Постанова
Іменем України
16 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 403/884/16-ц
провадження № 61-27713св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Ганно-Леонтовичівська сільська рада Устинівського району Кіровоградської області, Устинівська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2017 року у складі судді Годованець І. А. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Черненко В. В., Авраменко Т. М., Єгорової С. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Ганно-Леонтовичівська сільська рада Устинівського району Кіровоградської області, Устинівська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності в порядку спадкування.
Позов обгрунтовано тим, що позивач є рідною сестрою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За деякий час до його смерті, він переїхав до неї жити, оскільки хворів та потребував стороннього догляду.
Після смерті брата відкрилася спадщина на спадкове майно, яке складається із земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,81 га, яка знаходиться на території Ганно-Леонтовичевської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області, та домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Вважаючи себе такою, що фактично прийняла спадщину, позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак постановою державного нотаріуса Бобринецької державної нотаріальної контори Кіровоградської області, їй відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, у зв'язку з неможливістю встановити факт прийняття спадщини. Згідно з вказаною постановою свідоцтво про право на спадщину за законом видано спадкоємцю першої черги, а саме дочці померлого ОСОБА_4
ОСОБА_4 не є дочкою померлого, оскільки за життя її брат батьківство не визнавав, про що свідчить відсутність її реєстрації на його прізвищі та те, що її матір отримувала державну допомогу як одинока матір.
З огляду на вказані обставини, ОСОБА_1 просила встановити факт прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_3 , визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане на ім'я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 , визнати за нею право власності в порядку спадкування на зазначену земельну ділянку.
Під час розгляду справи позивач подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначила, що вона і її брат є дітьми покійних - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , однак у свідоцтвах про народження її прізвище записано як « ОСОБА_1 », а брата як « ОСОБА_3 », у зв'язку з цим виникла необхідність встановити факт родинних відносин, тому просить встановити, що вона є рідною сестрою ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2017 року, позов задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . У задоволенні вимог щодо встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ОСОБА_9 після смерті брата ОСОБА_3 не вчинено ніяких дій, які б свідчили про прийняття спадщини, зокрема, що ОСОБА_9 фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, зокрема користування земельною ділянкою, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини нею подано в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. ОСОБА_3 з 24 квітня 1994 року до дня смерті постійно проживав з ОСОБА_10 , з якою перебував у незареєстрованому шлюбі, в складі сім'ї записано четверо дітей, в тому числі, дочка ОСОБА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що саме позивач зазнала фінансових витрат та здійснила поховання ОСОБА_3 , що також підтверджено показаннями свідків.
Суд першої інстанції не надав оцінки доказам, які підтверджують вступ позивача в управління та володіння спадковим майном шляхом розпорядження особистим майном, без подання яких неможливе прийняття та оформлення спадщини.
За життя ОСОБА_3 не визанавав батьківства щодо відповідача, заяву про реєстрації дитини на своє ім'я не подавав.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що доказів на підтвердження проживання позивача разом з померлим не надано, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено їхнє проживання в окремих домоволодіннях, за різними адресами.
Доказом вступу в управління чи володіння майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами, яких позивач суду не надала.
Державний акт про право на спірну земельну ділянку перебував у дружини промерлого, із яким вона з дочкою звернулася до нотаріальної контори у встановленому законом порядку.
ОСОБА_1 не прийняла спадщину, не надала доказів на існування у неї такого права, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав задоволення іншої частини позову щодо визнання недійсним свідоцтва відповідача про право на спадщину.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про смерть за №08 від 03 грудня 2002 року, Ганно-Леонтовичівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області).
Державним нотаріусом Устинівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Дроздовою О. П., відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат», постановою від 17 жовтня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав: відсутній правовстановлюючий документ про родинні відносини спадкоємця зі спадкодавцем; пропуску спадкоємцем шестимісячного строку на подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, свідоцтво про право на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_3 видано спадкодаємцю першої черги спадкоємців за законом - дочці ОСОБА_4
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки як сестра та брат, у актових записах про народження записано батьками: батько - ОСОБА_5 , матір - ОСОБА_14 У ОСОБА_1 виникла необхідність для оформлення спадщини в нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_3 , у неї немає іншої можливості одержати документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення і при встановлених обставинах позовні вимоги в частині про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами підлягають задоволенню.
