30 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/5273/19
категорія 113040000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулося Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" (далі - ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)", позивач, підприємство) із позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №ЖИ62/ЖТ0462/617/АВ/П/ТД-ФС від 07.03.2019.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що уповноваженими особами відповідача було проведено інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю, за результатами якого складено акт № ЖТ0462/617/АВ від 13.02.2019. Вказаною перевіркою встановлено порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме в частині допуску працівників (гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) до роботи без оформлення трудових відносин. У зв'язку із чим, 07 березня 2019 року відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу на ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №4" в розмірі 250380 грн. Вважає прийняту постанову протиправною, оскільки не є роботодавцем для засуджених. Наголошує, що у даних спірних відносинах має виступати виправна колонія, оскільки у відповідності до Кримінально-виконавчого кодексу України підприємство немає повноважень укладати строкові трудові договори, так як, таке право надано виключно державній установі, не здійснює виплату заробітної плати засудженим та не встановлює режим робочого дня. Вважає, що відповідачем при проведенні інспекційного відвідування неповно досліджено обставини, а тому протиправно винесено оскаржувану постанову, яка підлягає скасуванню.
Ухвалою судді від 24.05.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 13.06.2019.
Підготовче засідання відкладалося: 13.06.2019, 18.07.2019, 30.07.2019 у зв'язку із наявністю клопотань представників сторін про відкладення (а.с.164,166,199).
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 у задоволені заяви ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" про забезпечення позову відмовлено (а.с.213-215).
Відповідно до ухвали без виходу до нарадчої кімнати від 30.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 06.08.2019 (а.с. 218).
Ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати від 06.08.2019 постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
18.07.2019 від представника відповідача надійшли до суду письмові пояснення на позовну заяву (а.с.170-171), в яких останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що на момент проведення заходу державного контролю щодо дотримання позивачем вимог законодавства про працю, дії відповідача були законодавчо обґрунтовані та мали на меті реалізацію однієї із основних функцій Управління Держпраці у Житомирській області, що у свою чергу спрямована на належну реалізацію положень статті 43 Конституції України, яка гарантує кожній людині захист їхніх трудових прав та інтересів від будь-яких посягань. При цьому наголошено, що під час проведення інспекційного відвідування було встановлено працівників, які допускаються до роботи без оформлення трудових відносин, що у свою чергу є порушенням ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України.
На вищевказані пояснення, представник відповідача надіслав до суду відповідь (а.с.201-203). Зі змісту якої вбачається, що чинним законодавством не закріплено порядок та умови для працевлаштування засуджених на ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)". Строковий трудовий договір укладається між засудженими та виправною колонією, яка і забезпечує належну охорону та ізоляцію останніх. Виправна колонія здійснює зарахування заробітної плати на рахунки засуджених та відрахування із заробітку та інших доходів таких осіб.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав зазначених у позові та наданих усних поясненнях під час розгляду справи.
Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні, при цьому зазначивши, що відсутні правові підстави для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що на підставі доповідної записки №21 від 11.02.2019 та листа прокуратури № 01-12/0176 від 01.02.2019, начальником Управління Держпраці у Житомирській області видано наказ № 326 від 12.02.2019 про проведення в період з 12.02.2019 по 13.02.2019 позапланового заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування в ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" за юридичною адресою: 10001, Житомирська область, м.Житомир, проспект Незалежності, 172, Код КВЕД 31.09, Виробництво інших меблів (основний), код ЄДРПОУ 08679971 - з питань додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин та оплати праці (а.с.172-173).
У зв'язку із винесеним наказом, Управлінням Держпраці у Житомирській області для здійснення інспекційного відвідування видано направлення № 283/04 від 12.02.2019 головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Омелянчук Ользі Анатоліївні та за участю головного державного інспектора того ж відділу - Чепурного ОСОБА_3 (а.с.174-175).
13.02.2019 за результатами інспекційного відвідування Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №4" складено акт №ЖТ0462/617/AB, яким зафіксовані порушення ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Такий акт підписаний головним держаним інспектором Омелянчук О.А та в.о. директора ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" ОСОБА_4 ., який зазначив про необхідність подання заперечень/зауважень протягом трьох робочих днів (а.с.183). В матеріалах справи містяться такі заперечення, однак відомості про їх направлення/подання до Управління Держпраці у Житомирській області відсутні (вхідний, вихідний номер).
Відтак, у ході проведення інспекційного відвідування з питань додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин та оплати праці встановлено, що працівники допускаються до роботи без оформлення трудових відносин. Зокрема, згідно табелю обліку робочого часу засуджених та письмових пояснень ОСОБА_2 , останнього було допущено до роботи в червні 2018 року та січні 2019 року (а.с.193). Разом з тим, в серпні 2018 року та листопаді 2018 року без укладення трудових відносин було допущено також до роботи ОСОБА_1 . При цьому, відповідно до письмових пояснень головного бухгалтера підприємства трудових договорів із вищезазначеними працівниками не укладалося (а.с.194).
На підставі вищевказаного акту, відповідачем було складено постанову про накладення штрафу № ЖИ 62/ЖТ462/617/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 07 березня 2019 року, якою на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 250380 грн за порушення ч.3 ст.24 КЗпП України відносно двох працівників, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.57).
ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)", вважаючи вищевказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню звернулося до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 7 Положення, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до ст.259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №877-V).
Статтею 1 Закону №877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
В силу приписів ч.4 ст.2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються органами, зокрема, державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Пунктом 2 частини 1 статті 6 цього ж Закону визначено, що під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (зі змінами та доповненнями, далі - Порядок).
Відповідно до п.2 Порядку державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, у тому числі, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).
Аналіз вищевказаних норм дає підстави вважати, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється згідно норм Закону №877-V з урахуванням Порядку.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.7 Закону №877-V, для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою.
Згідно ч.1 ст.4 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
У відповідності до ч.5 ст.7 Закону №877-V, перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).
Отже, за змістом положень Порядку, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Положеннями пп.3-4 п.5 Порядку визначено, що інспекційні відвідування проводяться: за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту та за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю.
Згідно п.8 Порядку, про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
При цьому, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення (п.9 Порядку).
Відтак, як вже зазначалося, однією із підстав для проведення інспекційного відвідування слугував лист Житомирської місцевої прокуратури № 01-12/0176 від 01.02.2019, про що йдеться в наказі начальника Управління Держпраці у Житомирській області № 326 від 12.02.2019 про проведення в період з 12.02.2019 по 13.02.2019 позапланового заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)".
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, 26.03.2019 представником позивача направлено на адресу відповідача запит на отримання інформації щодо підстав здійснення інспекційного відвідування на підприємстві у період з 12.02.2019 по 13.02.2019.
У відповідь на вищевказаний запит, Управлінням Держпраці в Житомирській області надіслано позивачу лист Житомирської місцевої прокуратури №32-84-623 від 29.01.2019. В якому міститься інформація про ймовірне порушення законодавства про працю під час залучення адміністрацією установи до праці засудженого ОСОБА_5 та невиплати останньому заробітної плати.
Водночас, суд, вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до наказу начальника Управлінням Держпраці в Житомирській області №326 від 12.02.2019 підставою для призначено інспекційне відвідування на ДП «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)», серед інших, слугував лист Житомирської місцевої прокуратури №01-12/0176 від 01.02.2019, який відсутній в матеріалах справи. При цьому, в листі прокуратури, який надано позивачу за результатами опрацювання поданого останнім запиту про отримання інформації щодо підстав для здійснення інспекційного відвідування позивача, запропоновано провести перевірку іншої юридичної особи - Державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)», що не являється можливим, у відповідності до п.2 ч.1ст.6 Закону №877-V та не може слугувати підставою для здійснення такого відвідування.
Щодо дотримання відповідачем порядку розгляду уповноваженими особами Управління Держпраці у Житомирській області справи про накладення штрафу за порушення виявлені під час інспекційного відвідування, слід вказати наступне.
Відтак, в силу приписів ст. 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому, механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи) визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі - Порядок № 509).
В свою чергу, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (п.2 цього ж Порядку).
Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа) (п.3-5 Порядку №509)
Пунктом 6 цього ж Порядку визначено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Відтак, проаналізувавши викладені норми, суд вважає, що ключовим обов'язком уповноважених осіб Управління Держпраці в Житомирській області при розгляді такої справи є належне повідомлення суб'єкта господарювання про дату та час її розгляду.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відсутні будь-які докази про належне повідомлення особи, яка притягується до відповідальності про дату та час розгляду справи про накладення штрафу, що безпосередньо призводить до порушенням прав такої особи.
