констатувалося порушення цих вимог закону щодо позивачки під час першого звільнення.
Тобто, дії роботодавця були спрямовані на звільнення позивачки в будь-який спосіб.
При другому звільненні відповідач незаконно утримав з позивачки 10566,18 грн вихідної допомоги, які були виплачені під час першого звільнення. Крім того, з 01.01.2018 були збільшені посадові оклади всіх працівників відділення окрім окладу позивачки, який після поновлення на роботі був встановлений на рівні 5313,00 грн, чим розмір оплати її праці був незаконно знижений.
Незаконне звільнення спричинило погіршення здоров'я позивачки, завдало їй душевних страждань і моральної шкоди, позивачка була змушена лікуватися стаціонарно та проходити санаторну реабілітацію. Компенсацію моральної шкоди оцінює у 100000,00 грн.
Посилаючись на ці обставини, на норми трудового та іншого законодавства, уточнивши вимоги позивачка ОСОБА_1 остаточно просила:
поновити її на посаді провідного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності Свалявського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області;
стягнути з відповідача на її користь:
середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 05.07.2018;
недоплачені суми заробітної плати з врахуванням підвищення посадових окладів за період з 03.05.2018 по 04.07.2018;
100000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
незаконно утримані із заробітної плати 10566,18 грн вихідної допомоги, отриманої при звільненні у грудні 2017 року згідно наказу від 22.12.2017 № 332-к;
середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.04.2018 по 02.05.2018;
понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення місячного середнього заробітку.
Рішенням Воловецького районного суду від 13.12.2018 уточнений позов задоволено частково:
поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності Свалявського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з 04.07.2018;
стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 :
середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 04.07.2018 по 12.12.2018 у розмірі 34736,20 грн;
10000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10240,00 грн та судовий збір у сумі 704,80 грн, всього - 10944,80 грн;
допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати їй заробітної плати за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності в межах задоволених вимог, оскільки передбачену законом процедуру звільнення позивачки у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників було порушено роботодавцем, зокрема, повідомлення працівника про наступне звільнення не узгоджувалося з обставинами щодо змін у чисельності та штаті працівників у підрозділі Фонду соціального страхування України.
Відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області оскаржив рішення суду в частині задоволення вимог позову, рішення суду щодо часткового задоволення позову вважає незаконним і необґрунтованим. Доводи скарги зводяться до таких.
Питання затвердження структури управлінь та відділень, граничної чисельності працівників, схем їх посадових окладів тощо належать до компетенції Фонду соціального страхування України, а не його управління в Закарпатській області. Тобто, посада позивачки була скорочена на підставі рішень Фонду.
Позивачка не враховує, що рішенням суду після першого звільнення вона була поновлена на роботі з 29.12.2017, коли відповідна посада ще була в штатному розписі. Для такого звільнення правові підстави були, однак, роботодавцем була порушена процедура звільнення. Посада позивачки була скорочена з 01.01.2018, як були скорочені всі посади провідних спеціалістів. Наказ про поновлення позивачки на роботі був виданий 03.05.2018 у день отримання рішення суду, однак, поновлено працівника на роботі було відповідно до рішення суду з 29.12.2017. Суд ці обставини до уваги не взяв.
Висновок суду про те, що «…на час поновлення позивачки на посаді… 03.05.2018 та на час її звільнення 04.07.2018 у відповідача процесу скорочення чисельності та штату працівників не відбувалось, штатна чисельність працівників не змінювалась, у зв'язку з чим звільнення у зв'язку з цією підставою згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним» не відповідає дійсності, оскільки постанови Фонду щодо скорочення чисельності та штату працівників діють, а процес реорганізації підрозділів Фонду триває.
Позивачці пропонувалися три інші посади, вищі за ту, яку позивачка обіймала, і від яких вона відмовилася.
Тому звільнення було проведене законно, підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача на його користь коштів немає. Крім того, факт заподіяння позивачці моральної шкоди та її розмір не були доведені, а санаторне лікування позивачки було оплачене за рахунок Фонду. Суд неправильно вирішив питання про судові витрати.
Відповідач просить скасувати рішення суду, в задоволенні вимог позову відмовити повністю.
Позивачка ОСОБА_1 рішення суду не оскаржує. У відзиві на апеляцію вказує на її необґрунтованість, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Посилається загалом на ті самі обставини, якими мотивувався позов. Крім того, посилається на відзначення її роботи грамотами і подяками Фонду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення: представника відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області Василиндри М.М., який апеляцію підтримав, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Повідайчика О.І., які скаргу не визнали, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали цивільної справи № 300/78/18, обговоривши доводи учасників процесу, суд приходить до такого.
Встановлено, що ОСОБА_1 10.07.2002 в порядку переведення з посади головного бухгалтера АТ «Агробуд» була призначена на посаду спеціаліста І категорії по збору внесків та реєстрації страхувальників відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Закарпатській області. З цього часу ОСОБА_1 з урахуванням зміни назв посад, реорганізації підрозділів та об'єднання фондів за різними видами соціального страхування працювала на посадах спеціаліста І категорії, з 01.10.2014 - провідного спеціаліста, а з 01.08.2017 - провідного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності Свалявського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області. Ці обставини підтверджуються даними трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 12-20 т. 1, а.с. 52-59 т. 2) та іншими матеріалами справи. ОСОБА_1 мала робоче місце у смт. Воловець (віддалене робоче місце).
У 1991 році ОСОБА_1 здобула вищу освіту за спеціальністю «бухгалтерський облік і аналіз господарської діяльності в сільському господарстві» та отримала кваліфікацію «економіст з бухгалтерського обліку в сільському господарстві» (а.с. 60 т. 2).
Наказом по Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області від 22.12.2017 № 332-к ОСОБА_1 було звільнено з 29.12.2017 через відмову від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці (ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України) (а.с. 14 справи № 300/78/18).
Рішенням Воловецького районного суду від 18.04.2018 у справі № 300/78/18, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 20.12.2018, ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 29.12.2017 (а.с. 3-11 т. 1, а.с. 99-101, 181-185 справи № 300/78/18). Судовими рішеннями встановлено, зокрема, що ОСОБА_1 має переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці як особа, в сім'ї якої немає інших працівників із самостійним заробітком, та як працівник із тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (ст. 42 ч. 2 п.п. 2, 3 КЗпП України). Ці обставини не підлягають повторному доказуванню в справі, що розглядається (ст. 82 ч. 4 ЦПК України).
03.05.2018 по Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області був виданий наказ № 175-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності Свалявського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з 29.12.2017 (а.с. 21 т. 1).
Цього ж дня (03.05.2018) роботодавець за вих. № 07-11-542 склав попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення з підстави, передбаченої ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України, та довів його до відома працівника під розпис (а.с. 22-23 т. 1).
Відповідач:
повідомив позивачку про те, що: відповідно до постанов правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 № 50 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України та структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду» і від 14.12.2017 № 63 «Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду» наказом виконавчої дирекції Фонду від 24.11.2017 № 671 затверджено структуру та чисельність управління виконавчої дирекції Фонду в Закарпатській області та його відділень у кількості 7 відділень і 115 штатних одиниць; згідно наказу по Управлінню від 18.12.2017 № 152 з 01.01.2018 штатна чисельність Свалявського відділення управління зменшена з 10 до 7 штатних одиниць, 3 штатні одиниці скорочені, посада позивачки (посада провідного спеціаліста) зі штатного розпису Свалявського відділення виведена;
попередив про майбутнє звільнення з посади після закінчення двомісячного терміну з дня отримання цього попередження;
запропонував вакансії головного спеціаліста відділу матеріального забезпечення та страхових виплат в Ужгородському відділенні (тимчасово вільна вакансія до 12.07.2018), головного спеціаліста відділу медичної реабілітації та соціальних послуг у Тячівському відділенні (тимчасово вільна вакансія до 27.09.2018) та головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та фінансових питань у Хустському відділенні.
Позивачка не погодилася із запропонованими вакантними посадами (а.с. 162 т. 1). Як пояснила в апеляційному суді - через значну віддаленість указаних районів від місця її проживання та роботи, що фактично унеможливлювало зайняття цих посад.
Наказом по Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області від 02.07.2018 № 204-к звільнено ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста відділу фінансово-економічної діяльності Свалявського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з 04.07.2018 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників (ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України) (а.с. 161 т. 1).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ст. 40 ч. 1 п. 1, ч. 2 КЗпП України).
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ст. 49-2 ч.ч. 1, 2 КЗпП України).
Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва враховується за правилами, визначеними ст. 42 КЗпП України, зокрема: таке право надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ч. 1); при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (ч. 2 п.п. 2, 3).
За змістом положень ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст. 5-1, Глави XV КЗпП України, ст. 8 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1982, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994, кожен має право на судовий захист від незаконного звільнення; рішення про звільнення працівника має бути законним, обґрунтованим; обов'язок дотримання процедури звільнення лежить на роботодавцеві.
Зазначена Конвенція Міжнародної організації праці передбачає, що: положення цієї Конвенції застосовуються через законодавство або правила, за винятком випадків, коли вони застосовуються шляхом колективних договорів, рішень арбітражних або судових органів, чи будь-яким іншим способом, який відповідає національній практиці (ст. 1); трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби (ст. 4); щоб тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачено, зокрема, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці (ст. 9 ч. 2 п. «а»).
Правова позиція роботодавця щодо звільнення ОСОБА_1 з посади, що її вона обіймала, з 04.07.2018 є хибною, звільнення працівника в застосований роботодавцем спосіб не ґрунтується на законі.
Відповідач пов'язував звільнення працівника зі змінами в структурі органів (підрозділів) Фонду соціального страхування України в Закарпатській області та з відповідним скороченням чисельності та штату працівників, що відбувалися за відповідними рішеннями Фонду.
Згідно зі штатним розписом, затвердженим 27.06.2017, у Свалявському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області було 10 штатних посад включно з 2-ма посадами провідних спеціалістів (а.с. 27, 84 т. 1 та ін.).
Постановою правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 № 50 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України та структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду» було затверджено та введено в дію з 01.01.2018 структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду та штатні розписи відповідно до цієї структури, яка не передбачала в структурі управління виконавчої дирекції Фонду в Закарпатській області наявності Свалявського відділення (це відділення підлягало скороченню повністю) (а.с. 78-80 т. 1 та ін.).
23.10.2017 виконавча дирекція Фонду соціального страхування України наказом № 561 затвердила граничну чисельність працівників управління виконавчої дирекції Фонду в Закарпатській області та його відділень у кількості 111 штатних одиниць (а.с. 175 т. 1 та ін.).
Попри це, 31.10.2017 був затверджений штатний розпис Свалявського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з 01.01.2018, де передбачалося 6 посад включно з посадами начальника та головного бухгалтера відділення, серед яких відсутні посади провідних спеціалістів, а нижчими визначалися 4 посади головних спеціалістів (а.с. 28, 85 т. 1 та ін.). Відповідач із цього приводу пояснив апеляційному суду, що передбачуване скорочення Свалявського відділення не відповідало потребам забезпечення належної діяльності Фонду на території Закарпатської області, тому 03.11.2017 було ініційоване звернення до керівництва Фонду соціального страхування України з метою залишення в структурі цього відділення, було надано розрахунок граничної чисельності працівників Свалявського відділення в кількості 6 одиниць, з яких 1 робоче місце у смт. Воловець. Питання було вирішене позитивно. Таке пояснення підтверджується наданими під час апеляційного розгляду справи документами та іншими матеріалами справи.
Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 24.11.2017 № 671 були внесені зміни до наказу виконавчої дирекції Фонду від 23.10.2017 № 561 щодо граничної чисельності працівників управління виконавчої дирекції Фонду в Закарпатській області та його відділень, цифру «111» замінено цифрою «115» (а.с. 176 т. 1 та ін.).
Постановою правління Фонду соціального страхування України від 14.12.2017 № 63 «Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду» були внесені з 01.01.2018 зміни до відповідної структури, затвердженої постановою правління Фонду від 10.10.2017 № 50, в тому числі, було передбачено Свалявське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області (а.с. 81-82 т. і та ін.).
Таким чином, штатний розпис Свалявського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області, який підлягав уведенню в дію з 01.01.2018 із кількістю в 6 штатних одиниць, був затверджений під час дії рішення Фонду, яке не передбачало існування Свалявського відділення з 01.01.2018. Тобто, 31.10.2017 був затверджений штатний розпис для підрозділу, якого відповідно до чинного на час його затвердження рішення не повинно було існувати з часу, на який затверджувався штатний розпис, що виключає наявність на час затвердження цього штатного розпису як фактичних, так і правових підстав для його формування та затвердження. Іншого ж штатного розпису, який би був затверджений для Свалявського відділення з 01.01.2018, у справі немає, відповідачем такий не надавався.
Внесення в подальшому змін до постанови правління Фонду від 10.10.2017 № 50, після чого лише й виникли правові підстави для затвердження штатного розпису Свалявського відділення з 01.01.2018, наведеного не усуває. Посилання роботодавця у попередженні від 03.05.2018 ОСОБА_1 про наступне звільнення на те, що згідно наказу по Управлінню від 18.12.2017 № 152 з 01.01.2018 штатна чисельність Свалявського відділення управління зменшена з 10 до 7 штатних одиниць, 3 штатні одиниці скорочені не ґрунтується на доказах та суперечить наданим самим роботодавцем штатним розписам, серед яких відсутній розпис, який би встановлював штатну чисельність Свалявського відділення з 01.01.2018 у кількості 7 штатних одиниць. Вищевказані накази виконавчої дирекції Фонду щодо визначення конкретної кількості штатних одиниць теж не усувають наведених обставин і суперечностей.
З наявних у справі (з урахуванням наданих відповідачем під час апеляційного розгляду) штатних розписів, які затверджувалися щодо Свалявського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області, випливає, що:
після затвердження 27.06.2017 штатного розпису на 10 штатних посад наступним був затверджений 31.10.2017 штатний розпис на 6 штатних посад з 01.01.2018;
штатний розпис, який передбачав 7 штатних посад з 01.02.2018 у зв'язку з введенням посади страхового експерта з охорони праці та змінами в розмірі оплати праці головних спеціалістів з питань матеріального забезпечення та страхових виплат потерпілим, був затверджений 09.01.2018;
29.01.2018 був затверджений штатний розпис з 01.04.2018 на 7 штатних посад у зв'язку з істотними змінами в структурі посад із диференціацією в оплаті праці (уведення двох посад завідувачів секторами, посади головного спеціаліста - страхового експерта з охорони праці), який діяв до 01.04.2019, оскільки з цієї дати вступив у силу штатний розпис на 7 посад, що був затверджений 21.01.2019 (а.с. 27, 28, 84, 85 т. 1 та ін.).
За змістом закону працівник повинен за відповідною процедурою бути попереджений саме про наступне звільнення (вивільнення), тобто, про звільнення, яке слідує за таким попередженням. При цьому, при вирішенні питання про звільнення працівника повинні у визначений період часу виконуватися вимоги закону та процедури щодо працевлаштування працівника, врахування його переважного права на залишення на роботі тощо з моменту відповідного попередження, з урахуванням обставин щодо змін в організації праці, руху кадрів і т.ін. Саме це відповідає суті трудових відносин, тоді як ретроспективне застосування у відповідній процедурі обставин (зокрема, щодо змін у штатному розписі), які мали місце до фактичного попередження працівника про наступне звільнення (вивільнення), покладення таких обставин в основу звільнення (вивільнення) суперечить смислу закону, суті трудових відносин і дійсним обставинам, які виникають за таких умов. Тим часом, саме такі помилкові дії, які унеможливили по суті виконання вимог закону, мали місце з боку роботодавця.
ОСОБА_1 , яку було звільнено з роботи незаконно, було поновлено на роботі фактично 03.05.2018, коли процедури скорочення чисельності та штату працівників, які пов'язувалися з постановами правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 № 50 і від 14.12.2017 № 63, вже завершилися, кадрові питання були вирішені, штатні посади - зайняті. Та обставина, що позивачку відповідно до рішення суду було поновлено на роботі з 29.12.2017, на зазначене не впливає, питання про наступне звільнення (вивільнення) за наявності для того обґрунтованих підстав належало вирішувати виходячи з дня фактичного поновлення працівника на роботі.