В актовому записі про народження за №4 від 12 серпня 1989 року Ганно-Леонтовичівської сільської ради Кіровоградської області, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилася: с. Ганно-Леонтовичеве Устинівського району Кіровоградської області, батьками записано: батько - ОСОБА_3 , матір - ОСОБА_10 .
Згідно з матеріалами спадкової справи Устинівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області до майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є довідка Ганно-Леонтовичівської сільської ради від 12 травня 2002 року та від 13 травня 2003 року, що «дочка ОСОБА_4 є єдиною спадкоємицею на все майно за законом, що належало її батькові на день смерті. ОСОБА_3 заповітного розпорядження не складав». На підставі цих довідок органу місцевого самоврядування про родинні відносини спадкодавця та спадкоємця, державним нотаріусом Устинівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Колодіст Є. Г. видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 травня 2003 року на спадкове майно ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцю першої черги спадкоємців за законом - дочці ОСОБА_4
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечень на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Пунктами 1, 2, 4 «Прикінцевих та Перехідних положень» ЦК України встановлено, що цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Визнати такими, що втратили чинність з 01 січня 2004 року: Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, із змінами, внесеними до нього. ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Частиною першою статті 524, частиною першою статті 529, статтею 530 ЦК Української РСР, 1963 року передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
Ухвалюючи рішення про відмову в позові в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_9 після смерті брата ОСОБА_3 не вчинила ніяких дій, які б свідчили про прийняття спадщини, тобто, фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, в тому числі користування земельною ділянкою; протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подано державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Верховний Суд погоджується з вказаним висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Згідно із статтею 548, частинами першою, другою статті 549 ЦК Української РСР, 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з довідками Ганно-Леонтовичівської сільської ради від 12 травня 2002 року, від 13 травня 2003 року, від 07 жовтня 2016 року, постановою державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 жовтня 2016 року ОСОБА_3 з 24 квітня 1994 року до дня смерті постійно проживав з ОСОБА_10 , з якою перебував у незареєстрованому шлюбі, в складі сім'ї записано четверо дітей, в тому числі дочка ОСОБА_4 .
Відповідно до виписки з погосподарської книги за 2001-2005 роки Ганно-Леонтовичівської сільської ради про склад сім'ї ОСОБА_3 записано ОСОБА_10 (перебувають у незареєстрованому шлюбі), четверо дітей, в тому числі, дочку ОСОБА_4 , ОСОБА_3 вибув у зв'язку зі смертю у 2002 році. У виписці про склад сім'ї ОСОБА_10 відсутній запис про її брата ОСОБА_3 .
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що після смерті ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_1 протягом шести місяців з дня відкриття спадщини заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкодавця подано не було.
10 листопада 2016 року ОСОБА_1 подано до Устинівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області письмову заяву про допомогу: «забрати земельний пай померлого брата ОСОБА_3 , який продала співмешканець ОСОБА_10 ОСОБА_15 , земля перебуває у нього в оренді на 49 років».
Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку пояснень свідків, які свідчать про обгрунтованість позову, підлягають відхиленню, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій надано належну оцінку таким доводам та зроблено висновок, що поясненнями свідків не встановлено та не підтверджено прийняття ОСОБА_1 спадкового майна.
Державним нотаріусом Устинівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Дроздовою О. П., відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат», постановою від 17 жовтня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ОСОБА_1 не надано Державного акта на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_3 , а нотаріусом встановлено, що за спадковою справою до майна спадкодавця ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю першої черги спадкоємців за законом - дочці ОСОБА_4 .
У матеріалах спадкової справи Устинівської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області до майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться електронна копія Державного акта на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_3 .
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, з урахуванням положень закону та відсутності прийняття позивачем спадкового майна, обгрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав задоволення позову в частині визнання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 недійсним та визнання права власності в порядку спадкування, оскільки відсутнє порушене право позивача.
Верховний Суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 , тобто з 03 грудня 2003 року, відомо про обставини прийняття ОСОБА_10 та малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадщини спадкодавця, які фактично вступили в управління та володіння спадковим майном - земельною ділянкою за межами с. Ганно-Леонтовичеве з моменту відкриття спадщини. До суду з відповідним позовом ОСОБА_1 звернулася у грудні 2016 року.
З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1 із ухваленими у справі судовими рішеннями.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко