Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" серпня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1994/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства "Завод ім.В.О. Малишева", 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код 14315629
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод", 64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Свободи, 24, код 32565419
про стягнення 341 168,66 грн.
за участю представників:
позивача - Луценко О.І. за довіреністю №425-16 від 09.07.2019
відповідача - не з'явився
Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" (відповідач) заборгованості за договором поставки продукції № 45/22Д-2018/685дп від 18.09.2018 у сумі 270 154,93 грн., пені за кожен день прострочення платежу за продукцію у сумі 48 753,71 грн., 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 5 240,27 грн., інфляційне збільшення за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 17 019,75 грн.
Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2018, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.
Ухвалою суду від 01.07.2019 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.
Ухвалою суду від 12.08.2019 було зарито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 28.08.2019.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та поштове повідомлення про отримання ухвал суду.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 28.08.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
18 вересня 2018 року між Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева» (далі - позивач, ДП «Завод імені В.О. Малишева»», постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» (далі - відповідач, ТОВ «ЛКМЗ», покупець) укладено договір поставки продукції №45/22Д- 2018/685дп (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію, кількість і асортимент якої вказані в Специфікаціях до цього договору, які є невід'ємними частинами даного договору.
Згідно п. п. 4.1,4.2, 5.2, 6.1 Договору продукція за цим Договором поставляється на умовах EXW-м. Харків, вул. Плеханівська, 126 (склад постачальника) згідно з правилами Інкотермс-2010. Термін поставки вказується в Специфікаціях до цього Договору, які є невід'ємними частинами Договору. Ціни на продукцію, що поставляється за Договором, вказані в специфікаціях до Договору, які є невід'ємними частинами Договору. Умови оплати вказуються в Специфікаціях до Договору, які є невід'ємними частинами Договору.
Пунктами 7.1, 7.2 Договору передбачено, що поставка продукції здійснюється згідно п. 4.1 Договору. Постачальник разом з продукцією надає покупцю товарно - транспортну накладну.
Відповідно до п. 13.1 Договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення його печатками та діє до 31.12.2018.
Специфікацією №1 від 18.09.2018 (далі Специфікація №1) сторони визначили найменування товару, кількість, вартість, умови та строк оплати, а також умови та строк поставки. Так, покупець здійснює оплату протягом ЗО календарних днів з моменту відвантаження продукції Покупцю.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору та Специфікації №1 ДП «Завод імені В.О. Малишева» 25.09.2018 відвантажено ТОВ «ЛКМЗ» продукцію: заготовку штока для молотів О 300 мм, L 4160 мм у кількості 1 шт. на загальну суму 270 154,93 грн. (разом з ПДВ), що підтверджується товарно-транспортною накладною №1-738 від 25.09.2018.
Крім того, ДП «Завод імені В.О. Малишева» сформовано та надіслано відповідачу рахунок-фактуру № ДП-0001822 від 24.09.2018 на оплату Товару загальною вартістю 270 154,93 грн.
Відповідно до умов Специфікації № 1 ТОВ «ЛКМЗ» зобов'язано здійснити оплату за відвантажену продукцію ДП «Завод імені В.О. Малишева» у розмірі 270 154,93 грн. до 25.10.2018 включно.
Як зазначає позивач, та що не було спростовано відповідачем під час розгляду справи, в порушення Договору та Специфікації №1 покупцем не здійснено оплату за відвантажену продукцію, що свідчить про прострочення зобов'язання з боку покупця.
ДП «Завод імені В.О. Малишева» було направлено на адресу ТОВ «ЛКМЗ» лист за вих. №1376/22 від 20.03.2019 та претензію за вих. № 2373/16 від 16.05.2019 про сплату заборгованості за Договором № 685 у розмірі 270 154,93 грн. Вказану претензію ТОВ «ЛКМЗ» отримано 20.05.2019, що підтверджується підписом уповноваженої особи на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, однак залишило без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 265, ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами ч. ч. 1,2 ст. 712 та ч. 1 ст. 692, 530 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З огляду на положення ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, яке виникає на підставі договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В п. 10.1 Договору зазначено, що у разі порушення зобов'язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 10.2 Договору за кожен день прострочення платежу за Продукцію покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, зазначеної у виставленому рахунку.
Згідно зі ст. 549 ЦКУ неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка може бути у формі: штрафу (обчислюється у відсотках від суми невиконаного або
неналежно виконаного зобов'язання), пені (обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання).
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Договором передбачена відповідальність за кожен день прострочення платежу за продукцію у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, зазначеної у виставленому рахунку (п.10.2 Договору).
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій здійснюється протягом 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочення платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Верховний суд України у справі № 6-1138цс15 зазначив, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Позивачем нарахована відповідачу пеня за період з 26 жовтня 2018 року по 26 квітня 2019 року у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від 270 154,93 грн., яка становить 48 753,71 грн.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Згідно з наведеною нормою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не визнаються неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, таке прострочення є триваючим правопорушенням, і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (Постанова ВСУ від 26.04.2017 у справі № 918/329/16)
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.
Інших судових витрат позивачем заявлено не було.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов Державного підприємства "Завод ім.В.О. Малишева" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Свободи, 24, код 32565419) на користь Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код 14315629) заборгованість за договором поставки продукції № 45/22Д-2018/685дп від 18.09.2018 в сумі 270 154,93 грн., пеню в сумі 48 753,71 грн., 3 % річних в сумі 5 240,27 грн. та інфляційні втрати в сумі 17 019,75 грн.
Судові витрати покласти на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Свободи, 24, код 32565419) на користь Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код 14315629) 5 117,53 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Позивач - Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код 14315629).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Свободи, 24, код 32565419).
Повне рішення складено "29" серпня 2019 р.
Суддя С.А. Прохоров