Ухвала
Іменем України
27 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 463/3660/19
провадження № 51-4202ск19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року відмовлено в задоволенні об'єднаних в одне провадження скарг ОСОБА_4 на постанови слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань від 09 липня та 17 липня 2019 року про відмову в задоволенні клопотання про визнання потерпілим у кримінальному провадженні №62019140000000166 від 01 березня 2019 року.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на вищевказану ухвалу слідчого судді, оскільки зазначена ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Не погодившись з постановленими судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою в якій порушує питання про перегляд вищевказаних судових рішень у касаційному порядку.
Згідно зі ст. 310 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку. Тобто касаційне оскарження ухвал слідчого судді законом не передбачено.
Відповідно до норми п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Таким чином, оскільки оскаржувана ухвала слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, то у відкритті касаційного провадження в цій частині має бути відмовлено на зазначеній підставі.
Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 399 КПК ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку.
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі на ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.
У частинах 1 та 2 ст. 309 КПК наведено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню під час досудового розслідування, до якого оскаржувану ухвалу слідчого судді не віднесено.
Разом з тим ч. 3 ст. 309 КПК передбачено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Отже суддя апеляційного суду обґрунтовано дійшов висновку, що вищенаведена ухвала слідчого судді згідно зі ст. 309 вказаного Кодексу не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а тому діяв відповідно до положень ч. 4 ст. 399 КПК і прийняв законне, обґрунтоване, належно вмотивоване судове рішення, з яким погоджується і суд касаційної інстанції.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 Рішення у справі "Делкур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 Рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).
В ухвалі Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
За таких обставин наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Враховуючи викладене, з касаційної скарги, в частині оскарження ухвали апеляційного суду, та наданих до неї судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у разі, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, то суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 серпня 2019 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3