Роботодавець попередив працівника про наступне звільнення виходячи з факту поновлення його на роботі з 29.12.2017, проте, повністю залишаючи поза увагою, що реально особа була поновлена на роботі лише 03.05.2018, через що обставини стосовно змін в організації праці, скорочення чисельності та штату працівників, які мали місце у період з 29.12.2017 до 03.05.2018, не можуть застосовуватися до позивачки, яка в цей час не працювала, до того ж, внаслідок попереднього незаконного звільнення. За наведених вище обставин, роботодавець не мав законних підстав пов'язувати звільнення позивачки внаслідок змін в організації праці, скорочення чисельності та штату працівників з датою 29.12.2017, позивачка апріорі не мала можливості реалізувати та захистити свої трудові права в процедурі скорочення чисельності та штату, яка відбувалася після цієї дати.
В ситуації, яка виникла внаслідок дій роботодавця, не існувало правової визначеності ані щодо легітимності штатного розпису, затвердженого 31.10.2017, ані щодо кількості та складу штатних посад, які мали існувати в Свалявському відділенні з 01.01.2018. Кількість і склад цих посад неодноразово змінювалися, а станом на 29.12.2017 не існувало штатного розпису на 7 посад. Тож якщо йдеться про попередження про звільнення внаслідок скорочення чисельності та штату працівників, то з огляду на фактичну ситуацію зі зміною посад процедура пропонування посад працівнику, який вивільняється, а відтак і процедура його звільнення не були належно дотримані.
Наведені обставини вказують на невідповідність попередження про звільнення позивачки з роботи вимогам закону, дійсним обставинам, на його суперечливість, що поза сумнівом свідчить про порушення трудових прав ОСОБА_1 В умовах такої правової невизначеності та суперечливості ситуації і дій роботодавця здійснену ним процедуру звільнення позивачки з підстав, передбачених ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України, не можна визнати такою, що відповідає вимогам закону.
З цим узгоджується дійсний зміст наведеного в рішенні суду першої інстанції висновку про те, що на час поновлення позивачки на посаді 03.05.2018 та на час її звільнення 04.07.2018 у відповідача процесу скорочення чисельності та штату працівників не відбувалось, штатна чисельність працівників не змінювалась, у зв'язку з чим звільнення з цієї підстави за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним, позаяк суд правильно констатував саме те, що не відбувалося відповідних змін з моменту фактичного поновлення позивачки на роботі до моменту її звільнення, що відповідає обставинам справи та підтверджено відповідачем письмово (а.с. 17 т. 2).
Вищевикладене є достатнім для висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 з роботи та необхідність поновлення позивачки на роботі, що є визначальним у справі. Із таким правильним висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується.
Стосовно інших обставин, на які сторони посилалися на підтвердження своїх вимог і заперечень, колегія суддів зауважує наступне.
Поза незаконністю звільнення ОСОБА_1 з роботи з наведених вище підстав як такою, що означає невідповідність вимогам закону усіх пов'язаних зі звільненням процедур, не можна визнати обґрунтованими й дії роботодавця щодо власне виконання вимог ст. 42, ст. 49-2 ч. 2 КЗпП України. Так, у цьому контексті не можна погодитись із доводами відповідача про нижчу порівняно з іншими працівниками кваліфікацію та продуктивність праці позивачки.
Роботодавець пропонував позивачці посади головних спеціалістів (з різними функціями та посадовими обов'язками) без будь-яких застережень щодо її кваліфікації, можливості зайняття цих посад тощо, чим визнав її відповідність за кваліфікацією та продуктивністю праці таким посадам і, в усякому разі, рівність у цих компонентах з іншими працівниками. Посилання відповідача на певну кількість днів тимчасової непрацездатності позивачки у 2015-2018 рр. само по собі не свідчить про низьку продуктивність праці останньої. Окрім цього, таке посилання здійснене лише на тимчасову непрацездатність позивачки, без порівняння з аналогічними показниками інших конкретних працівників, а також вказує на тимчасову непрацездатність у періоді з 03.05.2018 по 04.07.2018, коли позивачка, зокрема, перебувала на санаторному лікуванні (а.с. 114-120 т. 1), та яка мала місце вже після попередження про наступне звільнення. Відсутність преміювання позивачки у період з 03.05.2018 по 04.07.2018, яке є прерогативою роботодавця, теж само по собі не доказом ані недостатньої кваліфікації, ані низької продуктивності праці. Зрештою, у справі є докази неодноразового заохочення ОСОБА_1 за успіхи в роботі, в тому числі, оголошення у листопаді 2017 року подяки за сумлінну працю та високий професіоналізм (а.с. 249 т. 1, а.с. 57 т. 2). Тож ці дії роботодавця не узгоджуються з принципом об'єктивної, неупередженої оцінки особи працівника в контексті звільнення з підстави, передбаченої ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України.
