справа№1.380.2019.003981
30 серпня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання здійснити виплату компенсації втрати частини доходів,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогами:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, соціальної допомоги у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 15.01.2011 року по 22.07.2011 року включно, по день фактичної затримки та виплати належних йому грошових коштів, відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, соціальної допомоги у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 15.01.2011 року по 22.07.2011 року включно, по день фактичної затримки та виплати належних йому грошових коштів, відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у відповідності до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2014 року у справі №461/6044/13-а, позивачу повинна була бути виплачена недоплачена щомісячна державна соціальна допомога, однак відповідачем рішення у повному обсязі не виконано. Позивач зазначає, що він має право на нарахування та виплату компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати відповідних виплат.
Також, позивач вказує, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 року, окремих положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені, тому при вирішенні справи в даній частині підлягають врахуванню правові висновки Верховного Суду, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими.
Ухвалою судді від 06.08.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження).
Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Відповідач подав відзив на позов, у якому зазначив, що так як сума позивачу лише нарахована але не виплачена, підстав для задоволення позову немає.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 01.01.2007 року отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», обчисленої у розмірі 90 % грошового забезпечення.
Постановою Галицького районного суду м.Львова від 24.03.2014 року у справі №461/6044/13-а за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, позов було задоволено частково; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 15.01.2011 року по 24.03.2014 року, включно; в решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
У подальшому, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2014 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на постанову Галицького районного суду м.Львова від 24.03.2014 року у справі №461/6044/13-а було задоволено повністю; скасовано постанову Галицького районного суду м.Львова від 24.03.2014 року у справі №461/6044/13-а та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 соціальної допомоги, передбаченої вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплачених сум, за період з 15.01.2011 року по 22.07.2011 року, включно; в решті позові відмовлено.
На виконання рішення суду апеляційної інстанції Галицьким районним судом м.Львова від 28.02.2018 року у справі №461/6044/13-а було видано виконавчий лист про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплачених сум, за період з 15.01.2011 року по 22.07.2011 року, включно.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області від 27.03.2018 року ВП №56051943 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого документа.
Матеріалами справи стверджується, що позивач неодноразово звертався до відповідача з метою здійснення перерахунку та виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги на виконання рішення суду.
Так, листом від 02.05.2018 року №1875/3-20/07.05-06 Головне УПФ України у Львівській області повідомило позивача, що Управлінням на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2014 року здійснено ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 15.01.2011 року по 22.07.2011 року в сумі 1112,00 грн.
Згодом, у відповідь на звернення позивача відповідач листом від 02.04.2019 року за №8771/03.29-15 повідомив, що оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 року №14 затверджено бюджет Пенсійного фонду України на 2019 рік, в якому передбачено за рахунок коштів Державного бюджету України видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду у розмірі 50 млн.грн., а тому вищевказана доплата на виконання рішення суду за спірний період в сумі 1112,00 грн. буде виплачена у порядку, визначеному Постановою №649.
Окрім того, позивач звертався 19.03.2019 року до відповідача із запитом про надання публічної інформації щодо пенсійного грошового забезпечення, на який останнім надано відповідь (17.04.2019 року №1531/3-20/07.05-06).
Водночас, вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (надалі по тексту - Порядок №159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п.3 Порядку №195, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до п.4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу вищезазначених норм права, встановлено, що компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у п.3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.
Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.
Як з'ясовано судом, відповідачем здійснено лише перерахунок пенсії за період з 15.01.2011 року по 22.07.2011 року на виконання рішення суду, що становить 1112,00 грн., проте станом на день розгляду справи такі кошти позивачу не виплачено, що визнається сторонами.
При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 11 липня 2018 року у справі за №487/6923/16-а.
Водночас, посилання позивача на постанови Верховного Суду, зокрема: від 06.02.2018 року у справі №681/423/15-а, від 20.02.2018 року у справі №522/5664/17, від 20.02.2018 року у справі №336/4675/17, від 26.04.2018 року у справі №820/1810/18, від 21.06.2018 року у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 року у справі №521/940/17, від 18.07.2018 року у справі №490/6755/15-а та від 24.01.2019 року у справі №159/1651/17 не приймаються до уваги судом, позаяк такі рішення Верховного Суду прийнято не по аналогічних правовідносинах. У справах, що розглядалися Верховним Судом сума, на яку розраховано компенсація вже була нарахована та виплачена позивачам.
З огляду на вищевказане, суд відзначає, що в справі, що розглядається не встановлено протиправності дій органу Пенсійного фонду щодо відмови позивачу у розрахунку та виплаті компенсації втрати частини доходів, соціальної допомоги у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 15.01.2011 року по 22.07.2011 року, оскільки така позовна вимога фактично є передчасною та може бути заявлена у судовому порядку лише після відповідних виплат за спірний період.
Окрім того, на переконання суду також не підлягає задоволенню позовна вимога в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести розрахунок і виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з невиплатою соціальної допомоги, оскільки така вимога є пов'язаною із першою, в задоволенні якої судом відмовлено.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач не навів переконливих аргументів та не надав допустимих доказів, що свідчили б про правомірність та обґрунтованість його позовних вимог.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти «Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy №33202/96).
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством, а тому вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Разом з тим, щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у встановлений судом термін з моменту набрання рішенням суду законної сили суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, та відмову у задоволенні позову, суд вважає необґрунтованим клопотання позивача щодо здійснення контролю за виконанням судового рішення, а тому відмовляє у його задоволенні.
Щодо судових витрат, то судом питання щодо їх розподілу в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору й ним, як і відповідачем не понесено судових витрат у цій справі.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 189, 241-247, 250-251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 9 АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області( м.Львів вул.. Митрополита Андрея,10) про визнання протиправними дій, зобов'язання здійснити виплату компенсації втрати частини доходів відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.
Суддя Кухар Н.А.