Постанова
Іменем України
16 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 686/22854/16-ц
провадження № 61-22417св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватна фірма «А і Є»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2017 року у складі судді Колієва С. А. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватної фірми «А і Є» (далі - ПФ «А і Є») про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 01 червня 2014 року до 30 червня 2016 року в сумі 32 194,00 грн.
Позов обгрунтовано тим, що на підставі трудового контракту від 03 лютого 2002 року вона займає посаду директора ПФ «А і Є», з 01 червня 2014 року її неодноразово намагалися незаконно звільнити з займаної посади, однак такі дії фізичних осіб рішеннями судів визнано незаконними, а заробітна плата за вказаний період їй не виплачено.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 13 липня 2017 року, в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що рішення загальних зборів засновників про відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків директора є законним, оскільки положення статті 46 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються, можливість уповноваженого органу ПФ «А і Є» усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язку міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, якою врегульовано реалізацію учасниками товариства корпоративних прав на участь в управління товариством. Внаслідок державної реєстрації змін до статуту вони набувають ознаки публічної достовірності, тобто набувають чинності для будь-яких третіх осіб, тому повноваження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як власників ПФ «А і Є» на дату прийняття рішення від 13 червня 2014 року про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків директора фірми, належним чином підтверджені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
07 серпня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1
У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення керівника ПФ «А і Є» на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не була директором фірми у період з 01 червня 2014 року до 30 червня 2016 року не відповідає обставинам справи, положенням статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Оскільки рішенням від 13 червня 2014 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично не усунули позивача від виконання обов'язків, вони продовжували приймати відповідні рішення 08 листопада 2014 року та 14 січня 2016 року, на підставі яких внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, щодо відомостей про керівника фірми.
Низкою судових рішень адміністративних судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій внесені державними реєстраторами зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, щодо відомостей про керівника відповідача визнано протиправними та скасовано.
Судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не взято до уваги вказані судові рішення та надано перевагу рішенню Хмельницького міськрайонного суду від 14 жовтня 2014 року.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що 01 жовтня 2005 року наказом ОСОБА_1 переведено з посади директора на посаду виконавчого директора, що підтверджено записами в трудовій книжці та рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 14 жовтня 2014 року, ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 25 серпня 2015 року у справі № 686/14094/14 за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, якій відмовлено в позові.
Посилання позивача на те, що остання згідно з записами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб з 2014 року до теперішнього часу є директором ПФ «А і Є» само по собі не є доказом фактичного виконання нею своїх посадових обов'язків, що є підставою для оплати праці, що також підтверджено судовими рішеннями у справі № 686/14094/14.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06 жовтня 1999 року ОСОБА_5 створено ПФ «А і Є», власником якої він був одноособово.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер і майнові права засновників вказаної фірми перейшли до його спадкоємців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі відповідних свідоцтв про право на спадкове майно.
Відповідно до контракту від 03 червня 2002 року, укладеного з ОСОБА_1 строком на 1 рік, вона займала посаду директора ПФ «А і Є».
На підставі рішення власників фірми, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від 13 червня 2014 року позивач тимчасово відсторонена від виконання обов'язків директора у зв'язку з порушенням кримінальної справи за фактом незаконного відчуження майна ПФ «А і Є».
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 25 серпня 2015 року, яке набрало законної сили, відмовлено в позові ОСОБА_1 до ПФ «А і Є», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення власників фірми від 13 червня 2014 року про її відсторонення від виконання обов'язків директора та її поновлення на цій посаді (а. с. 56-57).
Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що рішення загальних зборів засновників про відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків директора є законним, оскільки положення статті 46 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки можливість уповноваженого органу ПФ «А і Є» усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язку міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, якою врегульовано реалізацію учасниками товариства корпоративних прав на участь в управління товариством. Крім того, державна реєстрація змін до статуту - це акт публічно-правовий. Внаслідок державної реєстрації змін до статуту вони набувають ознаки публічної достовірності, тобто набувають чинності для будь-яких третіх осіб. В зв'язку з цим повноваження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як власників ПФ «А і Є» на дату прийняття рішення від 13 червня 2014 року про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків директора фірми, належним чином підтверджені.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці (статті 1, 2, 3 Закону України «Про оплату праці»).
З огляду на вказані положення закону, заробітна плата працівнику виплачується лише за виконану ним роботу.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що положеннями пунктів 5.1, 5.3 статуту ПФ «А і Є» управління фірмою здійснюється власником через призначений виконавчий орган - дирекцію фірми. Керівництво поточною діяльністю фірми здійснює її виконавчий орган - дирекція фірми.
Відповідно до пункту 5.4. статуту при призначенні директора на посаду власник укладає з ним контракт, в якому визначається строк найму, права і відповідальність, умови матеріального забезпечення і звільнення з урахуванням гарантій, передбачених контрактами та чинним законодавством.
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 з 03 червня 2002 року вона обіймала посаду директора ПФ «А і Є», а з 01 жовтня 2005 року - посаду виконавчого директора ПФ «А і Є».
За умовами контракту від 03 червня 2002 року, укладеного з ОСОБА_1 , вона призначена на посаду директора фірми. Контракт укладений строком на один рік.
13 червня 2014 року рішенням власників приватної фірми «А і Є» ОСОБА_1 тимчасово відсторонено від виконання обов'язків директора у зв'язку з порушенням кримінальної справи за фактом незаконного відчуження майна фірми.
Відповідно до пункту 5.2. статуту призначення і звільнення членів дирекції фірми належать до виняткової компетенції власника.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у справі № 686/14094/14-ц, відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що рішення загальних зборів засновників про відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків є законним, оскільки положення статті 46 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки можливість уповноваженого органу ПФ «А і Є» усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язку міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, якою врегульовано реалізацію учасниками товариства корпоративних прав на участь в управління товариством.
Частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2019 року у справі № 607/2509/14-ц.
Враховуючи зазначене, з 13 червня 2014 року ОСОБА_1 відсторонено від виконання обов'язків директора фірми. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що жодних доказів виконання нею роботи, пов'язаною з виконанням функції директора фірми позивачем та її представником не надано, а в матеріалах справи відсутні.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що доводи апеляційної скарги, які є аналогічними доводам касаційної скарги, про безпідставне надання переваги судами першої та апеляційної інстанцій судовим рішенням у справі № 686/14094/14-ц перед судовими рішеннями у інших справах, на які посилається ОСОБА_1 , є необгрунтованими, оскільки предметом позовних вимог в інших справах було не безпосередньо питання правомірності відсторонення ОСОБА_1 від посади директора фірми та її поновлення на цій посаді, а оскаржувалися дії державного реєстратора щодо внесення відповідних змін до реєстраційних документів ПФ «А і Є», зокрема, і щодо директора юридичної особи.
Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень. Крім того, у преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи встановлені фактичні обставини, з урахуванням позовних вимог та матеріалів справи, з урахуванням доводів касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідженням, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1 із ухваленими у справі судовими рішеннями.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 13 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко