Іменем України
29 серпня 2019 року
Київ
справа №826/17399/15
адміністративне провадження №К/9901/27263/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2016 року у складі судді Кузьменко В.А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у складі судді Кузьменко В.В., Василенка Я.М., Степанюка А.Г., у справі № 826/17399/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
20 серпня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 15 квітня 2015 року №0036981701 та №0036951701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01 квітня 2015 року №Ф-0032791701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01 квітня 2015 року №0032801701, з мотивів безпідставності їх прийняття.
19 січня 2016 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, задоволений повністю позов Підприємця, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 15 квітня 2015 року №0036981701 та № 0036951701, вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 01 квітня 2015 року №Ф-0032791701, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01 квітня 2015 року №0032801701, з мотивів недоведеності податковим органом складу правопорушень покладених в основу прийняття актів індивідуальної дії.
31 травня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємця відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи шляхом відтворення частини акту перевірки та нормативно - правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних рішень.
11 липня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 01 червня 2016 року та витребувано справу №826/17399/15 з Окружного адміністративного суду міста Києва.
20 липня 2016 року Підприємцем надані заперечення на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України, в якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
22 вересня 2016 року справа №826/17399/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
22 лютого 2018 року справа №826/17399/15 разом із матеріалами касаційної скарги №К/9901/27263/18 передані до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, включений до ЄДРПОУ, перебуває на обліку податкового органу, є платником єдиного внеску.
У березні 2015 року податковим органом проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, результати якої викладені в акті від 01 квітня 2015 року №2170/26-52-17-01/3062417292 (далі - акт перевірки).
Висновками акта перевірки встановлено порушення Підприємцем положень підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем чистого доходу у 2013 році на загальну суму 3 895,00 грн, у 2014 році на загальну суму - 15 203,46 грн та як наслідок не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2013 рік в сумі 584,25 грн, за 2014 рік в сумі 6 780,51 грн, порушення вимог підпункту "г" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування, не утримання та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з доходів за 2014 рік в сумі 31 348,76 грн, донараховано податку з доходів фізичних осіб за весь період перевірки в сумі 38 713,52 грн, в порушення вимог статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивачем не перераховано до бюджету єдиного внеску за період 2013 року на загальну суму 1 351,50 грн, за період 2014 року на загальну суму 15 685,56 грн. Донараховано єдиного внеску на загальну суму 17 037,06 грн.
15 квітня 2016 року згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення - рішення.
Податковим повідомленням - рішенням №0036981701 Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 7364 грн 76 коп. за порушення положень підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1841 грн 19 коп. на підставі абзаців 1, 2 пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.
Податковим повідомленням - рішенням №0036951701 Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податків у сумі 31348 грн 76 коп. за порушення вимог підпункту "г" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 22061 грн 44 коп. на підставі абзаців 1,2 3, 4, 5 пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.
01 квітня 2015 року заступником начальника податкового органу сформована та направлена підприємцю, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Вимога про сплату боргу (недоїмки), якою він Підприємця вимагається до сплати єдиного внеску у сумі 17037 грн 06 коп.
01 квітня 2015 року заступником начальника податкового органу прийнято рішення №0032801701, яким на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосований штраф у сумі 919 грн 43 коп., за наслідками донарахування єдиного внеску у сумі 17037 грн 06 коп.
Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що об'єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, якщо ж фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від здійснення підприємницької діяльності, такі доходи не включаються до складу загального оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця та мають оподатковуватись за правилами оподаткування фізичних осіб.
Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2013-2014 років позивач здійснював діяльність у сфері проводового електрозв'язку (код КВЕД 61.10) та будівництва споруд електропостачання та телекомунікацій (код КВЕД 42.22).
За 2013 рік позивачем задекларовано валові витрати у сумі 1 162 937,00 грн, в тому числі вартість придбаних ТМЦ в сумі 282 591,00 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату 85 130,00 грн, витрати на оренду приміщення 200508,00 грн, послуги зв'язку 28 973,00 грн, інші витрати 438 402,00 грн, та витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів 127 333,00 грн.
У податковій декларації про майновий стан та доходи за 2014 рік позивачем задекларовані валові витрати у сумі 2 358 003,00 грн, в тому числі вартість придбаних ТМЦ в сумі 1 183 354,00 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату - 117 305,00 грн, витрати на оренду приміщення - 219 517,00 грн, послуги зв'язку - 79 265,00 грн, інші витрати - 483 911,00 грн, на придбання паливно-мастильних матеріалів - 274 651,00 грн.
За висновком податкового органу позивачем у перевірений період віднесено до складу валових витрат суми коштів, які не пов'язані з отриманням доходу та документально не підтверджені, у зв'язку із чим ним за наслідками здійснення особистої господарської діяльності не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2013 рік в сумі 584,25 грн та за 2014 рік в сумі 6 780,51 грн.
Склад податкового правопорушення полягає у тому, що позивачем до складу валових витрат віднесенні витрати на паливно-мастильні матеріали, а саме бензин А-92, бензин А-95, бензин Pulls 95 в сумі 219 354,08 грн, а відповідно до наданих на перевірку подорожних листів позивачем використано паливно-мастильних матеріалів на суму 174 150,62 грн, що доводить безпідставність включення позивачем за висновком відповідача, до складу валових витрат пально-мастильних матеріалів на суму 45 203,46 грн, які не пов'язані з отриманням доходу та не були використані ним у підприємницькій діяльності у 2014 році.
Суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що здійснюваний позивачем вид діяльності та дослідження первинних документів у справі вказують на те, що бензин використовується Підприємцем для заправлення транспортних засобів, що перевозять працівників та матеріали до місця здійснення робіт.
На підтвердження правомірності формування валових витрат за перевірений період суди попередніх інстанцій дослідили наданні позивачем копії первинних документів, у тому числі по операціях з придбання паливно-мастильних матеріалів на виконання умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 21 червня 2012 року №160БТЛ-2, укладеного з ПП «ОККО-БІЗНЕС» та договору купівлі-продажу товарів з використанням паливних карток від 13 червня 2014 року №31ОБКПК-0182, укладеного з ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ».
Не встановлення актом перевірки складу податкових правопорушень, а саме не зазначення обставин того, які саме суми витрат, на підставі яких первинних документів і по відносинам із якими контрагентами ФОП ОСОБА_1 . безпідставно включив до складу витрат за перевірений період, не зазначення які саме первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, оформлені з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» доводять безпідставність висновків податкового органу про заниження податку на доходи фізичних осіб у 2013 році на загальну суму 3895,00 грн, у 2014 році на загальну суму -15203,46 грн та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2013 рік в сумі 584,25 грн, за 2014 рік в сумі 6780,51 грн.
Щодо використання праці найманих осіб.
Актом перевірки встановлено, що позивачем використовувалась праця найманих осіб, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно з укладених між ними договорів про використання автомобіля без компенсації від 30 грудня 2013 року.
Відповідач доводить, що якщо орендар відшкодовує витрати, понесені працівниками підприємства на придбання пально-мастильних матеріалів для транспортних засобів, які не перебувають в оренді суб'єкта господарювання, але використовуються у його господарській діяльності, сума вищезазначеного відшкодування підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб як додаткове благо на підставі підпункту "г" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій висновувалися на положеннях підпункту 3.1.9 пункту 3 договорів про використання автомобіля за умовами яких, ФОП ОСОБА_1 зобов'язується здійснювати за власний рахунок заправлення автомобіля паливом та ПММ у період використання за цими договорами, а також заміну шин по факту їх зносу та системному аналізі положень статті 164, пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України та підпункту "г" пункту 164.2.17 частини 164.2 статті 164 цього кодексу, за положеннями якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми безповоротної фінансової допомоги (крім суми процентів умовно нарахованих на таку допомогу), дійшли висновку, що наймані працівники не несли будь-яких витрат по придбанню або використанню пально-мастильних матеріалів, а відтак не отримували дохід у вигляду додаткового блага.
Суд вважає, що відсутність доказів на підставі яких контролюючий орган дійшов висновку про відшкодування позивачем витрат, понесених найманими працівниками зумовлює правомірність висновків судів попередніх інстанцій.
Спростування правопорушень покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень зумовлює відсутність підстав та обставин, за яких відповідач дійшов висновку про заниження позивачем суми нарахування єдиного внеску на фонд оплати праці на суму 17 037,06 грн шляхом прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) та застосування штрафу в сумі 919 грн 43 коп.
Суд визнає, що податковим органом не доведені податкові правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України та порушення правил соціального забезпечення в розумінні статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-6, що доводить безпідставність збільшення податку на доходи фізичних осіб та як податкового агента, визначення недоїмки з єдиного соціального внеску та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права внаслідок чого, у цій частині касаційна скарга є невмотивованою.
Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі №826/17399/15 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.Я.Олендер
І.А. Гончарова
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду