ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.07.2019Справа № 910/5410/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Громадської організації "Федерація внутрішніх бойових мистецтв"
до відповідача 1. Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації
відповідача 2. Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації
про визнання права користування та визнання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва таким, що продовжив свою дію,
Представники учасників процесу згідно протоколу від 22.07.2019,
У квітні 2019 року Громадська організація "Федерація внутрішніх бойових мистецтв" (далі - позивач, Організація) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач 1, Держадміністрація) та Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач 2, Управління) про визнання права користування та визнання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва таким, що продовжив свою дію.
Позовні вимоги мотивовані невизнанням відповідачем 1 права позивача на користування об'єктом оренди за Договором № 55 від 29.10.2015 та вчиненням позивачу перешкод у володінні та користуванні об'єктом оренди за договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 позовну заяву Громадської організації "Федерація внутрішніх бойових мистецтв" було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
21.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду представником позивача було подано супровідний лист з платіжним дорученням про сплату судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5410/19 для розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.06.2019.
14.06.2019 через канцелярію суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.
18.06.2019 через канцелярію суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 підготовче засідання у справі відкладено на 10.07.2019..
04.07.2019 до канцелярії суду представником позивача подано відповіді на відзиви відповідачів.
У підготовче судове засідання 10.07.2019 з'явились представники позивача та відповідачів. Представниками сторін було надано додаткові пояснення щодо обставин справи.
За наслідками судового засідання 10.07.2019 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті в судовому засіданні 22.07.2019.
У призначеному судовому засіданні 22.07.2019 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.
У свою чергу представник Держадміністрації та представник Управління під час судового засідання 22.07.2019 проти задоволення позовних вимог заперечували. Надавш8и пояснення аналогічні тим, що викладені у відзивах на позовну заяву.
Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
На підставі рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 майно ДНЗ № 160 зараховано у власність територіальної громади міста Києва.
У подальшому, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передано до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації. Одним із об'єктів, переданих до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, є і ДНЗ № 160.
Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація своїм розпорядженням від 11.08.2011 № 373 «Про закріплення майна, переданого до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації» закріпило за Управлінням освіти, як за балансоутримувачем, майно - ДНЗ № 160.
Відносини, пов'язані з передачею майна в оренду, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та Положенням про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року № 415/1280.
Між Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією, орендодавцем, Управлінням освіти Дарницької районної в м. Києві державною адміністрацією, як балансоутримувачем, та Громадською спілкою «Федерація внутрішніх бойових мистецтв», орендарем, був укладений договір № 55 про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду від 29.10.2015 (далі - договір), згідно якого орендар приймає в строкове платне користування (погодинне) нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ , вул . Анни Ахматової, 11-А , ДНЗ № 160, загальною площею 80,08 кв.м., для розміщення фізкультурно-спортивного закладу, діяльність якого спрямована на організацію та проведення занять різними видами спорту, терміном з 29.10.2015 до 27.10.2018.
29.10.2015 орендарем прийнято у користування об'єкт оренди, про що складено Акт прийняття-передачі нерухомого майна, копія якого наявна в матеріалах справи.
За умовами пункту 9.4 договору сторони погодили, що договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено, та що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення нього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені ним договором (пункт 9.7).
Звертаючись із даним позовом до суду, Організація зазначає, що до 27.11.2018 (тобто протягом одного місяця після закінчення строку оренди, визначеного в договорі) на адресу позивача не надходило жодних листів від орендаря чи балансоутримувача про припинення договору оренди чи внесення змін до нього. Посилаючись на дані обставини, Організація вважає спірний правочин продовженим на той самий термін на тих самих умовах.
Натомість, як зазначає позивач, 04.01.2019 Держадміністрація скерувала лист Організації, в якому просило повернути балансоутримувачу об'єкт оренди.
Позивач, вважає, що саме такі дії відповідачів перешкоджають у користуванні орендованим приміщенням, що зумовило звернення із даним позовом до суду, в якому Організація просить суд визнання права користування та визнання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва таким, що продовжив свою дію.
