Справа № 909/658/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22.08.2019 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Стефанів Т. В.,
секретар судового засідання Масловський А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька"
про стягнення заборгованості у розмірі 29533 грн 54 коп., з яких: 26631 грн. 11 коп. - сума страхового відшкодування, 2902 грн 43 коп. - пеня.
представники сторін в судове засідання не з'явилися
ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" про стягнення заборгованості у розмірі 29533 грн 54 коп., з яких: 26631 грн. 11 коп. - сума страхового відшкодування, 2902 грн 43 коп. - пеня.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 02.08.2018 серії АЗ № 047/000/180000237 позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування, в результаті чого набув право зворотної вимоги до ПрАТ "СК "Галицька". Остання згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК 7636156, застрахувала цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи. Враховуючи ліміт відповідальності страховика, просить стягнути з відповідача страхове відшкодування в сумі 26631 грн. 11 коп. За прострочення виплати страхового відшкодування, на підставі п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідачу нараховано 2902 грн 43 коп. пені. Свою позицію позивач обґрунтовує положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 6, 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Ухвалою суду від 09.07.2019 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначити на 23.07.2019.
Розгляд справи в судовому засіданні 23.07.2019 відкладено на 22.08.2019, про що зазначено у протоколі судового засідання від 23.07.2019. Про дату та час розгляду справи сторін повідомлено ухвалами-повідомленнями від 23.07.2019.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений. Ухвалу суду від 23.07.2019 представником позивача отримано 26.07.2019, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.
Ухвалу суду від 09.07.2019 відповідачем отримано 15.07.2019.
Ухвала суду від 23.07.2019 від відповідача повернулися до суду з відміткою Укрпошти "за терміном зберігання".
Неотримання судової повістки (ухвали суду) відповідачем зумовлено необ'єктивними причинами, а його суб'єктивною поведінкою щодо отримання кореспонденції, яка надійшла на його адресу.
Згідно п. 5 ч. 6 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З урахуванням наведеної норми закону, ухвалу суду від 23.07.2019 слід вважати врученою відповідачу належним чином.
Відповідач не скористався правом стосовно надання відзиву на позов.
Як вбачається із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Приписами ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, судом враховано положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Крім того, судом взято до уваги, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.11.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс проти Греції від 05.02.2004 та інші).
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
Між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник), ОСОБА_2 (вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (Автокаско) № АЗ-047/000/18 0000 237 від 02.08.2018, предметом якого виступають майнові інтереси ОСОБА_1 , пов'язані з володінням, експлуатацією і розпорядженням транспортним засобом "Lexus IS 200", реєстраційний номер НОМЕР_1 від страхових ризиків "ДТП", "ПДТО", "ІВП", "Викрадення".
10.09.2018 в м. Києві по вул. Антоновича сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Lexus IS 200", реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та "BMW X3" реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 .
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2018 у справі № 752/19372/18 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту (Автокаско) № АЗ-047/000/18 0000 237 від 02.08.2018, на підставі заяви-повідомлення (Автокаско) від 10.09.2018, заяви про виплату страхового відшкодування від 20.09.2018, акту огляду транспортного засобу від 110.09.2018, ремонтної калькуляції № uip_3665 від 16.09.2018, страхового акту № 299/18 від 28.09.2018, страховик - ПрАТ "УПСК" виплатив вигодонабувачу 20349 грн 86 коп. страхового відшкодування по вказаному вище страховому акту, про що свідчить платіжне доручення № 3935 від 28.09.2018 та страхувальнику - 6281 грн 25 коп., що підтверджує звіт про проводках за 28.09.2018.
Матеріали справи містять поліс АК 007636156, діючий на 10.09.2018, у відповідності до якого, страховиком транспортного засобу "BMW X3" реєстраційний номер НОМЕР_2 є ПрАТ "СК "Галицька", згідно якого встановлено ліміт за шкоду майну - 100000 грн 00 коп., франшиза - 0 грн 00 коп.
22.11.2018 ПрАТ "УПСК" звернулася до ПрАТ "СК "Галицька" з претензією № 3898/17 про сплату виплаченого страхового відшкодування в сумі 26631 грн 11 коп.
26.11.2018 представником ПрАТ "СК "Галицька" отримано вищевказану претензію, однак залишено без виконання.
За прострочення виплати страхового відшкодування, на підставі п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідачу нараховано 2902 грн 43 коп. пені, за період з 27.02.2019 по 18.06.2019.
Суд вважає вимоги позивача обґрунтованими.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 352 ГК України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування) (ч. 2 ст. 352 ГК України).
За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ч. 1 ст. 354 ГК України). Вказане положення кореспондується з положеннями ст. 979 ЦК України.
Частиною 1 ст. 355 ГК України передбачено, що об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються ЦК України, цим кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
В силу положень ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
За приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Як визначено у ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом п. п. 1.2, 1.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, дана Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.
Згідно з п. 1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Норми чинного законодавства не містять вимоги, за змістом якої розмір матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути підтверджений виключно звітом про оцінку, складеним згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Перелік можливих доказів у даному випадку не є вичерпним, а визначальним є факт відповідності розрахунку суми матеріального збитку вимогам законодавства.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17, від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17).
Як встановлено судом, страховик - ПрАТ "УПСК" виплатив страхувальнику та вигодонабувачу суму страхового відшкодування в розмірі 26631 грн 11 коп., про що свідчать платіжне доручення № 3935 від 28.09.2018 та звіт по проводках за 28.09.2018.
Згідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вину фізичної особи ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП підтверджено постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2018 у справі № 752/19372/18.
Зазначена особа є страхувальником відповідача. Відповідно до наявного в матеріалах справи полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК 007636156 цивільно-правова відповідальність винної в ДТП особи, яка керувала автомобілем "BMW X3" реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП, була застрахована у відповідача на підставі вказаного страхового полісу, отже останній є особою, відповідальною за спричинену у ДТП шкоду.
Згідно ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до страхового полісу АК 007636156 ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну становить 100000 грн 00 коп., а розмір франшизи - 0 грн 00 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Позивач звертався до відповідача з регресною вимогою про сплату страхового відшкодування по полісу АК 007636156, однак вона залишена без реагування з боку відповідача.
За наведених обставин суд вважає вимогу про стягнення страхового відшкодування обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.
Що стосується нарахування пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 546, 549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання.
Згідно п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідачем отримано заяву (претензію) про страхове відшкодування 26.11.2018, отже, граничним строком виплати страхового відшкодування з урахування положень ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є 26.02.2019. Відтак, починаючи з 27.02.2019 у позивача виникло право нараховувати відповідачу пеню за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини відповідача.
Суд перевірив правильність нарахування пені. Поданий позивачем розрахунок визнається судом арифметично вірним.
З огляду на вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 2902 грн 43 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Як вказують ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України).
Позивачем доведено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.
В силу п. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач в судове засідання не з'явився, своїми правами, наданим йому ст. 42, 46, 165, 251 ГПК України не скористався, будь - яких заперечень проти позову чи доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.
Таким чином, на підставі наведеного стягненню в судовому порядку підлягає страхове відшкодування в розмірі 26631 грн 11 коп. та 2902 грн 43 коп. пені.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 1921 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 25 від 05.06.2019.
На підтвердження витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 5000 грн 00 коп. позивач подав: договір № 1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019, укладений між ПрАТ "УПСК"та адвокатським бюро "Юхименко та партнери", ордер КС № 615202 від 21.05.2019, акт про надання правової доп омоги № 2 до договору про надання правової допомоги № 1/05 від 21.05.2019, платіжне доручення 3 4980 від 10.06.2019 на суму 5000 грн 00 коп.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269).
Суд встановив, що надані послуги, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України є пов'язаними з розглядом справи. Суд визнає їх розмір обґрунтованим та пропорційним з урахуванням обсягу наданих послуг, складністю справи та її значення для сторін.
З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 1921 грн 00 коп. та 5000 грн 00 коп. - витрат на правову допомогу слід покласти на відповідача.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 118, 129, 165, 178, 202, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" про стягнення заборгованості у розмірі 29533 грн 54 коп., з яких: 26631 грн. 11 коп. - сума страхового відшкодування, 2902 грн 43 коп. - пеня - задоволити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" (вул. Василіянок, 22, м. Івано-Франківськ, 76018; ідентифікаційний код 22186790) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (вул. Кирилівська, 40, Подільський район, м. Київ, 04080; ідентифікаційний код 20602681) - 29533 грн 54 коп. заборгованості (двадцять девять тисяч пятсот тридцять три грн 54 коп.), з яких 26631 грн 11 коп. (двадцять шість тисяч шістсот тридцять одну грн 11 коп.) - страхового відшкодування, 2902 грн 43 коп. (дві тисячі дев'ятсот дві грн 43 коп.) - пені, 1921 грн 00 коп. (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну грн 00 коп.) - судового збору, 5000 грн 00 коп. (п'ять тисяч грн 00 коп.) - витрат на правову допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 28.08.2019
Суддя Т. В. Стефанів