Беручи до уваги, що вся процедура повторного звільнення ОСОБА_1 з роботи була хибною щодо її передумов, підстав і порядку здійснення, так само необґрунтованими є й дії відповідача щодо оцінки переважного права позивачки на залишення на роботі відповідно до положень частини 2 статті 42 КЗпП України. Поза тим, що переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі не підлягає повторному доказуванню з огляду на визнання його чинними судовими рішеннями, роботодавець під час відповідного порівняння таких прав серед працівників Свалявського відділення визнав за ОСОБА_1 переважне право на залишення на роботі як за такою, в сім'ї якої немає інших працівників із самостійним заробітком. Водночас відповідач безпідставно при цьому порівнянні не врахував наявність у ОСОБА_1 тривалого безперервного стажу роботи на даному підприємстві, в установі, організації, який є значно більшим порівняно, наприклад, з ОСОБА_2 , яка працює у Фонді з 2009 року, має вищу освіту (спеціальність «облік і аудит») і при цьому має повну сім'ю. Більшим є стаж роботи у Фонді ОСОБА_1 і порівняно з ОСОБА_3 , яка працює у Фонді з 2003 року.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 237-1 КЗпП України та інші пов'язані законодавчі норми. Суд, взявши до уваги обставини справи та наявні докази в сукупності та взаємозв'язку, результат виконання сторонами обов'язку доказування своїх вимог і заперечень, врахувавши у відповідній мірі як доводи позивачки, так і заперечення відповідача, задовольнив цю вимогу частково. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди у 10000,00 грн відповідає обставинам справи, вимогам щодо обґрунтованості, розумності та справедливості такої компенсації, яка не є надмірною. Факти порушення трудових прав позивачки внаслідок повторного поспіль незаконного звільнення, заподіяння цим їй душевних страждань, виникнення у позивачки необхідності тривалий час докладати значних зусиль для відновлення становища, що існувало до порушення права, докладати зусиль для відновлення порушеного ритму життя та для його організації, чим позивачці було завдано моральної шкоди, рівно як і виникнення у позивачки права на відшкодування цієї шкоди сумнівів не викликають.
Заперечення в апеляційній скарзі щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу обґрунтовуються лише тим, що відповідач, за його правовою позицією, не порушував норм КЗпП України при звільненні позивачки з роботи. Таке заперечення необґрунтоване, позаяк у справі встановлено протилежне.
Питання про витрати на професійну правничу допомогу вирішені судом першої інстанції за правилами, передбаченими ст.ст. 137, 141 ЦПК України, з урахуванням наявних у справі документів щодо надання адвокатом Повідайчиком О.І. позивачці ОСОБА_1 такої допомоги з визначенням її загальної вартості в сумі 10240,00 грн (а.с. 37, 170 т. 1 та ін.). Розмір таких витрат відповідає обставинам справи, характеру спору, зафіксований за відповідними елементами розрахунку в актах виконаних робіт згідно договору про надання правової допомоги (зі змінами) від 22.10.2018 і не є надмірним чи необґрунтованим.
Твердження відповідача про подвійне стягнення з нього судового збору безпідставне. З відповідача стягнуто на користь позивачки 704,80 грн у рахунок сплаченого нею з вимоги про відшкодування моральної шкоди судового збору, а іншу суму в такому самому розмірі стягнуто в дохід держави з вимоги про поновлення на роботі та оплату вимушеного прогулу, від оплати якої позивачку звільнено відповідно до ст. 5 ч. 1 п. 1 Закону України «Про судовий збір».
Відтак, суд першої інстанції вірно вирішив спір по суті, правильно застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, дотримався вимог процесуального права, чого відповідач, виконуючи свій обов'язок доказування та здійснюючи право на захист від позову на свій розсуд (ст.ст. 12, 13, 43, 49, 76-81 ЦПК України), не спростував, тому на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію слід залишити без задоволення а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 367 ч.ч. 1, 6, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Воловецького районного суду від 13 грудня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 30 серпня 2019 року.
Судді