У свою чергу, Держадміністрація заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає, що Управління освіти листом від 26.09.2018 № 3245 повідомляло позивача про необхідність здійснення організаційних дій для укладення нового договору оренди або передачі орендованого приміщення за актом приймання-передачі. Крім того, повідомило, що позивач зобов'язаний був за три місяці до закінчення строку дії договору подати новий звіт оцінки об'єкта, чого Організацією здійснено не було.
Управління освіти в своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що на виконання вимог частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 9.7 договору листом від 22.11.2018 № 3896 повідомило позивача про закінчення договору та просило здати приміщення по акту прийому-передачі. Копія листа наявна в матеріалах справи, проте жодних доказів про його направлення на адресу позивача відповідачами до суду не надано. Листом від 04.01.2019 № 101-117/04 у відповідь на звернення позивача від 05.12.2018 Організації було відмовлено у продовженні терміну дії вище вказаного договору та було наголошено на необхідності передати передачі об'єкта оренди по акту приймання-передачі управлінню освіти у тижневий строк.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Оцінивши з урахуванням наведених критеріїв вимогу позивача про визнання за Організацією права користування орендованим приміщенням за спірним договором, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога, хоч і відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав, проте по своїй суті не призводить до поновлення порушеного права позивача на продовження орендних правовідносин, за захистом якого він звернувся до суду, та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку з огляду на сам характер такої вимоги.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України).
Особливості регулювання відносин, пов'язаних з орендою державного і комунального майна встановлені, зокрема Законом України "Про оренду державного і комунального майна", яким визначені умови укладення, особливості зміни, припинення і поновлення договору оренди державного і комунального майна .
Відповідно до статті 2 та 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою зайняття комунального майна є договір оренди.
Частиною 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Тому, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Як вказано судом вище, спірний договір оренди укладений сторонами на строк до 27.10.2018. Таким чином заперечення сторін щодо його проводження мали бути висловленні останніми не пізніше 27.11.2018.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та відповідачами не спростовано, що у вказаний термін, а саме до 27.11.2018, ані Держадміністрацією, ані Управлінням освіти заперечень щодо продовження договору до позивача не надходило. Разом з тим, посилання відповідачів на факт наявності листа від 22.11.2018, яким висловив заперечення щодо продовження дії договору, судом не приймаються, оскільки вказаний лист не був направлений на адресу Організації. На спростування вказаного відповідачами не надано належних та допустимих доказів.
Частинами 1, 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Тобто, реалізацією переважного права є укладення договору оренди на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне продовження (поновлення). При цьому переважне право наймача на продовження орендних відносин може бути припинене лише за умови використання орендодавцем орендованого майна для власних потреб у майбутньому.
Також на виконання викладених вимог законодавства необхідним є встановлення мети буде використання нерухомого майна, що є предметом договору. Ця обставина, у разі з'ясування, що майно буде знову передаватися в оренду, свідчитиме про порушення власником вимог, встановлених частиною 3 статті 17 Закону.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачем допущене порушення договірних обов'язків за спірним договором оренди. При цьому, суд вважає безпідставним посилання відповідачів на той факт, що Організацією не було надано звіту про оцінку орендованого майна за три місяці до закінчення строку договору, як на обставину порушення умов договору. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що умови пункту 9.7. не знаходяться у прямій залежності від факту виконання чи невиконання пункту 4.2.19 договору.
Таким чином, обставини справи свідчать про те, що наявні передбачені законодавством передумови виникнення у позивача переважного права на продовження договору оренди на новий термін.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Всупереч наведеним нормам процесуального законодавства та обов'язку доказування, відповідачі належними та допустимими доказами не довели наявності підстав для припинення переважного права позивача на продовження договору оренди на новий строк.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору № 55 від 29.10.2015 продовженим на тих самих умовах і на той самий строк, а саме до 28.10.2021.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення відповідача не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 73-80, 86, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Громадської організації "Федерація внутрішніх бойових мистецтв" до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування та визнання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва таким, що продовжив свою дію задовольнити частково.
2. Визнати договір № 55 про передачу майна територіальної громади міста Києва від 29.10.2015, укладений між Громадською організацією "Федерація внутрішніх бойових мистецтв", Дарницькою районною в місті Києві державної адміністрації та Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації продовженим до 28.10.2021.
3. У іншій частині в позові відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 20.08.2019.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