28 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/2867/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської міської ради Київської області
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2019 року, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 липня 2019 року (головуючий - Коробенко Г.П., судді - Кравчук Г.А., Козир Т.П.) та рішення Господарського суду Київської області від 18 березня 2019 року (суддя Шевчук Н.Г.) у справі
за позовом Васильківської міської ради Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк"
про визнання недійсним державного акта, скасування державної реєстрації, скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
(у судовому засіданні взяв участь представник відповідача - Муравйов О.В.)
Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
1. Рішеннями виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів від 21.05.1998 року № 41 та від 18.06.1998 року № 88 надано Акціонерному товариству "Маяк" у постійне користування земельні ділянки у м. Василькові по вул. Володимирській, 92 - площею 0,03 га та по вул. Чехова, 8 - площею 0,49 га, про що 16.11.2001 року видано державний акт серія ІІ-КВ № 000487-33 на право постійного користування землею (площа 0,523 га), який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 33.
2. 25.03.2003 року виконавчим комітетом Васильківської міської ради прийнято рішення № 152, яким затверджено графік переоформлення у встановленому порядку на право власності або оренди земельних ділянок, що знаходяться у постійному користуванні громадян та юридичних осіб і повинні бути переоформлені до 01.01.2005 року.
3. В подальшому рішенням Васильківської міської ради від 13.02.2004 року № 26-08-XXIV визнано таким, що втратив чинність державний акт серія ІІ-КВ № 000487-33 на право постійного користування земельними ділянками АТ "Маяк" та вирішено передати в оренду вказаному товариству терміном на п'ять років земельні ділянки загальною площею 0,523 га, в тому числі по вул. Чехова, 8 площею 0,491 га для побутового приміщення та гаражу і по вул. Володимирській, 92 площею 0,032 га для адмінприміщення та складу.
4. Між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, згідно з вищевказаним рішенням від 13.02.2004 року № 26-08-XXIV, укладено договір оренди строком дії на 5 років, зареєстрований Васильківським відділом Київської філії центру ДЗК 21.03.2005 року за № 040532600091.
5. 23.02.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договори оренди вищезгаданих земельних ділянок, які були зареєстровані відділом Держкомзему у м. Васильків за № 321070004000126 і № 321070004000127.
6. Відомості про реєстрацію за відповідачем права постійного користування земельними ділянками комунальної форми власності, розташованими у Київській області, Васильківському районі, м. Василькові по вул. Чехова, 8, площею 0,4900 га, кадастровий номер 3210700000:10:023:0034, та по вул. Володимирській, 92, площею 0,0826 га, кадастровий номер 3210700000:10:0231:0017, містяться у Державному земельному кадастрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Короткий зміст позовних вимог
7. У грудні 2018 року Васильківська міська рада звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк", в якому просила:
- визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 000487-33, виданий Акціонерному товариству "Маяк" 16.11.2001 року Васильківською міською радою народних депутатів;
- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію від 28.04.2016 року за відповідачем щодо земельної ділянки площею 0,4900 га кадастровий номер 3210700000:10:023:0034, місце розташування: Київська область, м. Васильків, вул. Чехова, 8, а також земельної ділянки площею 0,0826 га кадастровий номер 3210700000:10:0231:0017, місце розташування: Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська, 92;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про інше речове право № 19528764 та № 19528046 щодо права постійного користування земельними ділянками площею 0,49 га та 0,08 га за відповідачем.
7.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право постійного користування спірними земельними ділянками припинилось, оскільки рішенням позивача від 13.02.2004 року 326-08-XXIV визнано таким, що втратив чинність, державний акт серії ІІ-КВ № 000487-33 на право постійного користування землею, виданого Акціонерному товариству "Маяк", та передано вказаному товариству в оренду терміном на п'ять років земельні ділянки площею 0,4900 га по вул. Чехова, 8 та площею 0,032 га по вул. Володимирська, 92 у м. Василькові, які використовувалися ним на підставі договорів оренди з 21.03.2005 року по 23.02.2017 року.
7.2. За твердженням позивача, з витягів з Державного земельного кадастру від 28.09.2018 року він довідався, що спірні земельні ділянки 28.04.2016 року зареєстровані за відповідачем на праві постійного користування відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 000487-33, виданого Акціонерному товариству "Маяк" 16.11.2001 року Васильківською міською радою народних депутатів, а тому вказаний державний акт на право постійного користування землею слід визнати недійсним та скасувати вчинені 28.04.2016 року на підставі цього державного акта реєстраційні записи.
Короткий зміст рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням Господарського суду Київської області від 18 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
9. Судові рішення мотивовано тим, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою є правочином і підставами його недійсності відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Однак під час розгляду справи суди не встановили підстав недійсності правочину, передбачених приписами наведених статей, а позивач відповідних доказів судам не надав.
10. Крім цього, суди вказали, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Зміна умов щодо подальшого користування земельними ділянками, в тому числі і укладення договору оренди земельної ділянки, не є підставою для визнання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою недійсним. Докази звернення відповідача із заявою про добровільну відмову від право постійного користування земельними ділянками та докази припинення у встановленому законом порядку такого права відсутні.
11. Також суди зазначили, що державна реєстрація не є способом набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а є лише засобом підтвердження таких фактів. Позивачем заявлені вимоги про скасування державної реєстрації за відповідачем права постійного користування земельними ділянками, як похідні від вимоги (і як наслідок) визнання недійсним державного акта. Водночас позивачем не оспорюються дії відповідних реєстраційних служб при вчиненні цих записів, вони не вказані як відповідачі за позовом, докази порушення встановленого законом порядку вчинення цих дій відсутні.
12. Під час апеляційного перегляду справи апеляційний господарський суд визнав обґрунтованою суму витрат понесених відповідачем на оплату професійної правничої допомоги і додатковою постановою від 04 липня 2019 року задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк" про розподіл судових витрат та стягнув з позивача на користь відповідача 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Васильківська міська рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2019 року, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 липня 2019 року та рішення Господарського суду Київської області від 18 березня 2019 року у даній справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Доводи касаційної скарги (узагальнено)
14. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою не є правочином (у розумінні частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України), а тому до нього не можуть бути застосовані підстави недійсності, що визначені у статті 215 Цивільного кодексу України.
14.1. Державний акт на право постійного землекористування лише фіксує факт наявності відповідного права, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється.
15. Внаслідок укладання сторонами договору оренди земельних ділянок відбулася зміна титулу користування майном - з права постійного користування на право оренди і у зв'язку з цим відбулося погашення документа, що фіксував факт наявності відповідного права, тобто державного акта на право постійного користування землею.
16. Суди належним чином не дослідили наявні у матеріалах справи докази внаслідок чого дійшли помилкового висновку про наявність відповідної технічної документації із землеустрою, яка давала б відповідачу право постійного користування, оскільки державна реєстрація за Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк" права постійного користування у 2016 році проводилася на підставі технічної документації 2010 року, а не 1998 року на підставі якої і видавався оспорюваний акт.
17. При розгляді даної справи суди неправомірно послалися на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 923/466/17, оскільки така позиція стосувалася інших правовідносин ніж ті, що склалися між сторонами даного спору.
18. Додаткова постанова апеляційного суду від 04 липня 2019 року також прийнята з порушенням норм процесуального права, адже всупереч принципам рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд апеляційної інстанції позбавив позивача права навести свої заперечення на подану відповідачем заяву про розподіл судових витрат і крім цього, стягнена додатковою постановою сума витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою та завищеною.
Доводи відповідача, наведені ним у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)
19. Касаційна скарга Васильківської міської ради спрямована на переоцінку вже встановлених обставин.
20. Як правильно вказали суди, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
20.1. Укладення договору оренди не входить до вичерпного переліку, визначеного статтею 141 Земельного кодексу України.
21. Рішення Васильківської міської ради від 13.02.2004 року не є доказом припинення права відповідача щодо постійного користування землею, наданого відповідачу відповідно до акта серії ІІ-КВ № 000487-33 від 16.11.2001 року.
22. Питання застосування чи не застосування положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не впливає на рішення по суті спору.
23. Посилання скаржника на приписи статті 155 Земельного кодексу України є необґрунтованими, адже конструкція вказаної норми вказує на те, що у судових процесах про визнання недійсним акта відповідачем має бути саме особа, що видала такий акт.
24. Сума стягнутих витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою та підтверджена належними доказами.
25. В цілому рішення судів є правильними та законними, а тому і підстав для їх зміни чи скасування не має.
Щодо процесуальних питань
26. Клопотання Васильківської міської ради Київської області про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв'язку з наявністю правової проблеми у вирішенні питання припинення права постійного користування внаслідок укладання договору оренди земельних ділянок, які на такому праві закріплювалися за відповідачем, Верховний Суд відхиляє з огляду на відсутність підстав для задоволення такого клопотання, передбачених статтею 302 Господарського процесуального кодексу України.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Щодо державного акта на право постійного землекористування
27. Відповідно до частини 2 статті 3 Земельного кодексу України (в редакції Кодексу, чинній на момент видачі акта) розпорядження земельними ділянками здійснюють Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
27.1. Положеннями статті 7 Земельного кодексу України (в редакції Кодексу, чинній на момент видачі акта) встановлено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності конкретному переліку осіб.
27.2. Згідно з приписами статті 10 цього ж Кодексу до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: 1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; 2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; 3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу; 4) справляння плати за землю; 5) ведення земельно-кадастрової документації; 6) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; 7) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів; 8) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; 9) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні; 10) організація землеустрою; 11) затвердження проектів внутрігосподарського землеустрою та контроль за їх здійсненням; 12) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів; 13) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції; 14) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.
28. Статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції Кодексу, чинній на момент видачі акта) визначено, що міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.
28.1. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.
29. Відповідно до положень статті 22 Земельного кодексу України (в редакції Кодексу, чинній на момент видачі акта) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
30. В порядку obiter dictum Верховний Суд тлумачить вказану норму статті 22 Земельного кодексу наступним чином.
Земельна ділянка як об'єкт цивільних прав з доктринальної точки зору відноситься до так званих нормативних речей, які виникають (створюються) не внаслідок їх виготовлення, видобутку або будь-якого іншого впливу на об'єкти фізичного світу, а внаслідок виключно юридично значимих дій (якими в даному випадку є встановлення меж земельної ділянки в натурі, тобто, виникнення (створення) земельної ділянки як речі в розумінні цивільного законодавства). Тобто, після встановлення меж земельної ділянки в натурі земельна ділянка виникає як річ, тобто об'єкт цивільних прав, цивільні права на який посвідчуються відповідним документом.
31. Згідно з вимогами частин 1, 3 статті 23 Земельного кодексу України (в редакції Кодексу, чинній на момент видачі акта) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
31.1. Крім цього, відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28 право постійного користування землею посвідчується державними актами на право постійного користування землею, форми яких затверджені Верховною Радою України.
31.2. Відповідно до пункту 4.2. цієї ж Інструкції у випадках припинення права власності або права користування на земельну ділянку документи, що посвідчують це право, повертаються до органу, котрий їх видав.
32. Аналіз наведених норм матеріального права, якими врегульовувалися земельні відносини на момент видачі оспорюваного акта, дає підстави для висновку про те, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лише посвідчує (оформлює) відповідне право.
32.1. Суди дійшли помилкового висновку в частині визначення правової природи акту на право постійного користування як правочину, оскільки останній не є дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав на обов'язків, з нього не виникають та не можуть виникнути цивільні права та обов'язки, оскільки актом лише оформлюється відповідне право, яке виникає внаслідок правочину чи акта індивідуальної дії - у цьому випадку рішення міської Ради народних депутатів.
33. Оскільки висновки судів у цій частині є помилковими і такими, що зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, то неправомірним є також застосування судами положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України про недійсність правочину до Державного акта ІІ-КВ № 000487-33.
Щодо припинення права постійного користування
34. 25.10.2001 року набув чинності Земельний кодекс України (№ 2768-ІІІ), яким, зокрема, було змінено коло суб'єктів, що мають право на оформлення права постійного користування щодо земель комунальної власності.
34.1. Судами встановлено, що відповідач до такого кола землекористувачів не увійшов.
35. У пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (№ 2768-ІІІ) в редакції від 15.10.2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
36. Суди встановили, що 25.03.2003 року рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради № 152 "Про затвердження графіку переоформлення права постійного користування земельними ділянками громадян та юридичних осіб", було затверджено графік переоформлення документів на право власності або право оренди земельних ділянок, які знаходяться у постійному користуванні громадян та юридичних осіб.
37. Рішенням сесії Васильківської міської ради від 13.02.2004 року № 26-08-XXIV було визнано таким, що втратив чинність державний акт ІІ-КВ № 000487-33 від 16.11.2001 року на право постійного користування земельними ділянками АТ "Маяк" та вирішено передати в оренду вказаному товариству терміном на п'ять років земельні ділянки загальною площею 0,523 га, в тому числі по вул. Чехова, 8 площею 0,491 га для побутового приміщення та гаражу і по вул. Володимирській, 92 площею 0,032 га для адмінприміщення та складу.
37.1. В подальшому між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, згідно з вищевказаним рішенням від 13.02.2004 року № 26-08-XXIV, укладено договір оренди земельних ділянок строком дії на 5 років, зареєстрований Васильківським відділом Київської філії центру ДЗК 21.03.2005 року за № 040532600091.
38. Пізніше рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
39. Проте, правові відносини з переоформлення права постійного користування між сторонами даного спору розпочалися та закінчилися ще до прийняття відповідного рішення Конституційного Суду України.
40. В порядку obiter dictum Суд зазначає, що відповідно до пункту а) частини 1 статті 141 Земельного кодексу України (№ 2768-ІІІ) однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
40.1. Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 наведене положення статті 141 Земельного кодексу України неконституційним не визнавалось, а отже і навіть після прийняття рішення № 5-рп/2005 раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними, однак підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб.
41. Так, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
42. Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, яка знаходить своє втілення в їх вільному волевиявленні, що спрямоване на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з положеннями, зокрема, статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
43. Статтею 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на час укладення договору оренди земельних ділянок строком дії на 5 років) встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
43.1. Відповідно ж до статті 20 цього Закону укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
44. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року № 2073 "Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі" (була чинною на момент укладення договору оренди) передбачалося, що державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.
45. Враховуючи наведені правові норми, а також встановлені судами обставини Верховний Суд вважає, що з моменту державної реєстрації договору оренди земельних ділянок, тобто з 21.03.2005 року, у спосіб та з дотриманням вимог статей 11, 627 Цивільного кодексу України, статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі", статей 141, 142 Земельного кодексу України, постанови КМУ № 2073 відбулось переоформлення права постійного користування на строкове право оренди, тобто офіційне визнання і підтвердження державою факту виникнення у відповідача права оренди земельних ділянок.
45.1. Така трансформація правових відносин користування є об'єктивним наслідком волевиявлення сторін та наслідком їх свідомих дій.
46. Відмовляючи в задоволенні позову у даній справі суди вказали, що сторонами не були дотриманні формальні правила, передбачені статтею 142 Земельного кодексу України, які давали б підстави вважати, що право постійного користування земельними ділянками у відповідача припинилося внаслідок добровільної відмови від такого користування, зокрема, зазначили про те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача із заявою про добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками.
47. Проте, вирішуючи даний спір суди в першу чергу мали б взяти до уваги усталену практику відносин між сторонами, подальшу поведінку сторін та інші обставини, що мають значення, оскільки одним з основних завдань судів при вирішенні спору є індивідуалізація абстрактних приписів норми права стосовно поведінки конкретних суб'єктів у конкретних життєвих обставинах. Судове рішення є логічним висновком з аналізу встановлених фактів та юридичних підстав.
48. Поза оцінкою судів у цій частині залишилася поведінка відповідача, яка не відповідає принципу добросовісності, зокрема, з наступних аргументів.
48.1. Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є одними із фундаментальних засад цивільного права, спрямованими, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
48.2. Так, відповідач добровільно уклав договір оренди земельних ділянок, не повернув державний акт на право постійного користування, як цього вимагали приписи діючого на той момент законодавства, що унеможливило "погашення" акта у встановленому законом порядку, виконував умови такого договору, звертався до позивача з ініціативою щодо продовження дії такого договору, перебуваючи з позивачем в орендних відносинах більше 10 років. Однак, базуючись виключно на наявності Державного акту на право постійного користування, достеменно знаючи про наявність рішення позивача про визнання такого акта нечинним, фактично, своїми свідомими діями змінивши правовий режим землекористування з постійного на орендне, все ж вніс відповідні дані про право, якого юридично не існує, до державного реєстру речових прав та кадастру.
Щодо способу захисту
49. Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
50. В силу положень частини 1 статті 129 Конституції України, частини 1 статті 2, частини 1 статті 6, частини 2 статті 48 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 1 частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 частини 1 статті 236 чинного Господарського процесуального кодексу України, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
51. Конституційний Суд України у підпункті 4.1. пункту 4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, вказав наступне:
"Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."
51.1. На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.
52. Згідно з частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення."
53. Дотримання судами принципу верховенства права в деяких випадках може нівелювати формальності і неточності, оскільки справедливість є важливішою від формальних процедур.
53.1. Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.
54. У постанові від 12 грудня 2018 року по справі № 2-3007/11 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що оскільки, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
55. Керуючись в першу чергу принципом верховенства права та справедливості колегія суддів Касаційного господарського суду у даній справі дійшла близького за змістом по відношенню до наведеної вище правової позиції Великої Палати висновку , який полягає в такому.
56. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, за частиною 3 якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Водночас законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням основних принципів судочинства та положень статей 55, 124 Конституції України відповідно до яких кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом.
56.1. Оскільки позивач, як особа, що уповноважена у спірних правовідносинах представляти інтереси власника (відповідної громади) не може реалізувати свої права (у даному випадку отримувати орендну плату з належних йому земельних ділянок, а в цілому й інші правомочності) у зв'язку з існуванням документа, в якому зазначено про вже неіснуюче право постійного користування іншої особи - відповідача, Верховний Суд вважає, що права та інтереси позивача, враховуючи також правосвідомість, правову культуру та реалії сучасного українського суспільства, можуть бути ефективно захищені виключно у спосіб, що визначено останнім, а саме шляхом визнання державного акта про право постійного користування недійсним і саме такий спосіб гарантуватиме не тільки відновлення прав позивача, а й убезпечить їх від порушень в майбутньому, адже унеможливить використання оспорюваного акта для здійснення реєстраційних та будь-яких інших дій.
57. За таких обставин, Верховний Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним державного акта про право постійного користування є помилковими, оскільки надані такі висновки при неправильному застосуванні норм матеріального права, водночас доводи касаційної скарги Васильківської міської ради у цій частині Суд вважає обґрунтованими.
58. При цьому, правова позиція Касаційного господарського суду у цій справі не суперечить висновкам, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 на яку зіслалися суди, оскільки у справі № 923/466/17 постанова Верховного Суду приймалася хоча і у подібних правовідносинах, однак за абсолютно інших фактичних обставин справи.
Щодо записів про державну реєстрацію права
59. Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
59.1. Цей Кодекс також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункти 6, 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України).
60. Як зазначив позивач у позовній заяві, реєстраційні дії були здійснені реєстратором саме на підставі оспорюваного акта про право постійного користування земельними ділянками.
61. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
61.1. Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних (частина 1 статті 12 Закону № 1952-IV).
62. Разом із тим, державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
63. Якщо ж, на думку позивача, саме в результаті державної реєстрації права постійного користування за відповідачем - суб'єктом звернення за такою послугою порушується (не визнається, оспорюється) право позивача, то має місце спір позивача про цивільне право з цією особою, яка і має бути належним відповідачем у спорі про скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права за особою, адже наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права саме цієї особи.
63.1. До того ж навіть у випадку, коли суб'єкт державної реєстрації прав не допустив порушень законодавства при проведенні державної реєстрації права, це не є перешкодою для розгляду спору за цивільним позовом, задоволення якого є підставою для вчинення реєстраційних дій.
64. У вказаному висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 02.10.2018 року у справі № 911/488/18.
65. Таким чином, оскільки записи у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесені саме на підставі державного акта ІІ-КВ № 000487-33, який, з огляду на наведене вище обґрунтування, вже не є правопосвідчувальним документом, оскільки право постійного користування відповідача припинилось, то не є він і підставою для внесення відповідних змін до реєстру речових прав, а тому вимоги про скасування таких записів є законними та обґрунтованими і можуть бути вирішені в рамках даного провадження.
Щодо вирішення спору
66. Відповідно до частин 1, 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягав застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
67. Оскільки під час касаційного провадження Верховним Судом встановлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, яке в результаті призвело до прийняття неправильного рішення, оскаржувані судові рішення не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню, а позовні вимоги Васильківської міської ради навпаки є законними та обґрунтованими, а тому мають бути задоволені.
68. Проте, поряд із цим Верховним Судом встановлено, що відповідачем до місцевого господарського суду подавалася заява про застосування строків позовної давності, яка залишилася нерозглянутою судами внаслідок їхнього помилкового висновку про відсутність порушених прав позивача і відповідно відсутність підстав для задоволення позову.
69. Так, статтею 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
70. Враховуючи те, що результат розгляду заяви відповідача про застосування строків позовної давності напряму залежить від дослідження доказів, якими така заява обґрунтовується, Верховний Суд в силу приписів наведеної вище статті 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права розглядати таку заяву, а тому і не має процесуальної можливості для прийняття нового рішення у цій справі.
71. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
72. Оскільки під час касаційного провадження Верховним Судом встановлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що в результаті призвело до прийняття неправильних рішень, враховуючи також те, що внаслідок допущеного порушення судами не розглянуто заяву відповідача про застосування строків позовної давності і відповідно не досліджено усіх доказів, Суд вважає доцільним застосувати свої повноваження, передбачені саме статтею 310 Господарського процесуального кодексу України та скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд до місцевого господарського суду.
73. Під час нового розгляду господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
74. Доводи скаржника в частині оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 04 липня 2019 року Верховним Судом не розглядаються, оскільки така постанова є невід'ємною частиною постанови Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2019 року, а тому підлягає автоматичному скасуванню разом з останньою.
75. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Васильківської міської ради Київської області задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2019 року, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 липня 2019 року та рішення Господарського суду Київської області від 18 березня 2019 року у справі № 911/2867/18 скасувати.
3. Справу № 911/2867/18 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Суховий В.Г.