Поряд із цим, суд звертає увагу на те, що штраф у розмірі 250380 грн, який було застосовано до позивача, є суттєвим. Така санкція співмірна з покараннями за злочини. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. А тому, особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.06.2019 у справі №813/3415/18.
Разом з тим, слід наголосити, що для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Однак, як вже зазначалося, будь-які докази повідомлення позивача про розгляд справи матеріали адміністративної справи не містять.
Пунктом 7 Порядку №509 визначено, що справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Таким чином, проаналізувавши вищевикладених норми суд вважає, що саме на уповноважену посадову особу покладається обов'язок з'ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
Отже, обов'язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п'ять днів до дати розгляду справи. При цьому, обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Більш того, звертає увагу на себе той факт, що акт про інспекційне відвідування датований 13.02.2019, однак оскаржувану постанову уповноваженою особою винесено лише 07 березня 2019 року, тобто з порушенням 10-денного терміну.
Щодо порушень встановлених під час проведення інспекційного відвідування, суд зазначає наступне.
Відтак, визначальним для правильності вирішення даного спору є встановлення наявності/відсутності за позивачем ознак "роботодавця" під час використання праці осіб, з числа засуджених направлених на суспільно-корисну працю Державною установою "Житомирська виправна колонія (№4)", що і виступає основним доводом позивача, в обґрунтування позовних вимог у даній справі.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
При цьому, в силу ч.1 ст.7 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК Ураїни), держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч.2 ст.7 КВК України).
Серед інших, засуджені мають право на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці (абз.9 ч.1 ст. 8 КВК України).
Частиною першою статті 118 КВК України, встановлено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов'язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
Згідно ст.121 КВК України, особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу. Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених у виправних колоніях встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відшкодування засудженими витрат, встановлених частиною першою цієї статті, що належить до власних надходжень виправних колоній, здійснюється після відрахування податку на доходи фізичних осіб і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами здійснюється у порядку, встановленому законом.
Оплата праці засуджених до позбавлення волі передбачена ст.120 КВК України. Зокрема, праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п'ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
Таким нормативно-правовим актом є Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України № 396/5 від 07.03.2013 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11 березня 2013 року за № 387/22919 (далі - Інструкція №396/5).
Підпунктом 3.1 пункту 3 цієї Інструкції визначено, що засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей залежно від статі, віку, працездатності, стану здоров'я, спеціальності.
Аналіз наведених норм свідчить, що засуджені до позбавлення волі з метою залучення до суспільно корисної праці виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, в результаті чого їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
Відповідно до п.2.1 Статуту ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України №3550 від 06.12.2016 (далі - Статут) підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах відбування покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.
В свою чергу, відповідно до п.25 Положення про державну установу «Житомирська виправна колонія (№4)» остання забезпечує створення умов, для залучення засуджених відповідно до вимог КВК України до суспільно корисної оплачуваної праці, додержання правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених чинним законодавством про працю.
Отже, з аналізу вищевикладених норм слідує висновок, що залучення засуджених до суспільно корисної оплачуваної праці повинно здійснюватися за строковими трудовими договорами, укладеними між засудженими та Державною установою «Житомирська виправна колонія (№4)», а не з позивачем, який в даному випадку не є роботодавцем для засуджених.
Так, в матеріалах справи міститься договір аутсорсингу на використання праці засуджених для виконання робіт і послуг на виробничих об'єктах організацій та підприємств усіх форм власності №1 від 02.01.2019 (далі - Договір) укладений між Державною установою «Житомирська виправна колонія (№4)», іменованою надалі «Виконавець», в особі начальника Лобова В.А., діючого на підставі Положення з однієї сторони та ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№4)», іменованого надалі «Замовник» в особі в.о. директора ОСОБА_4 , діючого на підставі Статуту підприємства.
Відповідно до п.п.1.1 п.1 вказаного Договору, «Виконавець» надає у розпорядження «Замовнику» робочу силу числа засуджених в кількості згідно замовлення.
Згідно п.п.2.5 п.2 Договору, виконавець зобов'язаний проводити необхідні відрахування до Державного бюджету та фондів соціального страхування.
Підпунктом 4.1 п.4 Договору визначено, що роботи на виробничих об'єктах «Замовника» виконуються відповідно до договорів цивільно-правового характеру, укладених між засудженим та «Виконавцем».
Кількість та вартість наданих «Виконавцем» робіт (послуг) фіксуються у Актах виконаних робіт відповідно до договорів цивільно - правового характеру (п.п. 4.2 п.4 Договору).
Оплата наданих робіт (послуг) - винагорода здійснюється по завершенню обсягу виконаних робіт за договорами цивільно - правового характеру або за фактом виконання певної їх кількості протягом 3 робочих підписання сторонами акту виконаних робіт (наданих послуг) відповідно до договорів цивільно-правового характеру (п.п.4.3-4.4 п.4 Договору).
Підпунктами 4.5-4.6 пункту 4 Договору визначено, що з урахуванням специфіки Кримінально-виконавчого законодавства винагорода за виконані роботи (надані послуги) перераховується «Замовником» на депозитний рахунок «Виконавця», після чого нараховується засудженому «Виконавцем». На підставі статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України «Виконавцем» сплачується загальнообов'язковий державний соціальний внесок у розмірі 22% від розміру нарахованої за виконані засудженим роботи (послуги).
Тобто, всі розрахунки із засудженими, які залучалися до праці на Державному підприємстві «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)», у відповідності до Договору за виконану роботу здійснюються Державною установою «Житомирська виправна колонія №4».
Таким чином, на позивача не розповсюджуються вимоги трудового законодавства щодо оформлення трудових відносин між засудженими та підприємством.
Отже, з наведених положень Договору слідує, що Державна установа «Житомирська виправна колонія (№4)» направляє певну кількість осіб, з числа засуджених, які відбувають покарання в даній установі, на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№4)» для виконання певних робіт на підприємстві.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що підприємство не виступає по відношенню до засуджених роботодавцем в розумінні законодавства про працю, а отже, на нього не розповсюджуються вимоги трудового законодавства, з огляду на вищенаведені аргументи та наявні в матеріалах справи докази.
Поряд з цим, слід вказати, що будь-які договори на використання праці засуджених для виконання робіт і послуг на виробничих об'єктах організацій та підприємств усіх форм власності в 2018 році у матеріалах справи відсутні, однак, враховуючи, що позивач у відповідності до вищевикладених норм не є роботодавцем для засуджених ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ), а тому і не має відповідати за порушення ч.3 ст.24 КЗпП України.
Матеріалами справи підтверджено, що у 2018 році позивачем була здійснена оплата праці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно нарядів виконання робіт за червень, серпень, листопад 2018 року (а.с.184-186), при цьому, враховуючи специфіку нарахування оплати праці засудженим, позивачем повідомлено Державну установу «Житомирська виправна колонія №4» про проведені записи та перераховано кошти до вказаної установи виконання покарань, для здійснення відрахувань у порядку черговості та виплати коштів засудженим (а.с.187-189).
За таких обставин, проаналізувавши вищенаведені положення законодавства України та документи, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 4)" не виступає по відношенню до засуджених працівників як роботодавець, а отже на позивача не розповсюджуються вимоги щодо оформлення трудових відносин із засудженими, у зв'язку із чим, позивачем не могло бути допущено порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в контексті наведеного суд відмічає, що позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими особами №ЖИ62/ЖТ0462/617/АВ/П/ТД-ФС від 07.03.2019, а відповідачем, в свою чергу, не доказана правомірність прийнятого рішення.
Суд, з огляду на викладене здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказах, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)".
У відповідності до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Житомирській області на користь позивача підлягають стягненню здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 3755,70 грн у вигляді судового збору за подання даної позовної заяви.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Адміністративний позов Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" (проспект Незалежності, 172, м.Житомир, 10001, код ЄДРПОУ 08679971) до Управління Держпраці у Житомирській області (вул. Шевченка, 18-а, м.Житомир,10008, код ЄДРПОУ 39790560) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ62/ЖТ0462/617/АВ/П/ТД-ФС від 07.03.2019, згідно якої на Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 250380 грн.
Стягнути на користь Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" (код ЄДРПОУ 08679971) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Житомирській області (код ЄДРПОУ 39790560) сплачений судовий збір у розмірі 3755,70 грн (три тисячі сімсот п'ятдесят п'ять грн 70 коп).
Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Черноліхов